Рівняння на будівлю: Портфоліо Майї Колеснік

— Мені було цікаво, як влаштований світ навколо, і я пішла вивчати архітектуру. Здавалося, так можна отримати відповіді на всі питання і трохи впорядкувати знання про те, що бачиш у повсякденному житті.

Архітектура — це перш за все досвід. Досвід перебування в будівлі, у просторі, досвід першої зустрічі з ним. Це широкий спектр почуттів, викликаних містами, пам’ятниками, будівлями, фонтанами, мостами; загалом, перехід від приватного до цілого і навпаки. «Гіпноз місця», згаданий у «Маятнику Фуко», — дуже точне визначення того, що характеризує мої відчуття від взаємодії з архітектурою.

Зміна картинки відіграє важливу роль у моїй творчості. Подорожі, переосмислення, перемішування за принципом калейдоскопа, схильність до повторення і дублювання різноманітних подій і ситуацій викликають у мене справжній інтерес. Я хочу знати, яка похибка і які наслідки спроби повторити будь-яку подію.

Найбільше мене цікавить Західна Європа і 1930-і роки, які ще нещодавно здавалися такими близькими, але віддаляються з небаченою швидкістю. Я фанатію від будинку Рітвельда — Шредер в Утрехті, від вілли Люсі Маккензі в Остенде авторства Йозефа де Брейкера і фантастичної вілли Кавруа Робера Маллета-Стівенса, загубленої на півночі Франції і за масштабами більше схожої на палац.

Життя у будинку Наркомфіну в Москві, паломництво до численних об’єктів Ле Корбюзьє, таких як церква Сен-П’єр де Фірміні та монастир Сент-Марі-де-ла-Туретт, час у Гетеанумі — все це залишило дуже сильні враження. Я можу ходити навколо цих будівель, якщо в них не можна потрапити, а коли заходжу всередину — відчуття непередавані.

За всією моєю художньою практикою стоїть емпіричний підхід, чуттєвий досвід. У цьому сенсі я дослідник і якщо не першо-, то «двуговідкривач». Якщо людина потрапляє в кадр, то, швидше за все, вона мені подобається, але це завжди ненавмисно. Предмети ж складають щось на зразок розмитої розповіді чи імітують архітектуру, живопис або ландшафт.

Тут фото 2015—2019 років, коли я вчилася і працювала у Франції. Я дуже люблю Францію, але ще більше Бельгію, у візуальній культурі якої поєднується особлива естетика, притаманна здебільшого Північній Європі. Це самоіронія, еклектика та якась свобода, легкість у перетині кордонів сприйняття, спокій і тиша, які можна відчути, перебуваючи на узбережжі або блукаючи центральними вулицями Турне або Антверпена, а також французькою частиною Фландрії — Ліллем або Рубе.

Якби потрібно було описати мої знімки однією фразою, вона була б такою: «Фронтони, фонтани, люди і помади — я фотографую тільки архітектуру».