Без газу, ліків і бензину. Як Бердянськ опинився на межі виживання, рятуючи маріупольців

Не дочекавшись «зеленого коридору» та евакуаційних автобусів, жителі Маріуполя почали виїжджати з нього своїм ходом. Ті, кому вдалося вибратися, зупиняються в Бердянську — найближчому до Маріуполя великому місті, в якому не точаться бойові дії та яке не було зруйноване обстрілами.

Скільки маріупольців знаходиться у Бердянську, достеменно невідомо. За словами місцевих активістів, лише в оперативному штабі Бердянського виконкому — організації, яка допомагає біженцям, — зареєструвалося близько 6 тисяч людей. Ще стільки ж могли заїхати до міста без реєстрації. Українська влада намагається евакуювати біженців на підконтрольну територію, головним чином до Запоріжжя. 21 березня з Бердянська автобусами виїхало 4 тисячі біженців. Але евакуація ускладнюється військовими діями, що відбуваються під Запоріжжям. Автобуси ходять нерегулярно.

Бердянськ був окупований російською армією 28 лютого. Відтоді він відрізаний від решти України. Bird in Flight дізнався в одного з місцевих волонтерів, як виживає місто, що допомагає врятуватися маріупольцям.

Коли до Бердянська стали прибувати біженці з Маріуполя?

Перші прибули сюди 16 березня. Виїжджали на свій страх і ризик, шикуючись колонами. З того часу їх стає тільки більше.

Де ви їх розміщуєте?

Усюди. У пансіонатах, на базах відпочинку, в літніх таборах, які влада відкрила для маріупольців. Багато хто у школах, люди ночують у спортивних залах на матрацах. Кожна школа може прийняти до двохсот осіб, деякі і триста. Багатьох біженців бердянці розміщують у себе вдома.

Маріупольці з грошима, які не хочуть спати на спортивних матах у школах, винаймають житло. Хтось зупиняється в центральному готелі, ціни там символічні — близько 20 гривень за ніч.

Сьогодні ми годуємо майже 5 тисяч осіб на день. Їжу готують у дитячих садках, потім розвозять по всьому місту. Пункти роздачі їжі ми обладнали у соборах та школах.

З якими проблемами зараз зіткнувся Бердянськ?

Десять днів тому у місті зник газ. На вулиці холодно, тому квартири, школи та бази відпочинку ми опалюємо за допомогою електрики, готуємо лише на ній. Такого колосального навантаження міська мережа не витримує, іноді електрика зникає одразу у декількох кварталах.

Ліків немає зовсім. Із бензином дуже погано. До приїзду маріупольців ціна на пальне трималася на рівні 35 гривень за літр. Згодом через попит вона злетіла до 200-300 гривень за літр. На трасі каністру продають за 6 тисяч. Є гроші — бери, ні — сиди собі далі без палива. Але навіть якщо ти маєш гроші, заправити просто так не зможеш. Бензин на АЗС привозять нерегулярно, тому водії записуються в чергу.

На трасі каністру продають за 6 тисяч. Є гроші — бери, ні — сиди собі далі без палива.

Останні кілька днів там заправляли лише маріупольці. Черги на заправку розписані на три дні, в них по кілька сотень людей.

Маріупольці, які проходять транзитом через Бердянськ, спустошують наше місто. Цим користуються окупанти, що привозять сюди гуманітарну допомогу. Загалом, якщо найближчим часом не буде організовано «зелений коридор» для Бердянська, то, за моїми підрахунками, місто протримається не більше двох тижнів.

В якому стані приїздять люди з Маріуполя?

Відстань між Маріуполем та Бердянськом близько 90 кілометрів. Її біженці долають за 10-12 годин. Люди виснажені та змучені.

Важливо пам’ятати, що «зелений коридор» для евакуації маріупольців так і не дали, тому біженці — це люди, які скористалися тимчасовим затишшям, вискочили з дому в чому були і вирішили ризикнути залишити місто. Дехто йде пішки, інші їдуть машинами. Автомобілі побиті, обстріляні, з потрощеними фарами та подушками замість шибок.

Як поводяться російські солдати?

Місцева влада не погодилася співпрацювати з окупантами, але продовжує підтримувати міське життя. Бердянськ живе ніби у двох реальностях. В одній — окупанти, в іншій — волонтери та біженці. Ми самі по собі, росіяни самі по собі. Але так було не завжди. Увійшовши до міста, вони розставили блокпости на кожному розі. Потім зайняли стратегічні об’єкти та кудись зникли. Кілька разів вони приходили до волонтерського центру шукати зброю, потім перестали потикатися.

Бердянськ живе ніби у двох реальностях. В одній — окупанти, в іншій — волонтери та біженці.

Знаю, що у Бердянську відбуваються проукраїнські мітинги. Як росіяни реагують на них?

Мітинги у Бердянську відбуваються з першого дня окупації. Це були мирні шестя з піснями та прапорами. Потім усе почало сходити нанівець: хтось із мітингувальників виїхав, інші стали допомагати біженцям із Маріуполя. Учора росіяни затиснули протестувальників на Приморській площі (центральна площа Бердянська. — Прим. ред.) і почали шмонати їх. Напевне, вони перейшли до активних дій, бо зрозуміли, що мітинги стали менш чисельними.

Наскільки мені відомо, було заарештовано двох активістів — Віталія Шевченка й Тетяну Тимакову. Віталія протримали близько тижня, Тетяну два дні.

Ви збираєтеся виїжджати?

Це дуже складне питання. Увесь цей час у мене було відчуття, що ЗСУ повернуться до міста. Але після вчорашнього розгрому мітингу та призначення коменданта оптимізму стає дедалі менше.

Якщо Бердянськ зруйнують, його можна буде відбудувати. Якщо більшість городян загине, у місті рано чи пізно оселяться інші люди, які його підійматимуть. Але найстрашніший сценарій — це коли Бердянськ стане частиною «Запорізької Народної Республіки». Бути частиною держави, яку ти не поважаєш і не визнаєш, дуже неприємно. Якщо це станеться, я точно поїду.

Фото на обкладинці: Люди біля АЗС у Бердянську. Джерело: AFP