Комплекс Барбікан: Взірець бруталізму в центрі Лондона

29 грудня 1940 року, у розпал Другої світової, повітряний наліт люфтваффе зрівняв із землею ділянку площею 14,16 гектара (приблизно як територія червоного корпусу Київського національного університету Шевченка разом із парком) у центрі Лондона. Після війни спустошене місце хотіли заповнити комерційною нерухомістю — бізнес-центрами та офісами, як і на прилеглих вулицях. Але в Сіті мешкало надто мало людей, усього 5 тисяч, і, щоб район жив, потрібно було створити будинки.

Молоді архітектори, які до цього викладали у Кінгстонському політехнічному університеті та звели лише одну будівлю — Пітер Чемберлін, Джеффрі Пауелл і Крістоф Бон, — запропонували у 1955 році вдалу схему, щоб привабити нових мешканців і заробити не менше коштів, ніж від комерційної установи. Житло хотіли здебільшого здавати в оренду за ринковою вартістю. Аби максимізувати дохід, архітектори обрали забудову з високою щільністю житла, а сам комплекс зробили елітним — основними мешканцями мали бути молоді професіонали із середнім і високим доходом.

Чемберлін, Пауелл і Бон розповідали, що надихалися житловим проєктом Ле Корбюзьє Unite d’Habitation у Марселі, який на момент проєктуваня Барбікану щойно завершили. Комплекс спроєктували як мікромісто — серед житлових будинків розташовані громадські простори, торговельний центр, підземна парковка. Подібна концентрація зручностей у маєтку мала привабити заможних містян і виправдати високу вартість житла. Так і вийшло.

Архітектори обрали новий на той час стиль бруталізм як символ відродження Лондона після руйнівної війни. Оголений бетон, масивні ритмічні форми, складна композиція вирізняють його з-поміж скляних висоток бізнес-центрів та історичних будівель навколо. У Західній Європі бруталістські комплекси зазвичай зводили як соціальне житло, і згодом вони перетворилися на райони, де мешкають неблагополучні верстви населення. Барбікан — единий був і залишився престижним житловим комплексом.

Барбікан — єдиний бруталістський комплекс, який був і залишився престижним.

Автори ускладнили бруталізм комплексу, зробивши відсилки до історичної місцевості Лондона: башти, котрі нагадують замкові, напівкруглі вікна та навіть замкові ворота. Саме слово barbican означає середньовічну фортифікаційну споруду. Крім того, архітектори витратили час на подорожі Європою у пошуках вдалого просторового рішення комплексу і знайшли його в італійській архітектурі. Вони розмістили в центрі Барбікану штучне прямокутне озеро та напівкруглу італійську піацу — блок «Півмісяць Фробішера» — з віконницями на будівлях довкола. Центр зводили в часи, коли подорожі ще не були доступними для середнього класу, тож перебування в такому комплексі мало створювати відчуття круїзу, відпустки.

Барбікан складається з трьох багатоповерхівок, 13 терасових блоків із квартирами і низки таунхаусів. У ньому проживає понад 4 тисячі мешканців. На території знаходиться Центр мистецтв, Лондонський музей, Школа музики і драми Гілдхолл, публічна бібліотека, елітна школа для дівчаток та церква Сент-Джайлс, яка вціліла після бомбардування. Така концентрація культурних закладів робить комплекс найбільшим у Європі багатоцільовим художнім центром.

Кожна будівля носить ім’я англійського діяча, пов’язаного з Барбіканом. Наприклад, Ендрюс-хаус назвали на честь богослова Ланселота Ендрюса (1555—1626), який проповідував у церкві Сент-Джайлс у XV столітті, а Бретон-хаус — на честь поета Ніколаса Бретона, котрий жив у районі Барбікану в ті ж часи. Шекспірівська вежа носить ім’я драматурга, оскільки у 1604-му він оселився на Сілвер-стрит, розташованій біля церкви в цьому комплексі.

Барбікан зводили протягом 1959—1982 років. Відкривала його сама королева Єлизавета ІІ. На будівництво витратили приблизно 500 мільйонів фунтів стерлінгів (за сьогоднішнім курсом), це понад 23 мільярди гривень. У 2001-му комплекс внесли до списку пам’яток архітектури II ступеня, що захищає від змін автентичний вигляд будівлі.

Барбікан повністю пішохідний — його припіднято на подіумі з мережею мостів та вузьких проходів. Увесь автомобільний рух зосереджено під подіумом, там знаходиться паркінг і пролягає тунель: так мешканці ізольовані від жвавого руху й шуму авто. Комплекс завдяки цьому виглядає як острівець тихого життя серед щільно забудованого міста.

Барбікан повністю пішохідний – увесь автомобільний рух зосереджено під комплексом.

Озеро прикрасили фонтанами і бетонним водоспадом. Навколо — ландшафтні зони на змінних висотах із безліччю зелені. Подібне облаштування створює сильний візуальний ефект і відчуття усамітнення для людей. Барбікан особливо цінний тим, що на площі, де потенційно могли розмістити ще більше житла, створили велику зелену зону. Тут власники квартир відпочивають, засмагають і влаштовують пікніки.

У мешканців є власна оранжерея, яку вони використовують як сад і город. Оранжерея складається з двох частин і знаходиться прямо над приміщенням концертної зали Центру мистецтв — вона закриває технічний об’єм над сценою.

У композиції комплексу яскраво проявлена одна з рис бруталізму — ритмічне повторення елементів. Окрім горизонтальних і вертикальних об’ємів там усюди зустрічаються U-подібні форми. Це вікна нижніх квартир будинків Ендрюса й Томаса Мора, дахи пентхаусів усіх терасових блоків і навіть величезні вентиляційні шахти.

Багатоповерхіки Барбікану на момент будівництва були найвищими житловими вежами у Європі: Кромвельська вежа має 43 поверхи, а Лодердейлська і Шекспірівська — 44. Бетонні фасади багатоповерхівок розбиті безперервними лініями вертикалей, що підкреслюють висоту. Блоки терас орієнтовані горизонтально і створюють динамічний контраст із високими вежами.

Досі ніхто не намагався зводити багатоквартирні будинки у 30 та більше поверхів, тому архітектори переживали за їхню стійкість до вітру. Відтак вежі зробили трикутними — непаралельні стіни надають більше міцності, їх важче перекинути. Також для більшої стійкості квартири, по три на поверх, розташували навколо укріпленого центрального ядра з ліфтовими шахтами, сходовими клітками і службовими стояками.

З якого б боку ви не дивилися на споруди, усі три вежі відрізнятимуться за шириною — вони стоятимуть різними боками. Архітектори розташували їх саме так, аби уникнути повторення форм. Ще однією особливістю веж є вигнуті балкони, що нагадують корпус корабля. Подібна форма більш обтічна, тож це додатково знижує навантаження на конструкцію будівель.

Спочатку архітектори хотіли вкрити споруди мармуром та мозаїкою, але через фінансові обмеження проєкту залишили чистий бетон, текстурований за допомогою відбійного молотка. Пізніше вони розповідали, що задоволені результатом, оскільки їм подобалося, як бетон поводиться із часом: на ньому виникають природні розводи від опадів, з’являється наліт. Це пасує рясному озелененню комплексу.

Як у вежах, так і в терасових блоках спальні, їдальні й вітальні розташовані вздовж зовнішніх стін, щоб якомога більше світла потрапляло до осель. Кухні та ванні кімнати — біля внутрішніх стін.

Аби людям було комфортно жити у такому високому будинку, архітектори продумали деякі побутові деталі. Наприклад, кожен ліфт мав додаткові маленькі панельні віконця, що пов’язували його із квартирами. Молочники і листоноші передавали через ті віконця молоко, ранкові газети й пошту мешканцям, не виходячи у коридор.

Велику увагу приділили деталям, світильникам та фурнітурі. Вікна квартир можна було нахилити горизонтально, щоб легко помити зсередини. А для того, щоб краще утилізувати сміття, на кухнях зробили раковини з подрібнювачами. Ці деталі є у деяких помешканнях і досі.

Невеликі за площею квартири комплексу не змішуються з великими. Це відголосок класової сегрегації того часу — люди з солідним достатком не повинні були зустрічатися у своєму будинку із біднішими мешканцями.

Сьогодні комплекс вважається елітним і на нього є великий попит. Квартири-студіо — найдешевші — коштують від 525 тисяч фунтів стерлінгів, це понад 24 мільйони гривень. Житло у вежах — там квартири мають три-п’ять спалень — обійдеться у суму від 97 мільйонів гривень. Найдорожчими є пентхауси, зараз такий продається за 162,5 мільйона гривень. Вартість оренди маленької квартири з однією спальнею стартує від 2,5 тисячі фунтів стерлінгів на місяць, це понад 115 тисяч гривень, а квартира у вежі коштуватиме вже 180 тисяч гривень.

Барбікан став однією з найбільш видатних пам’яток бруталістської архітектури і разом із тим вдалим прикладом післявоєнної відбудови. Його оминула доля інших бруталістських комплексів, які з роками перетворилися на гетто. Архітектори змогли звести окремий район посеред Лондона, де немає шуму великого міста й де багато зелені та комфорту.

Фото: Савелій Барашков, спеціально для Bird In Flight