Космічний плейлист: Яку музику людство відправляє інопланетянам

Джон намагався зв’язатися із прибульцями

Батька Джон Шеперд ніколи не бачив, мати особливої прихильності до дитини також не відчувала, тому хлопчика всиновили дідусь із бабусею. У їхньому будинку, в Мічигані, вже дорослий Джон і зібрав свій перший пристрій для передачі радіосигналу в космос. Згодом обладнання зайняло вже всю спальню, тому через рік, 1972-го, довелося переміститися у простору вітальню.

«Я подумав, що найкращий спосіб встановити контакт — передати сигнал у відкритий космос. А найкращим сигналом є музика. Музика універсальна. Але я говорю про некомерційну музику — про джаз і такі гурти, як Kraftwerk, Tangerine Dream, Harmonia», — пояснював він. Схоже, Шеперд віддав перевагу німецьким краут-роковим колективам, які робили перші кроки в електроніці, а отже, звучали максимально футуристично на той час. Також він цікавився африканською та східною музикою, реггі й афробітом.

«Я подумав, що найкращий спосіб встановити контакт — передати сигнал у відкритий космос. А найкращим сигналом є музика. Музика універсальна».

Любов до музики Шеперду прищепив друг, який мав значну колекцію десь на 4 тисячі платівок, але й у самого Джона незабаром зібралася серйозна аудіобібліотека.

Щовечора він вів радіопрограму для прибульців, ставив платівки, які вважав класними, і завершував ефір словами: «Це проєкт „Старт“, земна станція 1, кінець ще одного дня мовлення. Якщо ви, інопланетяни, є, слухайте нас завтра о 21:00. На вас чекає нова культурна музика. Я — Джон Шеперд».

Спочатку сигнал йшов на відстань, що дорівнює приблизно двом відстаням до Місяця, — зовсім недалеко. Коли обладнання зайняло майже весь будинок, Джон із бабусею зібрали гроші та почали розширюватися. Шеперд побудував новий «штаб» і зібрав двоярусний передавач — так він зміг транслювати сигнал далі.

«Це проєкт „Старт“, земна станція 1, кінець ще одного дня мовлення. Якщо ви, інопланетяни, є, слухайте нас завтра о 21:00. На вас чекає нова культурна музика. Я — Джон Шеперд».

Усе це тривало до 1998 року, поки в нього не закінчилися гроші й, можливо, ентузіазм. Джон став локальною знаменитістю, свого роду місцевим фриком — і на цьому все. З космосу ніхто так і не відповів. Але ця історія має хепі-енд: у 1993-му Шеперд зустрів ідеального чоловіка і живе з ним до сьогодні. Бути геєм у невеликому американському селі майже пів століття тому, за словами Джона, було непросто. І, здається, хоч би як самовіддано він шукав контакту з позаземними цивілізаціями, ще відчайдушніше він прагнув знайти когось, хто зможе почути і зрозуміти його на цій планеті.

У 2020 році на Netflix вийшла документалка «Джон намагався зв’язатися з прибульцями»: у ній Шеперд виглядає цілком щасливим і зовсім не схожий на божевільного — хіба що зовсім трохи.

Враховуючи, що радіопрограма тривала майже 30 років, Джон встиг переграти прибульцям цілу аудіобібліотеку. Серед інших він називає гурти Cluster та Neu!, із джазу — Орнетта Коулмана, Чарлі Паркера, Кіта Джарретта й Лі Моргана. Також каже, що передавав у космос музику Балі, Індії, ранній прогресив, усілякі акустичні колективи, ставив піонера афробіту Фела Куті, ще одну класику краут-року у виконанні Can. Пояснює, що намагався добирати пісні, в яких більше сенсу та емоцій, щоб передати інопланетянам саму суть людяності.

NASA надіслало золоті платівки

У 1977 році, поки Джон вів трансляції з вітальні, NASA вирішило запустити в космос два кораблі Voyager — вони мали вивчити кілька планет Сонячної системи, а потім нескінченно дрейфувати в міжзоряному просторі. На випадок, якби кораблям зустрілися розумні істоти, на борт помістили програвачі з алмазними голками, інструкцію до них (написану бінарним кодом) та позолочені мідні платівки із нарізаними звуковими доріжками.

Компіляція називалася «Звуки Землі», й у ній дійсно були звуки та шуми: виверження вулканів і гуркіт грому, шум дощу, биття серця і сміх, гавкіт собак, а також привітання 58 мовами і виступ президента США Джиммі Картера. Але все ж таки більшу частину зайняла музика.

Головні хіти людства обирали вчені та музиканти. З класики вони записали Бетховена, Баха, Моцарта і Стравінського, з більш сучасного на той момент — Чака Беррі, Луї Армстронга й Віллі Джонсона. З народного — грузинський хор та азербайджанський мугам, індонезійський гамелан, ритуальні піснеспіви індіанців племені навахо, болгарські народні пісні, гру на сопілці з Соломонових островів, весільну композицію з Перу й мексиканських музикантів маріачі. Фольклору було найбільше — він усе ж таки є свідченням багатовікової культури. Узяли ще музику Індії, Яви та Японії, Австралії, Африки, а також китайський твір для семиструнного інструмента цисяньцінь, написаний приблизно 2,5 тисячі років тому.

До процесу вибору підключили авторитетного етномузиколога Алана Ломакса, завдяки якому на платівку втиснули Melancholy Blues у виконанні Луї Армстронга та пісню Dark Was the Night сліпого блюзмена Віллі Джонсона, що звучить як жалібний стогін. Крім того, експерт порадив узяти композицію «Будинок чоловіків», записану в Новій Гвінеї Робертом Макленонном. Ломакс вважав, що вона належить до найстарішої традиції «примітивної» музики, не зачепленої цивілізацією.

На платівку втиснули Melancholy Blues Луї Армстронга та пісню Dark Was the Night сліпого блюзмена Віллі Джонсона, що звучить як жалібний стогін.

У пресі тоді писали, що бітлівська пісня Here Comes the Sun, яка привабила укладачів добірки своїми космічними алюзіями, не увійшла до остаточного плейлиста через проблеми з авторськими правами. Але потім це спростували, пояснивши, що самі космічні алюзії для інопланетних слухачів були б абсолютно незрозумілими.

Також продюсер проєкту Тімоті Ферріс розповідав, що СРСР наполягав на включенні «Подмосковных вечеров», які виконав хор Червонопрапорного ансамблю імені Александрова. Але якість цієї музики Ферріса не влаштувала, тож пісню завернули. Відкинув продюсер і Sex Pistols та Led Zeppelin: «Навіщо включати погану копію блюзу у виконанні Led Zeppelin, якщо у нас є справжні майстри?»

Навколо пісні Чака Беррі також точилися суперечки, багато хто вважав, що рок-н-ролу взагалі не місце в подібній компіляції. У результаті рада вирішила, що рок-н-рол є прикладом злиття двох культур — Африки та Європи, котрі зустрілися в Америці, й пісню Johnny B. Goode залишили.

Добірку завершував запис струнного квартету, що виконує 5-у симфонію Бетховена. Її обрали тому, що це спокійна і мелодійна розповідь про людські страждання, прагнення та надії, сповнена незрозумілостей, як і наше майбутнє.

Тоді виготовили всього 12 екземплярів платівки: два вирушили в космос, а десять розподілили по різних центрах NASA. І лише три роки тому з нагоди 40-річчя місії ці альбоми нарешті випустили, тож компіляцію змогли почути хоча б земляни. Видання з трьома вінілами, двома компакт-дисками та 98-сторінковою книгою навіть отримало «Греммі» за найкращий дизайн.

Послухати всі записи можна у плейлисті на ютубі.

Sonar кличе

У 2017 році, коли людство нарешті почуло золоті альбоми NASA, іспанський Sonar Music Festival також вирішив записати музичну добірку для позаземного розуму.

З нагоди свого 25-річчя фестиваль відправив у космос капсулу із 35 треками електронних артистів (тривалість кожної композиції — 10 секунд). У цьому допомогли Інститут космічних досліджень Каталонії та організація, яка займається пошуком позаземних цивілізацій, METI International.

Пункт призначення — одна з планет зірки GJ 237, яка потенційно має всі умови для життя.

Композиції зашифровані у двійковий код, тому капсулу забезпечили інформацією про основи математики та науки загалом. Хоч би як романтично звучало твердження, що музика — універсальна мова, у випадку з прибульцями це може спрацювати лише тому, що саме математика і є універсальною мовою музичного твору. У прибульців, можливо, немає вух, або інопланетянам не властива емпатія, натомість у мелодіях є повтори, інверсії та інші математичні концепції. Власне, цим керувалося і NASA майже пів століття тому: аби встановити контакт, потрібно довести потенційному співрозмовнику нашу здатність структурувати інформацію, тобто вести діалог.

Послання від Sonar ще в дорозі й досягне мети приблизно до 2030 року, а на відповідь, якщо така буде, доведеться чекати ще більше десятиліття. Стежити за місцем розташування капсули та послухати всі треки можна на сайті проєкту Sonar Calling GJ 237.

Композиції там досить різнопланові: дует Modeselektor записав прибульцям звук двигуна своєї машини, Ніна Кравіц використовувала рефрен зі словами «Я за мир у всьому світі» російською, а у Павла Анісова фраза «Земля каже „привіт“» звучить вісьмома мовами одночасно. Ріодзі Ікеда буквально озвучив рядки двійкового коду найвідомішої математичної константи — числа пі, Хуана Моліна використала семпли з мелодії 1940 року. The Blessed Madonna (тоді ще The Black Madonna) записала триб’ют до твору гурту KLF, а Соїті Терада взяв частину саундтреку, який він створив для комп’ютерної гри 1999-го. Загалом, із цього вийшов би дуже дивний сет.

Дует Modeselektor записав прибульцям звук двигуна своєї машини, Ніна Кравіц використала рефрен «Я за мир у всьому світі».

У коротких інтерв’ю усі учасники розповідають докладніше, чому записали саме такі треки та що взагалі думають про проєкт.

До Місяця і назад

Це, звісно, не всі спроби людства влаштувати космічну дискотеку. Так, 2003-го на Марс відправили модуль Beagle 2, а з ним і музику гурту Blur. Передбачалося, що Beagle 2 транслюватиме її назад на Землю, але під час посадки щось пішло не так, і трансляція не відбулася. Зате в Curiosity у 2012-му все вийшло: марсохід передав на Землю пісню Will.i.am — Reach for the Stars.

Але якщо попередні музичні привіти все ж таки призначалися землянам, то у 2008-му NASA відправило Across the Universe, пісню гурту The Beatles, до Полярної зірки, яка знаходиться на відстані 431 світлового року від нас.

Важко сказати, скільки ще Джонів Шепердів сидять у своїй спальні і крутять улюблені платівки, сподіваючись вийти на контакт із прибульцями. І хоч у відповідь — тиша (принаймні, наскільки нам відомо), ідея відправляти до зірок не тільки промови сильних світу цього (що так безглуздо в масштабах Всесвіту), а й музику здається красивою.

Навіть NASA періодично видає нам чергову порцію мелодій космосу та планет, переводячи у звуки електромагнітні вібрації, адже якщо музика — це математика, то й математика — це музика. Надто вже людству хочеться романтизувати усе пов’язане з космосом і почути хоч щось у відповідь.

На обкладинці — Джон Шеперд. Фото: Netflix / Everett Collection