Архітектура

Просто космос: Американська архітектура гугі

Стиль гугі не любили архітектурні критики, але обожнювали відвідувачі ресторанів і постояльці мотелів із яскравим неоном та вигадливими вивісками. Гугі виник і розвивався у сонячній Каліфорнії у часи захоплення космосом, тож вирізнявся футуристичністю та життєрадісністю. Сьогодні гугі вже свідчить не про надію на майбутнє, а про ностальгію, відтак частіше з’являється в фільмах, аніж у реальному житті. Розповідаємо детальніше, як архітектура придорожніх кафе стала символом епохи та частиною попкультури.

Під час Другої світової Каліфорнія була центром військової промисловості США. Тож у післявоєнні роки робітниче населення масово приїздило туди через розвинутість і хороше фінансування регіону.

Передмістя зростали, великі ділянки апельсинових гаїв, які оточували Лос-Анджелес, заповнювалися новим житлом. Почалося масове будівництво автомобільних магістралей: бізнес розвивався, а разом із ним і логістика. До того ж післявоєнне економічне процвітання США дало змогу більшості сімей мати власне авто. Тепер супермаркети, ресторани, місця відпочинку розташовували ще й поза містом — там менше заторів, і всі туди могли доїхати. Через це також з’явилося безліч мотелів та придорожніх кафе.

Читайте також: Що з ними стало: Американські мотелі в часи розквіту та занепаду

Бізнесменам і архітекторам довелося придумувати, як візуально виділити заклад серед конкурентів, — люди мали впізнавати його прямо з дороги. Так і з’явився стиль гугі, у якому почали проєктувати заправні станції, автомийки, кінотеатри, мотелі, кафе й ресторани.

з 40-х по 60-ті роки населення Лос-Анджелеса зросло на 60%

згідно з законом про шосе Кольєра — Бернса, прийнятим у 1947 році

Заправка Union 76 у Лос-Анджелесі. Побудована у 1965 році за проєктом Джина Вонга. Фото: meltwater / Wikimedia Commons
Готель Sands у Лас-Вегасі. Початок 50-х років. Фото: Brian / Flickr

Назва «гугі» має свою історію. На бульварі Сансет, 8100, у Лос-Анджелесі існувала кав’ярня Googie’s, яку знесли у 1988 році. Будівля була саме у цьому новому стилі, який тоді ще не мав назви. У 1949-му її спроєктував архітектор Джон Лотнер, учень Френка Ллойда Райта. А Гугі (Googie) — так ласкаво називали Ліліан Бертон, дружину власника закладу Мортімера Бертона.

Одного разу цю кав’ярню відвідав архітектурний критик і редактор журналу House and Home Дуглас Гаскелл. Саме він і сказав: «Це — архітектура гугі». Згодом така назва з’явилася у його статті 1952 року, де він описував особливості стилю.

Найперше, що варто знати про гугі, — те, що цей архітектурний дизайн орієнтувався на автомобілі. Будівлі гугі зазвичай оточувала парковка, а в деяких місцях клієнту навіть не треба було виходити з машини, аби поїсти, помити авто чи подивитися кіно.

Основою нових архітектурних і декоративних форм став напрямок архітектурного функціоналізму — стримлайн. Він виник у 20-х під час зростання транспортної промисловості. У стримлайнових будівлях використовували заокруглені аеродинамічні форми автівок, літаків, кораблів, дирижаблів.

Найперше, що варто знати про гугі, — те, що цей архітектурний дизайн орієнтувався на автомобілі.

Автобусна станція Блайтвілл Грейхаунд, штат Арканзас. Виконана у стилі стримлайн. Побудована у 1937 році. Фото: Nyttend / Wikimedia Commons

У післявоєнні роки архітекторів надихали технічний прогрес, розвиток ядерної енергетики і мрії людей про космічні польоти, які потроху ставали реальністю. Перший супутник, перші зонди на Місяці, Марсі та Венері й космічна гонка були важливими для людей — космічна тематика пронизувала всю культуру і дизайн.

Космічність та технологічність у гугі проявлялися через силуети. Козирки й дахи підіймали на невеликі опори, і здавалося, неначе вони злітають угору. Також ефекту «зльоту» досягали за допомогою консольних конструкцій: козирки й дахи робили під нахилом. Часто у перекриттях використовували форму літаючої тарілки або гіперболічні параболоїди. Окрім естетичності це додавало конструкціям зручності — під ними можна було паркувати більше транспортних засобів. До автомобільної тематики архітектори вдавалися доволі часто: «хвостові плавники», клиноподібні дахи, V-образні навіси. Такі елементи створювали ефект динамічного руху і привертали увагу водіїв.

Мотель Holley’s Sage Inn у Спрінгвілі, штат Юта. Фото: Ethan / Flickr
Кав’ярня Johnie’s у Лос-Анджелесі. Побудована бюро Armét & Davis у 1956 році. Фото: Dan Reed / Flickr
Ресторан Norm’s у Лос-Анджелесі. Побудований бюро Armét & Davis у 1949 році. Фото: Person-with-No Name / Wikimedia Commons
Вивіска мотелю Skyliner. Фото: Thomas Hawk / Flickr
Вивіска мотелю Cowboy. Фото: Thomas Hawk / Flickr

Динаміки і жвавості також додавали завдяки гострим кутам або дещо пом’якшеним силуетам у формі бумеранга, які використовували як стилізовані покажчики. У ресторані La Cienega Norm таким слугує сам дах, що являє собою витягнутий ромб. Поряд із різкими та динамічними формами були і м’які й довільні, але обов’язково гіперболізовані.

Архітектори не боялися використовувати надмірну кількість неону на анімованих вивісках чи вздовж усієї конструкції. Чим яскравіше і незвичніше, навіть якщо подекуди незграбно, — тим краще, бо так люди бачать заклад здалеку.

Чим яскравіше і незвичніше, навіть якщо подекуди незграбно, — тим краще.

Промовистим прикладом гугі є перші будівлі McDonald’s із «золотими арками». Уперше такий заклад з’явився у місті Дауні у 1953 році — це найстаріший ресторан мережі. Його спроєктував архітектор Стенлі Кларк Местон. Він зробив дві параболічні металеві арки 9,2 метра завдовжки, які перетинали будівлю ресторану. Згодом вони перетворилися на один із найбільш упізнаваних логотипів. До речі, історія з «золотими арками» докладно показана у фільмі Джона Лі Генкока «Засновник» про створення мережі McDonald’s.

Найстаріший McDonald’s у Дауні, Каліфорнія. Побудований у 1953 році за проєктом Стенлі Кларка Местона. Фото: Jasperdo / Flickr

Щоб привернути увагу до закладів, архітектори інколи взагалі створювали будівлі у формі логотипа або самого товару — так вони ставали одночасно і рекламою. Наприклад, у Ла-Пуенте, Каліфорнія, є пекарня The Donut Hole 1963 року. По обидва боки прямокутної споруди розташовані два величезних пончики, через які клієнти заїжджають усередину і роблять замовлення. А у фруктовому магазині Big Orange у Кіссіммі, штат Флорида, зробили величезний купол, що нагадує гігантський апельсин.

The Donut Hole у Ла-Пуенте, Каліфорнія. Побудована у 1963 році. Фото: Paul Narvaez / Flickr

Гугі був про майбутнє й оптимізм післявоєнного періоду, тож вважалося немодним використовувати щось старе, в тому числі будь-які деталі інтер’єру. Заклади замовляли індивідуальний дизайн світильників, фурнітури, оббивки, годинників, навіть дверних ручок та посуду.

Архітектор Віктор Ньюлав, який був автором будівель для мережі ресторанів Norm’s, описував таке явище як «тотальний дизайн». У цьому проявлялася архітектурна теорія Вальтера Гропіуса, засновника школи Баугауз. Він вчив архітекторів наповнювати простір проєктованих будинків спеціально створеними предметами інтер’єру.

Читайте також: Плаский дах — від лукавого: Як Гітлер винищив модернізм
Ресторан Bob’s Big Boy у місті Бербанк, Каліфорнія. Побудований у 1949 році за проєктом Вейна Макалістера. Фото: Thomas Hawk / Flickr
Інтер’єр закусочної Star у Рамфорді, штат Род-Айленд. Фото: Pixel / Flickr

Гугі був розповсюджений на півдні країни і втілював атмосферу легковажності, яка пасувала сонячним Лос-Анджелесу, Лас-Вегасу чи Маямі. Та архітектурні критики ставилися до нього скептично. Гугі сильно вибивався з тренду на строгі, мінімалістичні скляні будинки, які популяризували тоді у США Людвіг Міс ван дер Рое і сам Гропіус. Хоча гугі був модерністським — залізобетонні каркаси, скляні фасади, — його вважали грубим та кітчевим. Зате неархітектори обожнювали гугі, і з точки зору маркетингу він спрацював на повну.

З точки зору маркетингу гугі спрацював на повну.

Гугі не обмежився придорожніми закладами: у 1961 році у Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса відкрили будівлю Theme Building, спроєктовану бюро Pereira & Luckman. В основу споруди лягла форма літаючої тарілки, піднятої на 4,5 метра над землею. Її тримають дві білі залізобетонні арки, які створюють враження невагомої конструкції. Усередині «тарілки» ресторан із доступом через ліфт у колоні — вона не є тримальною конструкцією, цю функцію виконують саме арки. Зараз будівля є історико-культурною пам’яткою.

Theme Building у Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса. Побудована бюро Pereira & Luckman у 1959—1961 роках. Фото: Thomas Hawk / Flickr
Головний термінал аеропорту Кеннеді. Побудований у 1958—1962 роках за проєктом Ееро Саарінена. Фото: Warren LeMay / Flickr
Інтер’єр головного терміналу в аеропорту Кеннеді. Побудований у 1958—1962 роках за проєктом Ееро Саарінена. Фото: Warren LeMay / Flickr

Ще один приклад — головний термінал аеропорту Кеннеді, спроєктований Ееро Сааріненом у 1958 році. Споруда одночасно належить до архітектурної біоніки, імітуючи метелика. Саарінен любив працювати із залізобетонними оболонками, і цей аеропорт він створив складним за формою, але невагомим за сприйняттям. Неначе прямо із популярної тоді космічної фантастики.

Читайте також: Урок біології: Навіщо архітектура повторює за природою

Але у 70-х, коли люди вже злітали на Місяць, йшла В’єтнамська війна, а у країні розгорталися екологічні рухи проти ядерної енергетики, гугі почав виходити з моди. Його оптимізм щодо сучасності став недоречним і не відповідав тодішній культурі США. Комерційні будівлі вже воліли зливатися з міським середовищем та не бути занадто яскравими.

Ресторан Bob’s Big Boy у Дауні, Каліфорнія. Побудований у 1958 році за проєктом Пола Клейтона. Фото: Josh Lim / Wikimedia Commons
Автомийка NCM у Лос-Анджелесі. Побудована у 1963 році. Фото: Downtowngal / Wikimedia Commons
Будівлі у мультсеріалі «Джетсони». Фото: Devon Parks / Flickr

Оскільки у стилі гугі були побудовані саме комерційні об’єкти, їх і не думали зберігати як культурну спадщину. Тож ці яскраві споруди масово зносили у 80-х. Лише декілька прикладів залишилися завдяки таким організаціям, як Комітет з охорони природи Лос-Анджелеса, що виник у 1984 році після знесення кав’ярні Ship’s Westwood та кафе Tiny Naylor’s. До наших днів дожили заклади Norm’s Restaurants, кав’ярня Johnie’s, Bob’s Big Boy, Wich Stand і найстаріша будівля McDonald’s у Дауні.

Сьогодні ностальгія за легковажністю, яскравістю та оптимізмом 50-х років вабить архітекторів, і ті знову звертаються до гугі. Так, американець Майкл Хсу спроєктував у цьому стилі декілька будівель для мережі ресторанів P. Terry’s. У кожній споруді він використав великі геометричні дахи під нахилом, козирки, гострі кути, яскраві кольори та неонові вивіски.

Крім того, гугі хоч майже і зник у реальності, але живе у культурі як символ епохи космічної гонки. Ці будівлі часто з’являються у фільмах, що розповідають про 50-ті роки, здебільшого у фантастиці чи роуд-муві, де показані закусочні й заправки у цьому стилі. Наприклад, ресторан Johnie’s Broiler можна побачити у стрічках «Фото за годину», «Місія нездійсненна 2» та у кліпі Мадонни на пісню What It Feels Like for a Girl. Кав’ярню Johnie’s використали як локацію у картинах «Великий Лебовскі», «Місто янголів» і «Американська історія Х». Також стиль люблять автори мультфільмів — він є у «Джетсонах», «Лабораторії Декстера», «Футурамі», «Пригодах Джиммі Нейтрона» й «Суперсімейці».


Фото на обкладинці: Jasperdo / Flickr

Нове та Найкраще

493

506

535
819

Більше матеріалів