Скромна чарівність сільської архітектури

— Сільську архітектуру я почав фотографувати у 2018 році. Тоді ми з другом цілий тиждень їхали мотоциклами до Карпат, і я назнімав багато сільмагів та сільських клубів. Я виріс у місті й не звик до такої архітектури, а отже, вона мене досі дивує. Найбільше мені подобається контраст між модерновим дизайном та ідилічними, шевченківськими пейзажами. Я досі точно не знаю, скільки світлин уже є у моєму архіві, але гадаю, кілька сотень зібрав.

Старі оригінальні вивіски на таких будівлях — найперше, що привертає мою увагу. Досі дивуюся з розмаїття їхніх шрифтів, кольорів та форм. Тож «Сільмагія» починається з вивіски.

У мене немає жодних теплих чи ностальгійних відчуттів до Радянського Союзу, проєкт «Сільмагія» — це дослідження українського простору. Я мав сумніви, чи потрібно естетизувати ці будівлі, адже вони були зведені під час окупації України в радянські часи. Але друзі та підписники переконали мене, що це частина історії України, і врятували проєкт.

Часто магазин — єдиний суспільний простір у селі. Люди приходять туди за спілкуванням. Я бачив столики із газетами, чайником, шашками, шахами, картами та навіть сам грав у пінг-понг у магазині.

Часто магазин — єдиний суспільний простір у селі. Люди приходять туди за спілкуванням: я бачив столики із газетами, чайником, шашками, шахами, картами.

У лютому здавалося, що фотографія втратила своє значення. Я волонтерив, а якщо і знімав, то за це було ніяково. Після деокупації Київщини, на початку квітня, я повіз туди гуманітарну допомогу і побачив сільмаг із яскравою вивіскою. Він був понівечений шрапнеллю від обстрілів росіян, його вікна та двері — вибиті. Це було перше фото, яке я опублікував в інстаграмі з початку повномасштабного вторгнення. Під час наступних гуманітарних поїздок до деокупованих міст та сіл я фотографував уже частіше. Тоді я вирішив, що буду знімати наслідки російської агресії.

Сільмаг у справжній хаті-мазанці в селі Вишневе Чернігівської області підписники оцінили найбільше. Воно було в окупації понад місяць. Саме звідси обстрілювали Чернігів. Я зробив фото сільмагу у квітні. Це найпівнічніша точка, де я був, — 30 кілометрів до кордону із Білоруссю.

Підписники розповідають мені, що завдяки проєкту буденні поїздки в село перетворилися для них на цікаві подорожі. Мене тішить, що є люди, які розділяють моє бачення. Коли підписники почали купувати футболки із сільмагами та з’явилися перші публікації у медіа, я був щасливий.

Є увага і від іноземців. У березні естонська художниця Саша Мілякіна відтворила у малюнку моє фото богуславського магазину. А виручені від продажу картин кошти вона відправляла на підтримку митців з Херсона. Врешті-решт хотілося б підбити підсумок проєкту, і найкращим варіантом мені бачиться книга «Сільмагія».