Ласкаво просимо: Як у Києві відновлюють вивіски

Київське Управління з питань реклами готує нові вимоги до розміщення вивісок, які мають покращити зовнішній вигляд фасадів. На Бессарабці, Арсенальній площі й частині вулиці Саксаганського вже запроваджений єдиний дизайн-код, тобто вивіски роблять в одному стилі. Але більшість вулиць усе ще перенасичені візуальним шумом — кожен власник бізнесу робить вивіски на свій розсуд, незважаючи на зовнішній вигляд будівель і сусіднє оформлення.

У радянські часи вивіски теж створювали за певними правилами, які регулювалися актами Укрторгреклами. При цьому автори все ж намагалися зробити їх унікальними. Повторювалися вони лише у мережах — наприклад, логотип «У» на київських універсамах. Загалом тоді вивіски мали пасувати до оформлення магазинів, мати читабельний шрифт. Також бажано було за допомогою кольору підкреслювати, які саме товари продаються в торговельній точці: молоко — синім, хліб — жовтим, м’ясо — червоним. Художники-графіки створювали для вивісок нові рукописні або друковані шрифти і логотипи.

У Європі та США власники бізнесів інколи самі реставрують свої історичні вивіски, в Україні ж їх частіше замінюють на нові. Однак нещодавно з’явився волонтерський проєкт, який займається реставрацією вивісок. Фонд «Має значення» до повномасштабного вторгнення відновлював у Маріуполі історичні двері, а тепер він працює у Києві. Поговорили з ініціатором Ярославом Федоровським про те, як саме відновлюють історичні вивіски та навіщо це місту.

— Я бачу цінність нашої роботи з історичними вивісками у тому, що таким чином ми приваблюємо в Київ туристів. Війна війною, але люди приїжджають, і багатьом дивно бачити мозаїки радянського періоду, яких у них немає, або ті самі вивіски. Тож вони можуть стати ще однією точкою у туристичному маршруті іноземців.

Я родом із Маріуполя. У 2015 році покинув його, оскільки наш сімейний бізнес занепав після російського вторгнення. Проте уся моя діяльність була пов’язана з рідним містом. Я хоч і не жив там, але часто навідувався та разом із друзями почав у 2019-му проєкт «Має значення». Ми відновлювали історичні двері, намагалися відтворити їх у максимально автентичному вигляді. Далі ми збиралися братися за історичні фасади, почали працювати над мозаїками, але сталася війна.

Після повномасштабного вторгнення я займався волонтерством, збирав кошти на оснащення для військових. Зараз я відчув у собі сили і потребу повернутися до проєкту відновлень. Я хочу зберегти цей спадок і, головне, відстояти його перед владою, яка після перемоги відновлюватиме міста й ненароком може добити історичну архітектуру.

Вивіски я бачу щодня дорогою на роботу, це величезний культурний і бізнесовий пласт. Старих зразків стає все менше, хоч вони й дуже привабливі. Ми зрозуміли, що їх можна зберегти, причому допомагаючи цим підприємцям.

Наша команда з семи людей займається організацією, логістикою, пошуком коштів і просуванням у соцмережах. Фахівців ми винаймаємо окремо: альпіністів, які знімають з висоти вивіски, водіїв, вантажників. Над відновленням працює реставратор Павло Левченко, який має свою майстерню у селі Коцюбинському.

Перша вивіска, яку ми відновили, належить магазину «Квіти» на вулиці Костянтинівській, 24. Магазин працює ще з 1956 року, а вивіска з’явилася десь наприкінці 70-х. Власники спочатку остерігалися відновлювати її, думали, що після цього вона вважатиметься рекламним об’єктом, за який треба платити. До них уже приходили з Київреклами у 2019 році й вимагали реєстрації. Але я звернувся до юристів, і виявилося, що оскільки це історична вивіска і знаходиться на будівлі уже кілька десятиліть, то вона не буде рекламою навіть після оновлення.

Коли ми зняли вивіску, побачили, що кріплення треба міняти. Деталі добряче попсували пташки: ми вигрібли близько півтора кілограма посліду. Усі елементи реставратор відклеїв, очистив і заново пофарбував у максимально близькі до оригіналу кольори. Просто почистити елементи — вони зроблені з оргскла — не вийшло. Через вицвітання і плями, що в’їлися, довелося фарбувати.

Головною вимогою під час роботи над вивісками є збереження усіх елементів, текстур і кольорів. Це ми контролюємо, коли над вивіскою працюють спеціалісти. У майстерні стаємо колом навколо стола, відкриваємо каталоги кольорів і обираємо потрібний. Якщо у каталозі немає схожого відтінку, то реставратор буде його досягати, змішуючи фарби.

Може статися, що не вистачатиме літери, — тоді ми її виготовимо, консервувати вивіску у напівзруйнованому стані немає сенсу. Наприклад, у «Квітів» верхівка однієї «В» колись відкололася. Схожий шматочок ми взяли зі старого радянського пилососа і припаяли його на літеру.

У «Квітів» верхівка однієї «В» відкололася. Схожий шматочок ми взяли зі старого радянського пилососа і припаяли його на літеру.

У соцмережах почалася дискусія через те, що ми додали неонову підсвітку, бо це є втручанням в оригінальну конструкцію. Я підтримую ідею абсолютно достовірного відновлення — ми так і плануємо надалі робити. Але реальність не завжди збігається з бажаннями. Власник хотів підсвітку, бо так вивіска буде більш помітною і рекламуватиме його бізнес. Магазин переживає не найкращі часи та не витримує конкуренції з сяючими на всю вулицю кіосками «Квіти» чи продавцями у переходах. Нам довелося піти на компроміс, бо інакше вивіску рано чи пізно просто зняли б і викинули через поганий стан.

Усього на відновлення вивіски «Квіти» ми витратили понад 65 тисяч гривень. Кошторис у нас відкритий, його можна подивитися. Усі гроші — це донати людей.

На відновлення вивіски «Квіти» ми витратили понад 65 тисяч гривень.

Зараз ми працюємо над вивіскою «Кольорове фото», яка прикрашає старе фотоательє на вулиці Межигірській, 34/22. Дошка велика, складається з залізних комірок і пластикових літер, які дублюються з обох боків. Реставрація непроста і дорога — 90 тисяч гривень. Із них 70 тисяч — сама реставрація.

Шість із половиною тисяч гривень ми витратили на роботу альпіністів, які піднялися на будівлю і зняли вивіску. Якби ми викликали машину-вишку, було б набагато дорожче. Близько 10 тисяч піде на монтаж готової вивіски — це складніше, ніж зняти її. Сюди ж входять витрати на логістику.

Вивіска була в дуже поганому стані. Пластикові літери кріпилися до металевих комірок за допомогою товстої проволоки. Щойно реставратор доторкнувся до неї, вона розсипалася — дуже крихка. Літери не можна було просто почистити: пластик у деяких місцях змінив колір, потріскався. Тож кожну літеру очистили, знежирили, замотували, зробили спеціальну шліфовку по пластмасі. Далі нанесли автомобільну ґрунтовку (це запобігатиме руйнуванню у майбутньому), потім — поліуретанові матеріали, фарбу і, нарешті, фасадний лак, який зберігатиме кольори. Залізні комірки очистили від іржі й покрили фарбою із антикорозійними властивостями.

Цю вивіску ми плануємо розмістити на будівлі вже у середині серпня, якщо вдасться дозбирати кошти.

Далі працюватимемо над вивісками автостанції «Поділ» 60-х років і магазину «Мисливець» у Несторівському провулку, 7/9. Літери автостанції зроблені з дерева, тож фарбувати їх буде найлегше, та все одно треба багато ремонтувати. «Мисливець» — вивіска приблизно 1973-го. Це великі металеві літери, зроблені красивим рукописним шрифтом. В оригіналі там уже була неонова підсвітка, і ми її обов’язково відновимо.

Також ми отримали дозвіл на відновлення подвійної вивіски «Універсам» на вулиці Олександра Махова, 4, у Південноборщагівському масиві. Це буде найскладніша та найдорожча робота — там літери у людський зріст.

Дослідити історію вивісок важко. Ніхто її не фіксував, як не фіксують дані про сучасні подібні об’єкти: вони були повсякденністю. Усю інформацію отримуємо тільки через власників. Коли я спілкувався із власником універсаму на Борщагівці, то дізнався, що у Києві на Лук’янівці було підприємство, де виготовляли вивіски. Поки це все, що мені відомо.

Дослідити історію вивісок важко. Ніхто її не фіксував, як не фіксують дані про сучасні подібні об’єкти.

Старі вивіски треба зберігати, тому що, по-перше, вони красиві. По-друге, це наша київська історія і туристична принада. Крім того, їхнє збереження — інструмент, який об’єднує суспільство та вчить відповідальності. Люди, які навчаться робити такі ініціативи, зможуть змінювати місто на краще. Я хочу, аби мешканці зберігали і монетизували архітектуру Києва й позбавлялися мислення «моя хата скраю».

Усі фото, якщо не вказано інше: Ельміра Еттінгер