Вічне сяйво стерильно чистого розуму в портфоліо Марії Сварбової

— Моя спеціалізація — реставрація та археологія, але в якості основного художнього методу я віддаю перевагу фотографії. Археологія завжди здавалася мені дуже складним предметом, проте вона багато чого мене навчила — наприклад, дисципліни і зобов’язань перед самою собою закінчувати розпочаті проєкти. До того ж завдяки археології я полюбила роботу з матеріалом, багатошаровість і сам процес дослідження. Однак фотографкою я б навряд чи стала, якби років десять тому сестра не подарувала мені професійний фотоапарат. Любов трапилася з першого погляду!

Пам’ятаю, що спочатку фотографувала все підряд: природу, деталі, людей, дітей. Я на сто відсотків самоучка і до професіоналів зверталася лише з питаннями про технічні тонкощі. Мені подобалося знімати і потім експериментувати в комп’ютерних редакторах, а ось підручники я ніколи не читала. Тільки практика та інтуїція.

Моє нескінченне натхнення — сучасна архітектура і дизайн. Люблю бруталізм і функціоналізм, божеволію від мінімалізму — його ідеальної чистоти і прямих ліній. У роботі я часто спираюся на геометрію, яка допомагає створювати сцени, що нагадують кадри з фільму. Сцени в басейнах часом відсилають до сюрреалізму, який теж справив великий вплив на мій стиль.

Геометрія допомагає створювати сцени, що нагадують кадри з фільму.

Як у фотографії, так і в житті я віддаю перевагу мінімалізму і симетрії. У них мені вдається вловити позачасові науково-фантастичні риси: прості лінії та великі відкриті простори, залиті денним світлом. Зібравши ці складові в кадрі, я відчуваю і передаю глядачам свободу і повітря.

Патетичні замальовки — зовсім не моє. Мені подобається справжнє життя. Реальність і якась прихована недоговореність зображень породжують контраст. Наприклад, у таких сценах із повсякдення, як візити до лікаря, несподівані пастельні відтінки приваблюють і радують, незважаючи на настрій самої «лікарської» теми, який трохи лякає. Виходить своєрідна «психологія для очей».

Моя фотографія схожа на фіктивний документ. Усі ці басейни — фікція. Обираючи місце для зйомок, я звертала увагу на кольори та елементи функціоналізму. До речі, у вікнах можна роздивитися високі будівлі, які також відсилають до цього архітектурного стилю. Безумовно, мене чарували архітектура і біла плитка, але найбільше вражало все ж інше: спокій і байдужість води — вона здавалася дзеркалом, виворотом світу.

Моя фотографія схожа на фіктивний документ. Усі ці басейни — фікція.

Зйомки проходили в моєму рідному місті Злате-Моравце або десь неподалік, на нещодавно забудованих околицях. Хоча в міру розвитку серії мені все ж вдалося побувати в багатьох куточках Словаччини. Усі басейни, крім одного, зараз працюють і відкриті для відвідування. Той, що зачинений, теж розташований у Злате-Моравце, і його, до речі, я сфотографувала першим. Цікаво, що він усе одно виявився заповненим водою. Сама будівля раніше належала місцевій школі, й учні плавали там на уроках фізкультури.

Басейн Шаморин, або X-Bionic Sphere, — єдиний із зовсім свіжих будівель. Незважаючи на грандіозність і сучасний розмах, у ньому, як і раніше, багато елементів функціоналізму, що нагадують басейни часів комунізму.

Ретровідчуття, ностальгія та меланхолія моїх робіт доповнюються невловимим і, можливо, досить несподіваним футуристичним флером. Позбавлені будь-яких емоцій і застиглі поза часом моделі немов живуть у чистих уявних світах можливого майбутнього.