Архітектура

Як архітектура КНДР повторювала за усім світом

Здається, ізольована Північна Корея не хоче мати нічого спільного з ворожим оточенням. Та все ж в архітектурі вона пройшла той самий шлях, що й західний світ. Розповідаємо, чим архітектура КНДР схожа на американську і в чому вона навіть перегнала СРСР, який наслідувала.

До Другої світової Корея була колонією Японії, після її поразки управління цією територією розділили СРСР і США. Уряди новоутворених Північної та Південної Кореї, що не визнавали кордонів одна одної, вважали себе єдиними законними у країні в цілому. Через це згодом почалася Корейська війна, яка тривала з 1950 по 1953 рік.

Бойові дії зруйнували 80% житла та інфраструктури обох держав, за відбудову взялися одразу після закінчення війни. У Північній Кореї архітектор Кан Чо Хван уже в 1953 році представив Генеральний план столиці Пхеньяна, а вже за ним такі розробки з’явилися для 40 інших міст і селищ. За основу у генпланах столиці, Вонсана, Хамхина, Саривона, Кесона, Канге, Нампхо взяли проєктування радянських міст, адже Північна Корея продовжувала залежати від СРСР. Оскільки нерухомість не мала приватних власників, можна було ні на кого не зважати та забудовувати міста комплексно.

Спочатку, як і в Союзі, тут панував монументальний стиль. Деякі споруди буквально нагадували радянські «сталінки», хоча й мали національну специфіку, наприклад будівля Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків, театр «Моранбон» 1954 року, кінотеатр «Тедонмун» 1955-го і залізничний вокзал у Пхеньяні.

Залізничний вокзал у Пхеньяні. Фото: Comrade Anatolii / Flickr
Театр «Моранбон». Фото: Ludo Leunis / Flickr
Кінотеатр «Тедонмун». Фото: Steve Morgan / Wikimedia Commons

Та у другій половині 50-х у Північній Кореї почався плавний перехід до модернізму, адже залізобетон, який нещодавно з’явився, дозволив будувати швидше й більше. У СРСР перехід до модернізму був набагато різкішим — у 1955 році там вийшла постанова «Про усунення надмірностей в архітектурі». У КНДР же деякі риси монументалізму зустрічалися аж до 70-х. Споруди відрізнялися від радянських тим, що все ще були масивними, і хоча з них прибрали класичний декор, зате рясно додавали вертикальні виступи. Крім того, північнокорейські архітектори залишали в домівках традиційні риси. Зокрема, як і раніше, робили підігрів підлоги — ондоль.

Загалом модерністські будівлі КНДР багато наслідували корейську народну традицію. Хоча у перші роки появи модернізму у світі панувала архітектура з інтернаціональною специфікою: споруди в різних країнах були схожими — як кіноконцертна зала «Україна» у Харкові та «Дортон-арена» у Ролі, Північна Кароліна.

Будівля старого цирку у Пхеньяні. Фото: Moravius / Flickr
Павільйон електроніки, автоматизації і зв’язку на пхеньянській ВДНГ. Фото: Frühtau / Flickr
Модерністський житловий будинок у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин
Модерністський житловий будинок у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин
Модерністський житловий будинок у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин

Проте на північнокорейській архітектурі відбивалася державна ідеологія чучхе. Вона була протилежною марксизму, на який спиралася радянська ідеологія. Чучхе виражало мрію про те, що соціалізм можна побудувати без міжнародної співпраці, орієнтуючись лише на свої сили і створюючи економічно незалежну від світу державу.

З іншого ж боку, хоча КНДР вела сувору ізоляціоністську політику, тут усе ж з’явилися будівлі, схожі на закордонні зразки. Причому йдеться не про СРСР, а про капіталістичний Захід. Приклади для наслідування корейські архітектори брали з радянських архітектурних журналів і книг — адже вільно подорожувати й бачити все на власні очі вони, звісно, не могли.

Хоча КНДР вела сувору ізоляціоністську політику, тут усе ж з’явилися будівлі, схожі на закордонні зразки.

Так, Льодова арена 1982 року дуже нагадує створений Оскаром Німеєром бразильський Кафедральний собор Пресвятої Діви Марії. Обидва об’єкти спроєктовані у вигляді гіперболоїда, але німеєрівський собор є лаконічною будівлею з білими колонами і суцільним склом, а пхеньянський палац — масивна залізобетонна споруда із ребристими перекриттями і трикутними світловими ліхтарями. Так місцеві архітектори додали локальної специфіки.

Стадіон Першого травня збудували за принципами біоніки — стилю, що на той час панував у світовій архітектурі. Кільце із залізобетонних оболонкових арок нагадує квітки магнолії, які перекривають 8 поверхів стадіону і трибуни.

Читайте також: Урок біології: Навіщо архітектура повторює за природою
Льодова арена у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин
Кафедральний собор Пресвятої Діви Марії, 1970 рік. Фото: Pedro Borges Cali / Flickr
Стадіон Першого травня. Фото: Ruoming Song / Flickr

Також у КНДР трапився стилістичний збіг із архітектурою США, де у 70-х роках був поширений постмодернізм із відсилками до класики. На пострадянському просторі така архітектура з’явилася лише у 2000-х.

Обидві країни через звернення до класики хотіли показати благополуччя, стабільність і традиційність. У США через постмодернізм громадянам транслювали спокій у кризові часи, а у КНДР — велич режиму.

США і КНДР через звернення до класики хотіли показати благополуччя, стабільність і традиційність.

Яскравим прикладом є Палац Сонця Кумсусан, найбільший у світі мавзолей комуністичного лідера, де зараз знаходяться тіла Кім Ір Сена і Кім Чен Ира. Будівля оздоблена каменем, має безліч карнизів, лопаток — усе з класичної архітектури.

Тоді ж, у 1976 році, у Пхеньяні відкрили Народний палац культури. З сучасного там лише каркас, решта ж — історизм: дах із загнутими кутами, традиційні віконні рами, колонади, карнизи й декор. У такому ж історичному стилі у 1978 році побудували Міжнародну виставку дружби у провінції Північний Пхьонан.

Палац Сонця Кумсусан. Фото: Recliner / Flickr
Народний палац культури. Фото: Moravius / Flickr
Народний навчальний дім. Фото: Frühtau / Flickr

У сусідній Південній Кореї, хоч вона була під американським впливом, до постмодернізму не переходили довго. У країні, а особливо у столиці Сеулі, відбувалася стрімка урбанізація. Там зводили дуже прості модерністські житлові будинки й офісні приміщення — треба було дуже швидко задовольнити потребу людей, які прибували до великих міст.

Усе змінилося наприкінці 80-х — на початку 90-х. Тоді у бізнесу Південної Кореї з’явилися кошти на цікавіші замовлення, і виконували їх архітектори, які поверталися з навчання у Європі, США й Канаді. Вони вже експериментували зі стилями, матеріалами і додавали в архітектуру національні елементи, аби відрізнити її від одноманітної забудови.

У той же час північнокорейські фахівці, хоча й не могли вчитися в Європі, зробили дуже очевидну відсилку до західної архітектури — це найбільша у світі Тріумфальна арка у Пхеньяні. Її буквально спроєктували за зразком паризької, але створили вищою за оригінал на 10 метрів. Зазвичай тріумфальні арки будували для урочистого проходження військ під час парадів. Північнокорейську, звісно, присвятили Кім Ір Сену.

Тріумфальна арка у Пхеньяні. Фото: John Pavelka / Flickr
Готель «Рюгьон». Фото: xveair / Flickr

Наприкінці 80-х тут загалом почали зводити гігантські споруди — так у тоталітарній країні показово демонстрували велич і успішність. Серед прикладів — пхеньянський 44-поверховий готель «Корьо», 47-поверховий готель «Янгакдо» й, нарешті, недобудований 105-метровий готель «Рюгьон». Останній взагалі мав бути 330-метровим, найвищим у світі, але криза 90-х зупинила будівництво. До речі, зараз найвищим на планеті готелем є «Гевора» у Дубаї — 356,3 метра.

У 2010-х роках у КНДР з’явилася архітектура з елементами хайтеку — стилю, який виник у США та поширився усім світом. Північнокорейці ж його запозичали здебільшого у Китаю, що є найбільшим економічним партнером країни. Разом із хайтеком міста почали наповнюватися пропорційними формами і зайвими деталями.

Також у цей період сірі будинки стали фарбувати у блакитний, м’ятний, зелений, помаранчевий, блідо-червоний та жовтогарячий — кольори національного вбрання чигирьо — задля вшанування національної культури.

У 2010-х сірі будинки стали фарбувати у кольори національного вбрання.

Житлова забудова у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин
Житловий будинок у Пхеньяні. Фото: Семен Широчин
«Вулиця вчених майбутнього» і вежа Міре Инха. Фото: Семен Широчин
Храм науки і техніки. Фото: Семен Широчин

Підкреслити в архітектурі вирішили не лише національні традиції, а й те, що КНДР — ядерна держава. У 2015 році у Пхеньяні біля річки Тедонг відкрили «Вулицю вчених майбутнього» — кампус Технологічного університету імені Кім Чхека. Розташована тут вежа Міре Инха, що має 53 поверхи, згори силуетом схожа на атом. А Храм науки і техніки взагалі виконали у вигляді ядра атома з його трьома орбітами навколо. Усередині будівлі є макет трьохступінчастої ракети-носія «Инха», яка у 2016-му вивела спостережний супутник на орбіту Землі.

Та навіть попри локальні особливості хронологія розвитку північнокорейської архітектури демонструє, що тоталітарну і свідомо ізольовану країну все ж не оминули світові тренди. З одного боку, до цього спонукала логіка розвитку будівництва — використання залізобетонних конструкцій призвело до модернізму, з іншого — прагнення через архітектуру демонструвати національну ідеологію, коли звернення до історії вилилося в постмодернізм. У результаті в архітектурі Північна Корея більше збіглася із Заходом, що вважається ворожим, а не з СРСР, з яким країна мала ближчі відносини.


Фото на обкладинці: Frühtau / Flickr

Нове та Найкраще

716

623

632
980

Більше матеріалів