Досвід

Synchrodogs: «Якщо твоя виставка не в Києві, а в Івано-Франківську — її не помічають»

Український дует фотографів Synchrodogs (Таня Щеглова та Роман Новен) нарешті показує свої роботи на батьківщині: їхній проєкт про втручання людини у природу Карпат майже одночасно з’явився в «Асортиментній кімнаті» в Івано-Франківську та київській Dymchuk Gallery. Катерина Яковленко поговорила з художниками про те, чи впливає модна індустрія на особисту практику, чому варто рідше дивитися на чужі роботи та як створити знімок, який сподобається обом учасникам.

Список міст, в яких виставляються Таня і Роман, вражає: Краків та Барселона, Чикаго та Лос-Анджелес, Мельбурн та Монреаль. Художники живуть в Івано-Франківську, але мандрують світом, створюючи як особисті проєкти, так і комерційні — для глянсових журналів, рекордингових лейблів і модних будинків.

В Україні митці не проводили виставки цілих шість років. У 2019-му вони майже одночасно представляють в Івано-Франківську та Києві проєкт Slightly Altered, який кілька років знімали в Карпатах. Мета серії — показати втручання людини у природу, зміну ландшафту й горизонту Карпат.

Synchrodogs

Художній дует: Таня Щеглова з Івано-Франківська і Роман Новен із Луцька. Працюють на стику мистецьких практик, фотографії та модної індустрії. Переможці Feature Shoot і Vogue Italy Best Fine Art Photographer, фіналісти LensCulture Awards. Публікувалися в New York Magazine, Dazed and Confused, British Journal of Photography, Vice.

У вас дуже різнобічна практика. Як ви самі себе називаєте — художниками, кураторами, фотографами?

Таня: Ми вважаємо, що все це умовності, і займаємося різними речами. Наша фотографія виходить за межі «просто фотографії». Ми створюємо інсталяції, які існують один день, фотографуємо їх і потім знищуємо — тобто фактично працюємо з інсталяціями, а фотографія є їхньою документацією. Нині нам цікаво створювати відео. Рома займається музикою, я — дизайном прикрас. Ми люди, котрі люблять мистецтво. Ми художники у найширшому сенсі.

Як ви поділяєте практику на комерційну та некомерційну?

Роман: Ми намагаємося дотримуватися свого стилю так, щоб він був пізнаваним і в комерційній, і в некомерційній сфері.

Таня: Персональні проєкти дуже затратні фінансово, і звичайній людині реалізовувати такі ідеї складно. Нам здається чудовим знаходити ресурси у тій сфері, яку теж любиш. Якщо ти любиш не лише артфотографію, а й фешн-фотографію, чому б цим не зайнятися?

Але світ моди часто спекулює на своїй спорідненості та зв’язках із мистецтвом.

Таня: Мені здається, всім уже набридли ці рамки. Ніхто не хоче обмежувати себе тим, що він займається виключно модою або виключно мистецтвом. У світі галузі перетікають одна в одну, всі люди між собою взаємодіють і працюють із чимось різним.

У вашій фотографії багато природи. З чим це пов’язано? Наскільки вам близькі ідеї захисту довкілля, зміни клімату?

Таня: Якщо людина багато часу проводить біля природи, вона бачить, із якими проблемами стикається цей світ. Ми виросли у маленьких містах та з дитинства проводили багато часу на природі. Наразі можемо сказати, що українські Карпати за десять років змінилися настільки, що деякі місця просто не впізнати. Я з Прикарпаття, і я бачила, як усе розвивалося, змалку. Буковель перетворився на ціле місто. Гори, які раніше були вкриті лісами, нині стоять голі. Ці речі нас хвилюють.

Наше мистецтво торкається екологічних проблем, але не з погляду пригнічення — мовляв, дивіться, як усе стало погано. Нам хотілося б надихати людей на те, щоб вони вели усвідомлене життя. Не обов’язково робити щось глобальне. Важливо робити те, на що людина здатна, навіть у маленьких масштабах. Наприклад, за місяць подорожі в горах ми зіткнулися з невеликою пожежею, яку залишили туристи. Ми почали її зупиняти, інакше це могло б перетворитися на катастрофу. Я вважаю, що в кожній людині має бути етика по відношенню до навколишнього середовища.

У вас у кадрі часто з’являється людина — нерідко це оголена жіноча натура на тлі природи. Що вона для вас означає?

Таня: Людина в нашому мистецтві абстрактна. Вона інкорпорована у природу і є такою ж невід’ємною її частиною, як дерево або камінь.

Але це завжди красиві дуже худі моделі. Це те, за що критикують світ моди.

Таня: У наших персональних проєктах ми фотографуємо себе. Якою мене створив Бог, така я і є, — я не можу створити собі інші руки та інші ноги. І оголені ми тому, що природа нас такими створила: ми не народжуємося у модному одязі.

В інтерв’ю ви кажете, що ваша робота будується на інтуїції. Але все-таки можете описати, як знаходяться ідеї та вибудовуються висловлювання?

Роман: Частково все відбувається інтуїтивно, але є заплановані речі. Наприклад, ми можемо запланувати країну, де хочемо знімати. Планування займає багато часу, тому підготовка до проєкту — найдовша частина. Власне зйомка — це найкоротший момент, вона займає хвилин десять чи двадцять.

Це зазвичай один-два кадри або ціла серія знімків, з яких ви обираєте найкращий?

Роман: Практично ми завжди знаємо, що конкретно хочемо отримати від кадру. І коли займаємося підготовкою, коли бачимо місце зйомки, то одразу розуміємо, як це має бути.

Таня: Ми все життя записуємо ідеї. І коли розуміємо, що набралося безліч нереалізованих ідей, починаємо працювати над конкретним проєктом. Ніколи не було такого, щоб ми їхали знімати заради однієї фотографії, ми завжди націлені на велику роботу.

Як робота у глянці вплинула на ваші персональні проєкти? Ви ретельно підбираєте грим, костюми?

Роман: Хочеться вірити, що це ми впливаємо на індустрію, а не індустрія на нас.

Таня: Ми завжди все створюємо самі — чи це реквізит для зйомки, чи костюми. І звичайно, завжди слідуємо своїм особистим смакам та інтересам.

А можете оцінити вплив ваших робіт на модну індустрію?

Таня: Можемо — за тією кількістю фотографій та відео, які вважаємо схожими на наші. Їх багато, але ми не хотіли б на цьому зациклюватися. Так завжди буває — адже копіюють не тільки свідомо, а й підсвідомо. Саме тому намагаємося не дивитися багато прикладів інших робіт, не дивимося блогів, не читаємо новин про моду.

Але і ваші роботи схожі на роботи Раяна Макгінлі.

Таня: Я б сказала, що наші ранні роботи схожі на ранні роботи Раяна Макгінлі, бо чим довше ми працюємо, тим більш структурованими стають наші знімки, тим більше вони нагадують інсталяції. Але мені здається, у нього інший дух, у нього teen spirit. Наші роботи статичніші та спокійніші за своїм настроєм.

У своїй практиці ви орієнтуєтеся на українське чи світове середовище?

Роман: Ми транслюємо своє відчуття присутності у цьому світі та не думаємо про те, на що ми орієнтуємося. Наразі наші роботи виставляються по всьому світу, в Києві у нас перша виставка за шість років. Україна дуже централізована: все відбувається у Києві, і якщо ти не живеш у столиці, тебе ніби не помічають, ти випадаєш із тусовки, із кухонного світу. Якщо ми робимо виставку в Івано-Франківську, то київські медіа про неї не пишуть — ніби то вже не про Україну. У нас нещодавно була виставка в Івано-Франківську, і вона пройшла абсолютно непоміченою. На мою думку, це неправильно.

Але ж ви залишаєтеся жити в Івано-Франківську.

Таня: Це різні речі. Івано-Франківськ — гарне місто, до якого можна повертатися. Але працюємо ми по всьому світу, багато мандруємо.

Як ви розподіляєте обов’язки у колективі?

Роман: Хто чим хоче займатися, тим і займається. Усе відбувається спільно. Ми не ходимо на роботу щодня, тож самі обираємо розпорядок. Є думка, що Таня виступає лише як модель, — це неправда. Ми вдвох і автори ідей, і фотографи.

Хто вибудовує кадр, коли Таня у кадрі?

Таня: Разом. Я вибудовую його інтуїтивно, як я відчуваю. Але Рома бачить кадр і каже, що негаразд. Неможливо, аби хтось один вирішував. У нас завжди відбувається комунікація. Інакше ідеального кадру не вийде.

Як розумієте, що кадр ідеальний?

Роман: У цьому полягає розшифровка нашого імені: ми синхронно і водночас вважаємо, що він вдалий. Ми не сперечаємося. Нам ніколи не подобалися кардинально різні речі.

Чи є у вас табу?

Роман: Усі ці обмеження більше пов’язані з документальним типом зйомки. Ми маємо один документальний проєкт «Україна», його скоро покажуть на великій виставці української фотографії в Італії. Але зараз нас не цікавить документальна зйомка.

Таня: Ми починали фотографувати, коли інстаграм якщо вже й існував, то не був такий популярний. Коли ми починали викладати світлини у стилі ню, їх завжди блокували, вони викликали негативну реакцію. Але й тоді ми не думали про заборону. Ми рухаємося в рамках наших естетичних уявлень та виховання. Ніколи не порушуватимемо теми, які суперечать нашим етичним нормам, расовій та гендерній проблематиці.

Що вам цікаво у сучасному мистецтві?

Таня: Чесно кажучи, не цікавимося. Ми лише стежимо за нашими друзями — художниками та художницями у соцмережах. Коли ми приїжджаємо до якогось міста і коли всі йдуть до музею, ми їдемо до парку дивитися на тварин.

Які теми вам зараз цікаві у фотографії?

Таня: Ми б хотіли робити свою фотографію абстрактнішою. Певною мірою вона вже абстрактна, але хотілося б ще більше. Нам, насправді, подобається досягати такого ефекту вручну, коли глядач не може зрозуміти, що зображено у кадрі та яким чином це було зроблено.


Фото надані Dymchuk Gallery. Портрет Тані та Романа — Макс Білоусов

Нове та Найкраще

824

708

685
1 089

Більше матеріалів