Що з ними стало: Американські мотелі в часи розквіту та занепаду

На початку ХХ століття, коли у США стали поширеними подорожі автострадами, люди шукали легкодоступну альтернативу великим старим готелям. Так з’явилися придорожні мотелі, до яких можна легко дістатися прямо з шосе.

Але спершу, у 1930-х роках, популярними місцями для ночівлі були автокемпінги, що складалися з невеликих окремих будиночків. І вже автокемпінги перетворилися на мотелі, котрі хоч і виглядали як окремі блоки, але були об’єднані єдиним дахом.

Тож мотелі відрізняються від готелів не тільки своїм розташуванням при дорозі, а й структурою. Вони, як правило, набагато менші, з одним або двома поверхами, а відвідувачі можуть потрапити до свого номера прямо з парковки.

Власники мотелів робили їх унікальними, щоб виділятися на тлі конкурентів та приваблювати більше клієнтів. Відтак протягом 1950—1970-х мотелі постійно змінювалися, їх часто зносили, оновлювали або перебудовували, аби вони відповідали тогочасним тенденціям. Іноді на їхній території з’являлися басейни або ресторани. У книзі «Мотель в Америці» дослідники описували цей період так: «Архітектурна цілісність була недовговічною. У 1960-му середня тривалість життя будівлі мотелю становила лише дев’ять років».

З ростом популярності почали з’являтися мережеві мотелі. Наприклад, у 1950-х і 1960-х яскраві неонові вивіски Holiday Inn дозволяли легко впізнати заклад їхньої мережі з будь-якого шосе.

У тій же книзі «Мотель в Америці» йдеться про те, що якщо в 1961 році у США налічувався 60 951 мотель, то 1987-го їхня кількість скоротилася до 40 424. У 2012 році цей показник становив лише близько 16 000. Немає точних даних, скільки таких закладів залишилося зараз, але, швидше за все, ще менше.

— Я розпочала проєкт Dead Motels USA у 2018 році, коли помітила, як багато мотелів, в яких я зупинялася або повз котрі проїжджала у дитинстві, почали закриватися або руйнуватися. Одного дня я вирішила сісти і серйозно дослідити це питання. Відтоді я продовжую це робити.

Особливе місце в моєму серці завжди посідали покинуті готелі, мотелі та курорти у горах Поконо в Пенсильванії. Я виросла неподалік, часто їздила туди на канікули з друзями та родиною, тому бачити, як деякі місця, які я колись любила, занепадають і врешті-решт руйнуються, було дуже боляче. Я хотіла би побачити відродження цього району і продовжувати відвідувати його так часто, як тільки зможу.

Є багато причин, чому мотелі середини століття вже не існують в колишньому вигляді. На мою думку, в першу чергу через те, що старі незалежні заклади більше не можуть конкурувати з великими мережевими готелями та сучасними мотелями. Останні 20-30 років пересічні американці тяжіли до одних і тих самих кількох мереж, які виглядають ідентично незалежно від того, де ви перебуваєте. Усі вони мають однакову нудну кольорову гаму, однакові меблі масового виробництва, вивіски тощо. Сьогодні люди асоціюють ці риси з чистотою, тож скоріше віддадуть перевагу новенькому Hampton Inn, а не місцевому мотелю, який, можливо, не оновлювався вже 50 років.

Старі незалежні заклади більше не можуть конкурувати з великими мережевими готелями.

Є рідкісні приклади збереження будівель непрацюючих закладів. Наприклад, мотелю La Concha вже не існує, зате досі є його частина — споруда з трьох гіперболічних параблолідів. Її перенесли в інше місце і використовують як офіс Музею неонових вивісок у Лас-Вегасі. Сьогодні це один із найкращих прикладів збереження гугі-архітектури 1950-х.

Про більшість мотелів, які досліджую, я дізнаюся зі старих листівок. Мої головні джерела інформації — це антикварні магазини або eBay. Також я використовую онлайн-архіви, зокрема дані Бібліотеки Конгресу, або Flickr. Потім я намагаюся з’ясувати, чи мотель усе ще існує, чи працює він і як виглядає зараз, щоб порівняти його зі старим знімком або листівкою. Багато з моїх світлин «після» я зробила сама, рідше використовую Google Street View. Іноді я звертаюся до фотографів, які встигли зняти знесений об’єкт.

Усі дослідження я намагаюся втиснути у свої подорожі. Так, нещодавно я їздила із друзями у відпустку, протягом якої відвідала кілька покинутих мотелів. Я проклала маршрут заздалегідь, тож усе це зайняло лише близько години з нашої подорожі та не коштувало жодних додаткових грошей.

Багато мотелів, що у нас залишилися, унікальні в архітектурному плані або мають історичне значення. Вони є свідченням особливого часу в американській історії, який, на мою думку, варто пам’ятати. Збереження будівель було б найкращим способом передати наше розуміння минулого майбутнім поколінням. Але, зникаючи, будівлі зникають назавжди, їх не відновлюють. Тож я продовжуватиму їх досліджувати, поки не закінчаться мотелі або поки мені це не перестане подобатися.