Кіно

«Краще втратити сюжет, ніж розкласти все по поличках»: Режисер «Памфіра» про роботу над фільмом та його фінал

Перед тим як стати режисером, Дмитро Сухолиткий-Собчук працював архітектором, фотографом та ведучим на радіо. Потім зняв повнометражний дебют, у якому, крім іншого, зміг досягти того, що не вдається більшості українських кінематографістів, — показати органічну гру акторів та розповісти цікаву історію. Bird in Flight дізнався у режисера, як йому це вдалося та чому, попри зрозумілість сюжету, фінал викликає так багато запитань.

Дмитро Сухолиткий-Собчук народився в Умані. Вивчився на архітектора, потім на викладача філософії. Змінив декілька професій, поки не прийшов у кіно. За п’ятнадцятирічну кар’єру режисера зняв п’ять короткометражок та один документальний фільм.

«Памфір» — повнометражний дебют Сухолиткого-Собчука. Це історія про заробітчанина на прізвисько Памфір, котрий повернувся в рідне село. Герой, який колись займався контрабандою, щосили намагається триматися подалі від криміналу, але змушений піти на компроміси з совістю через сімейні обставини.

Робота над картиною тривала десять років. За цей час Дмитро Сухолиткий-Собчук змінив фінал стрічки та характер головного героя. Результат того вартував: фільм добре зустріли на «Двотижневику режисерів» у Каннах і хвалили за гру акторів та операторську роботу.

Незважаючи на переважно позитивні відгуки, «Памфір» критикували за зім’ятий фінал. Bird in Flight попросив режисера відповісти на претензії глядачів і водночас дізнався, як йому вдалося зняти один із найпереконливіших сучасних українських фільмів.

Дмитро Сухолиткий-Собчук на знімальному майданчику «Памфіру».
Дмитро Сухолиткий-Собчук на знімальному майданчику «Памфіра»

За першою освітою ти архітектор. Як тебе занесло у кіно?

Мені хотілось створювати щось цікаве, але я дуже довго не знав, чим мені зайнятися. У школі у мене були гарні оцінки з трьох предметів: малювання, креслення і літератури (української та світової). Тоді, та навіть зараз, писати — це був виклик для мене. Тому я пішов у архітектуру. Вивчився, працював на підприємстві, де зрозумів, що архітектура не моє. Пішов навчатися на філософсько-теологічний факультет Чернівецького національного університету. Але амбіцій стати викладачем філософії у мене не було. То радше було місце, де я визначався, куди піду далі. Визначився — у кіно. Шлях туди зайняв десять років, ще десять років пішло на те, аби зняти повнометражний дебют.

У Каннах зал аплодував «Памфіру» стоячи. Що ти відчував при цьому?

Я не очікував такої реакції. Хоча це була єдина прем’єра у моєму житті, на якій я не нервував.

Ти був настільки упевнений, що фільм залетить?

Ні. Просто перебування у Каннах — це постійний дисонанс між тим, що ти відчуваєш через війну, і тим, що бачиш. Я був абсолютно відсторонений.

«Памфір» — чи не перший за багато років український фільм, в якому всі актори виглядають у кадрі натурально. Як тобі вдалося досягти цього?

Репетиціями. Я приділяю їм дуже багато уваги. На «Штангісті» (короткометражний фільм режисера, що вийшов у 2018 році. — Прим. ред.) на репетиції пішло чотири з половиною місяці. На «Памфірі» з деякими акторами я готувався до зйомок більше року: ставив їм завдання, говорив про біографію персонажів, працював над вимовою.

Крім того, багато уваги ми приділяли вживанню в роль. На знімальному майданчику з акторами міг спілкуватися лише я або операторська група. Навіть поза майданчиком актори зверталися один до одного за іменами героїв.

На знімальному майданчику з акторами міг спілкуватися лише я або операторська група.

Памфір (Олександр Яцентюк), його дружина Олена (Соломія Кирилова) та їхній син Назар (Станіслав Потяк). Кадр з фільму «Памфір»
Памфір (Олександр Яцентюк), його дружина Олена (Соломія Кирилова) та їхній син Назар (Станіслав Потяк). Кадр із фільму «Памфір»
Памфір (Олександр Яцентюк) із однокласником (Петро Чичук). Кадр з фільму «Памфір»
Памфір (Олександр Яцентюк) із однокласником (Петро Чичук). Кадр із фільму «Памфір»

Скільки тривав кастинг?

Два роки.

Кого знайти було найскладніше?

Олександра Яцентюка і Станіслава Потяка (виконавці ролей Памфіра та його сина Назара. — Прим. ред.).

Кого пробував на ці ролі?

Не скажу, бо це не дуже етично. Але пробував багатьох.

Якось мені сподобався один актор у театрі. Ми познайомилися, поспілкувалися. Потім я зрозумів, що він не підходить, — не вистачало в нього енергії бунтарства. Знайшов ще одного, наче все ок. Але потім я змінив концепцію головного героя з того, хто кориться, на того, хто бореться. Довелося шукати нового Памфіра.

Скільки варіантів сценарію у тебе було?

Три.

У першому Леонід (Памфір, головний герой фільму. — Прим. ред.) корився всьому, що траплялося в його житті. Але після першої читки стало зрозуміло, що якщо герой не бореться, він не розкривається повною мірою.

Якщо герой не бореться, він не розкривається повною мірою.

Ти якось сказав, що в одному з варіантів сценарію Памфір втрачав сина. Яким чином?

Там же, де відбувається фінал у фільмі. У тому варіанті сценарію герой втрачав узагалі все, і сина також.

Чому відмовився від цього сюжетного повороту?

Сценарій — це історія про час, в якому ти живеш. Поки я працював над драфтами сценаріїв, час, в якому я жив, змінювався і мені доводилося постійно його наздоганяти. Взагалі, зробити кіно сучасним вкрай важко, бо процес створення дуже тривалий.

На суть історії зміна фіналу не вплинула. Як вона допомогла тобі наздогнати час?

Коли я написав варіант сценарію, де загинув Назар, я хотів сказати, що наше суспільство приречене. Потім стався Майдан, суспільство змінилося, і я написав фінал, суть якого в тому, що все старе відмирає, а нове покоління має надію. Мені хотілося сказати: ми не приречені, у нас є шанс.

Памфір живе у реальності доковідного часу. Йому десь 35-38 років, тобто він не так щоб дуже старше покоління. Але при цьому всі його погляди традиційні. І вони не працюють. Згадай фінальний кадр фільму: Назар стоїть спиною до глядача і свого минулого, перед ним — перспектива.

Тобто таким людям, як Памфір, ти шансу не даєш?

Скажімо так: я ставлю його під сумнів. То поколінню Морди (один з антагоністів фільму. — Прим. ред.) я шансу не даю.

Я ставлю під сумнів Памфіра, а поколінню Морди я шансу не даю.

Як ти знайшов інсайд про ліки, які діють як стимулятори і дають ерекцію?

Працюючи над сценарієм, я спілкувався і з прикордонниками, і з контрабандистами. Про ліки дізнався від останніх. Це були 2011—2012 роки. Тоді хлопці пили Red Bull і вживали стимулятори, у яких була побічна дія — ерекція. Ще вони відвідують спортзал, аби накачати ноги і спину й робити по дві ходки з цигарками за раз.

Ти ходив із контрабандистами через кордон?

Ні, але вони показували мені маршрути.

Взагалі, у процесі контрабанди задіяно багато людей. Тих, хто проносить цигарки через тунелі, називають «таксами». «Верблюдами» — тих, хто носить контрабанду на спині. А ще є «фішкарі» — це чуваки, які ходять із раціями лісом, слідкуючи за пересуванням прикордонників. З румунського боку є «грибники». Вони роблять те саме, що й «фішкарі». У грибний сезон вони прикидаються грибниками, в сезон полювання — мисливцями.

Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Оператор-постановник фільму «Памфір» Микита Кузьменко (ліворуч) та Дмитро Сухолиткий-Собчук на знімальному майданчику

Як тобі відгуки на фільм?

Я намагаюся їх не читати, але якщо все ж читаю, то вони мене веселять. З останнього, що розсмішило, — відгук журналіста, котрий написав, які фінали могли бути у мого фільму. До речі, вийшло непогано.

Задоволений третім актом стрічки?

Так, він повністю відповідає моєму задуму.

Я все ж маю декілька питань щодо фіналу, оскільки не все зрозумів. Перше: якщо Морда настільки всесильний, чому проти нього повстали прикордонники?

Багато хто не помічає, що Морда — не прикордонник. Він лісник. Прикордонники не під його владою, тому він не може контролювати все.

Зрозуміло. А як Назар зміг розвернутися у вузькому тунелі?

Тунель був широкий при вході, а далі звужувався. В одному з варіантів монтажу був епізод, який це пояснював.

Сюжетна лінія з батьками пунктирна. Так і було задумано?

Ні, я її порізав.

Перша версія фільму мала хронометраж 2 години 18 хвилин. Там було багато всього.

Ми знаємо, що у Памфіра був давній конфлікт із батьком, що між ними сталася бійка, в результаті якої батько втратив око. Після цього вони перестали спілкуватися.

За біографією батько Памфіра працював у місцевому клубі. Звідти він забрав бюст Леніна, з якого Леонід і Назар потім роблять маски, та альбом з радянськими монетами. Цей альбом у фільмі відігравав важливу роль. Коли Памфір пішов на забіг із контрабандою, Назар вкрав дідів альбом. Тобто він паралельно з батьком пішов на злочин. Аби вкрасти той альбом, Назар заховався в хаті діда, але, щоб вийти надвір, він мав дочекатися його, аби той відчинив двері. Дочекавшись, він тихо вийшов, усе було ок. Проте на подвір’ї на нього напав велетенський пес Буран і покусав. Дід із бабою зателефонували Леоніду, і той поїхав забирати сина. Сцена, коли Памфір, його дружина Олена, син, його батько, мати, брат збираються у хаті, була єдиною у фільмі, де ці герої разом з моменту конфлікту Памфіра з батьком.

Далі Назар каже діду, що ніколи не прийде до нього через Бурана. Дід обіцяє йому, що собаки не буде, на що Леонід відповідає: «Ти вже раз обіцяв» — і тим самим знову ображає батька. Врешті дід топить Бурана.

Коли Памфір дізнався, що син вкрав альбом, він вирішив його повернути. Потім була прекрасна сцена, де Памфір хоче заговорити з батьком після служби у церкві, але не наважується. Вони випадково зустрічаються у лісі, але Памфір і там не насмілюється з ним заговорити. І тільки після цього Памфір із сином приходить до батька, аби віддати альбом. Дід каже, що він той альбом сам вкрав. Памфір із батьком миряться.

Власне, вдома у батька Памфір розмовляє зі своїм братом Віктором про те, як пролізти у тунель. І Віктор розповідає, що на початку тунель широкий, а далі кам’яниста порода й вузько.

Он воно що! Тепер усе стало зрозуміло. Не зрозуміло тільки, навіщо ти все це вирізав.

Ми зняли лінію з батьком, але виявилося, що в тексті вона працює краще, ніж на екрані. У кадрі виходила сентиментальність.

Лінія з батьком у тексті працювала краще, ніж на екрані.

А що не так із сентиментальністю?

Вона однозначна.

Але через відсутність цих епізодів фінал здається зім’ятим.

Чистота жанру для мене важливіша. Потрібно було зберегти трагічність персонажа. Герой виглядає трагічніше, якщо у нього є нерозв’язані справи, — а через лінію з батьками виходило, що герой «усе порішав».

Коли я різав стрічку, то бачив, що деякі речі просідають. Але цей недолік мене влаштовує більше, ніж недолік сентиментальності та пояснювальності. Краще втрачу сюжетну логічність, аніж розкладу все по поличках і зроблю сентиментальне кіно.

Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Знімальний майданчик фільму «Памфір»
Знімальний майданчик фільму «Памфір»

Ще одна річ, за яку критикують твій фільм, — українська хтонь. Погодься, що більшість помітних сучасних українських стрічок, м’яко кажучи, похмурі: «Плем’я», «Додому», «Погані дороги». Навіщо знімати чергове кіно про те, як у нас усе погано?

Названі тобою фільми зняли мої ровесники. Їхні роботи — рефлексія на те, як ми для себе відчували час і середовище, в якому живемо.

Не думаєш, що за цими рефлексіями губиться одна з головних функцій кіно — розважальна? Хіба кінематограф, крім іншого, не має хоча б трішки відволікти глядачів від сірої дійсності?

Так прикро, що все зводиться до цієї функції.

Не все. Але вона важлива, хіба ні?

У моєму розумінні розважальне кіно тяжіє до масового. Робити таке кіно мені нецікаво. Хочеться робити те, що ставить кінематограф у ранг мистецтва.

Хіба мистецтво не може розважати? Тарантіно розважає, Чарлі Чаплін розважає. Їхні роботи — не мистецтво?

Добре, скажу інакше. Мені цікавіше перебувати у мистецтві, яке менше розважає. Повторюся: я не хочу розважати глядача, я хочу розбивати його очікування.

Які сподівання ти розбив у «Памфірі»? Хіба ми не знаємо, що все фігово? У пошуках роботи люди мають їхати за кордон або займатися контрабандою. Можливо, настав час не тільки розбивати очікування, але й дати трішки надії?

Ми повертаємося до того, що вже було сказано. Режисери рефлексують про час, в якому живуть.

Крім того, я не сказав би, що у «Памфірі» є хтонь. Там швидше периферійна корупція. Але навіть зараз виникає дискусія на тему, чи дійсно у нас усе так погано.

Після показу один депутат мені сказав, що в нас давно уже все не так, як я зобразив у фільмі. А потім підходить активіст із Чернівців і каже: «Ви показали правду». Добре, що є місця, в яких корупцію вилікували, але її потрібно лікувати всюди. Коли в тому краю з’являться активісти, які будуть відстоювати свої права, такі персонажі, як Морда, зникнуть.

Після показу один депутат мені сказав, що в нас давно уже все не так, як я зобразив у фільмі.

Памфір (Олександр Яцентюк) і пастор Андрій (Ігор Данчук). Кадр з фільму «Памфір»
Памфір (Олександр Яцентюк) і пастор Андрій (Ігор Данчук). Кадр із фільму «Памфір»

Кажуть, що Станіслав Потяк та Олександр Яцентюк дуже зблизилися. Станіслав навіть плакав, коли останній, закінчивши знімання, поїхав. Це правда?

Так.

Мені було важливо, щоб у актора, який гратиме Памфіра, були діти. У Олександра є син, який трішки старший за Назара.

Стас живе з мамою та вітчимом, рідного батька він не бачив три роки, а Олександр під час ковіду не зміг поїхати до свого сина, який був за кордоном. Думаю, вони сублімували свої переживання на екрані.

Сльози Стаса — це результат моєї провокації. Олександр закінчив зніматися раніше за Станіслава. Він оголосив, що їде, але я, непомітно для Стаса, попросив його залишитися ще на два дні, але виселитися з номера, в якому він жив. Олександр погодився. Він попрощався з командою, проте залишився.

За сюжетом у фінальній сцені герой Стаса мав не те щоб плакати, але зіграти так, наче він усі сльози виплакав. Репетицію ми провели у номері, де жив Олександр. Побачивши порожню кімнату, Стас зрозумів, що його колега таки поїхав. І дуже засмутився. Фінальну сцену він відіграв так, наче дійсно був убитий горем.

Тобто ти все підлаштував, аби він у кадрі грав переконливо?

Така в мене робота.

Останнє питання. Як склалася доля Назара?

Я впевнений, що він повернувся до навчання. Можливо, зараз цей Назар закінчує університет.

Тобто майже хепі-енд?

Ні, перемога вітальності.

За результатами одного з опитувань, 90% молоді готові брати участь у відбудові країни. Ти просто уяви цю цифру! Так, у нас будуть нові виклики, але я вірю в це нове покоління.


Фото на обкладинці: Кадр із фільму «Памфір». Фото: пресслужба картини «Памфір»

Нове та Найкраще

838

712

689
1 103

Більше матеріалів