Архітектура

Яніс Ксенакіс, автор музики з бетону

До того як стати відомим композитором, Яніс Ксенакіс працював з архітектором Ле Корбюзьє — керував проєктами, проводив інженерні розрахунки і навіть повністю відповідав за вигляд будівель, які потім стали спадщиною ЮНЕСКО. Та вже тоді Ксенакіс перетворював архітектуру на музику, заключивши мелодії у бетонні схеми. Одну з таких схем ми зіграли.

Ще у школі Яніс Ксенакіс виявляв інтерес до музики, математики й архітектури. Усі три виявилися визначальними у його кар’єрі та житті.

Щойно Ксенакіс став у 1938 році студентом Національного технічного університету в Афінах, у Греції почалася війна — юнак вступив до лав Національно-визвольного фронту Греції та боровся з італійськими і німецькими окупантами. Коли завершилася Друга світова, брав участь у громадянській війні між прихильниками монархії та Демократичною армією Греції. Там він втратив ліве око. Перемогли перші, тож усіх учасників спротиву заарештовували. Переховуючись, у 1947-му Яніс утік до Парижа. Як учасника визвольної боротьби Ксенакіса заочно засудили до смертної кари, а його батька і брата ув’язнили.

У Парижі Ксенакіс влаштувався на роботу до майстерні Ле Корбюзьє. Спершу був помічником інженера, та згодом став працювати з архітектором над його великими проєктами.

Яніс Ксенакіс. Фото: Sevela. P / Wikimedia Commons

Першим була житлова одиниця у Марселі, яку почали будувати того ж 1947 року. Це 18-поверховий житловий будинок на 337 квартир із торговельною вулицею всередині, готелем, рестораном, галереєю та зоною для дітей на даху. Ксенакіс мав займатися статичними розрахунками, що в основному стосувалися балок і колон. Проте під час роботи він став виявляти архітектурну ініціативу. У результаті разом із Надіром Афонсу, який входив до команди архітекторів, Яніс спроєктував скульптурну вентиляційну шахту і дитячу зону з басейном на даху будинку.

Згодом Ле Корбюзьє створив ще одну житлову одиницю в Резе-ле-Нант. Будинок мав 294 квартири, таку ж дитячу зону на даху, пошту і бібліотеку. Причому інженери довершили стандартизацію й рівень попередньої збірки конструкцій: Ксенакіс разом із Бернаром Лафаєм вдосконалили метод встановлення комірок у квартирах і зробили процес дешевшим та швидшим.

У цьому проєкті Ксенакіс перейшов від інженерії до архітектури. Він запропонував Ле Корбюзьє використати чотири типи вікон і розташувати їх у довільному порядку — це нагадує музичні схеми, які він застосовуватиме у майбутньому.

Вентиляційна шахта і дитяча зона на даху житлової одиниці у Марселі. Збудовані у 1952 році. Фото: Evan Chakroff / Flickr
Житлова одиниця в Резе-ле-Нант, Франція. Збудована у 1955 році. Фото: Artur Salisz / Flickr

Наступною локацією стала Індія. Ле Корбюзьє доручили створити ціле місто Чандігарх, столицю штатів Пенджаб та Гар’яна на півночі країни. Перший прем’єр-міністр незалежної Індії Джавахарлал Неру проголошував, що нова столиця «знаменує свободу від відсталих традицій минулого, стане символом національної віри в майбутнє». Така ідейна спрямованість дала архітекторам простір для експериментів. Ксенакіс почав із розрахунку гіперболоїдної вежі для однієї з будівель міста — нижньої палати Асамблеї у 1955 році. Він також мріяв, щоб на вежі встановили «сонячну лабораторію», де б вимірювали кліматичні показники міста. Та на цю ідею коштів не вистачило.

Для будівлі Секретаріату знову використали прийом Ксенакіса: фасад має 10 типів довільно розташованих вікон. Кожний віконний отвір є одночасно сонцерозсіювачем — затінковою конструкцією. Кожна з них знаходиться на невеликому віддаленні від вікна, відтак між ними може проходити повітря, що доречно для індійського клімату.

Читайте також: Холодний розрахунок: Як архітектура перемагає спеку
Гіперболоїдна вежа будівлі нижньої палати Асамблеї у Чандігарху, Індія. Збудована у 1951—1962 роках. Фото: Eduardo Guiot / Wikimedia Commons
Будівля Секретаріату у Чандігарху, Індія. Фото: Lian Chang / Wikimedia Commons

У 1953 році Ле Корбюзьє запросили звести монастир Сент-Марі-де-ла-Туретт у Л’Арбреслі, поблизу Ліона. Звернулися саме до нього, оскільки потрібно було оновити сакральну архітектуру і винайти нові, сучасні прийоми оформлення священних будівель. Ксенакіса призначили керівником проєкту. Хоча загальну форму створив Ле Корбюзьє — зараз вона є одним із найкращих прикладів архітектури бруталізму, — Ксенакіс зробив акцентні елементи.

Він спроєктував внутрішню структуру будівлі, келії для ченців. Придумав спеціальні отвори — «світлові гармати», врізані у стелю під кутом, аби сонячне світло по-різному проникало всередину. Внутрішню поверхню отворів пофарбували у різні кольори, а скло зробили прозорим. Так досягли ефекту вітражів, хоча світло змінювало колір не через кольорове скло, а відбиваючись від стінок кольорового отвору. Крім того, Ксенакіс створив форми каплиць, гребінчасті колони, гвинтові сходи. Ще він підібрав акустичну апаратуру для монастиря і розробив пристрій, який встановили на даху будівлі для трансляції літургій на навколишню долину.

Монастир Сент-Марі-де-ла-Туретт. Збудований у 1953—1961 роках. Фото: Fred Romero / Flickr
«Cвітлові гармати» монастиря Сент-Марі-де-ла-Туретт у Л’Арбреслі. Фото: Luc Wiltschut / Flickr
Ризниця монастиря Сент-Марі-де-ла-Туретт. Фото: Aurelien Guichard / Flickr

Головна відмінність споруди — хвилеподібні скляні панелі, що також були винаходом Яніса Ксенакіса. В отворах розмістили вертикальні бетонні елементи і прямо в бетоні між ними — скло. Ці складові знаходяться не на однаковій відстані одна між одною, їх ритм змінюється. І якраз у цьому змінному ритмі автор демонстрував хвилеподібність музики.

Працюючи в майстерні Ле Корбюзьє, Ксенакіс вивчав музичну композицію у французького композитора Олів’є Мессіана. Той порадив йому не надто покладатися на класичну музичну традицію, а замість цього шукати натхнення у своєму грецькому корінні та інженерному досвіді. Ксенакіс почав експериментувати з числовими пропорціями, а також з організацією часу та висоти на основі модулору у своїх композиціях. Протягом усієї композиторської кар’єри Ксенакіс застосовував математичні знання в музиці.

система пропорцій, яка допомогла стандартизувати серійне виробництво будівель під пропорції людини

Монастир Сент-Марі-де-ла-Туретт з внутрішнього подвір’я. Фото: wsifrancis / Flickr
Фасад монастиря Сент-Марі-де-ла-Туретт, який виходить на внутрішнє подвір’я. Фото: Doctor Casino / Flickr

Але так само його музичний досвід перейшов у дизайн цих хвилястих скляних панелей. Ле Корбюзьє не хотів, аби скління всього монастиря було монотонним. Він доручив Ксенакісу пограти з відстанями між бетонними елементами, і Яніс упорядкував їх та композиційно показав акустичну організацію звукової хвилі. У результаті ці бетонні елементи створювали живописні візерунки світла й тіні всередині, а зовні стали основним впізнаваним елементом. А ще такий дизайн допоміг зекономити бюджет, оскільки суцільні панорамні вікна коштували б дорожче.

У вікнах західного фасаду і внутрішнього подвір’я Ксенакіс заклав музичну схему — прямокутники зі скла він скомбінував із бетонними.

Схема одного з вікон західного фасаду монастиря Сент-Марі-де-ла-Туретт, переведена у ноти. Ілюстрація Ельміри Еттінгер

У 1999 році архітектурні дослідники Марк Каммербауер і Олександра Шнельбьогль перевели цю схему у музику. Відстані між бетонними елементами у горизонтальному напрямку корелювали із ритмічною організацією звуків. Те, як елементи розташовані по вертикалі, нагадує акорди. Таким чином, скляні вставки функціонують як графічна партитура, в якій кожен рівень висоти являє собою послідовність акордів зі змінними ритмічними значеннями.

Bird in Flight попросив музикантку Jane Sh відтворити цю мелодію, і ось що вийшло:

Хвилеподібні скляні панелі Ксенакіс використав і у мистецько-молодіжному центрі в Фірміні, спроєктованому в 1956 році. Цей культурний комплекс, що є частиною проєкту масштабної реконструкції та розвитку, мав пов’язати старе місто з новими районами Фірміні-Верт. Ксенакіс розташував будівлю вздовж спортивного поля, а дах зробив параболічним, що створює ефект злету з землі. Усередині — театральні зали, класи та майстерні. Скління фасадів виконали за допомогою хвилеподібних скляних панелей.

Мистецько-молодіжний центр у Фірміні, Франція. Збудований у 1961—1965 роках. Фото: Romain / Flickr
Басейн мистецько-молодіжного центру у Фірміні, Франція. Фото: Paul / Flickr
Павільйон компанії Philips «Електронна поема» для Всесвітньої виставки у Брюсселі 1958 року. Архітектори: Ле Корбюзьє та Яніс Ксенакіс. Фото: Wouter Hagens / Wikimedia Commons

Коли будували Чандігарх і монастир, нідерландська компанія Philips запросила Ле Корбюзьє створити павільйон для Всесвітньої виставки 1958 року у Брюсселі. Архітектор доручив його розробку Ксенакісу. Прагнучи залишити внутрішній простір повністю вільним і забезпечити оптимальну акустику, той сформував конструкцію з 9 тонких залізобетонних гіперболічних параболоїдів. Вони виходять прямо із землі, тож споруда не має окремих стін та даху — лише суцільну форму.

Павільйон назвали «Електронною поемою». Так само називався твір Едгара Вареза, який програвали у павільйоні кожні 10 хвилин. На вході відвідувачі чули 2,5-хвилинну інтермедію Яніса Ксенакіса Concret PH: Concret — від concrète, з французької «бетон», і PH (paraboloides hyperboliques) — «гіперболічний параболоїд».

Читайте також: Космічний гіпар: Форма, яка витримує все

Павільйон «Електронна поема» мав успіх під час виставки. Однак суперечка між Ле Корбюзьє та Ксенакісом щодо авторства форми споруди розсварила архітекторів, і через рік Яніс залишив студію з ініціативи керівника.

Якраз до цього часу Ксенакіс закінчив навчання у Мессіана й переключився на музику, але архітектуру не полишив. Він продовжив проєктування і зведення невеликих будівель, де в кожній застосовував свої новаторські методи.

Графічне зображення глісандо для оркестрової п’єси «Метастазис». Фото: Angeldo / Wikimedia Commons

Ксенакіс створив власну композиторську систему, яка базувалася на математичних формулах теорії ймовірності. Цю систему він назвав «стохастичною музикою». Креслення партитур такої музики було схожим на архітектурні схеми.

Ксенакіс, який любив складні архітектурні форми, прагнув почути свої творіння, перевівши їх у традиційну нотну систему. Тому у 1975 році він винайшов музичний комп’ютер UPIC — за допомогою цього пристрою можна складати мелодію через малюнок, навіть спеціальних знань у галузі музики або інформатики не потрібно. Тож користуватися ним могли навіть діти.

Так архітектор-композитор синтезував архітектуру й музику. Він виводив музику із форм і, навпаки, музикою складав форми: наприклад, попередній нарис для оркестрової п’єси «Метастазис» у графічному записі мав вигляд гіперболічних параболоїдів. Ними автор показував графіки руху маси звуку, а потім переводив їх у ноти.


Фото обкладинки: wsifrancis / Flickr

Нове та Найкраще

731

634

638
988

Більше матеріалів