Я приймаю всіх себе: Типові та не дуже мексиканці у серії автопортретів

— Я виріс у маленькому містечку в Оахаці з мамою та двома братами. Батько відвідував нас рідко, тому головною фігурою у моєму дитинстві була мама. Зараз я живу між своїм рідним містечком і Мехіко. Мені подобається жити у двох місцях. Коли я довго залишаюся у Мехіко, мене тягне повернутися додому. А коли я вдома, то сумую за шумом великого міста. Мені здається, ця невизначеність та постійні переїзди доповнюють мене як людину і як фотографа.

Раніше моя родина сприймала фотографію як хобі. Але згодом я став приділяти зйомкам усе більше уваги і одного разу вирішив піти з роботи, щоби повністю присвятити себе творчості. Мама завжди підтримувала мене, тому що вона бачила, що фотографія робить мене щасливим, бачила моє професійне зростання й завзятість.

Я знімаю автопортрети ось уже сім років. Перший такий кадр був дуже імпульсивним — мені захотілося зробити фотографію, але поряд не було нікого, хто міг би мені попозувати. У ту мить я зрозумів, що хочу створити серію автопортретів. Спочатку мені було нелегко фотографувати самого себе, але потім я звик і став відчувати впевненість перед камерою.

Цей проєкт поєднує мою потребу самовиражатися через одяг та моє бажання знову пережити весь той досвід, який був у моєму житті. Я досліджую своє походження, свою сім’ю, місця, де я побував, і чоловіків, яких я бачив упродовж багатьох років. Гадаю, що в основі всього лежить моя приналежність до муксі, — так у Мексиці називають людей третього гендера. Це чоловіки, які ідентифікують себе як жінок, люблять вбиратися та у всьому шукають прекрасне. Автопортрети допомагають мені зрозуміти і прийняти свою ідентичність.

Важливою темою проєкту є моя національність. Про мексиканців існує стільки стереотипів, що навіть я вже не можу відрізнити правду від вигадки. Хоч би що про нас говорили люди, я завжди сприймаю це з гумором. Зрештою, почуття гумору — ще одна риса, яку зазвичай приписують мексиканцям. І це правда, ми жартуємо навіть зі смерті. Для мене бути мексиканцем означає бути всіма тими особистостями й героями, яких я зображаю у своєму проєкті. Вони живуть у мені одночасно, бо вони є частиною нашої спільної історії.

Про мексиканців існує стільки стереотипів, що навіть я вже не можу відрізнити правду від вигадки.

Я знаю кожного з моїх персонажів — я зустрічав їх на вулиці, приходив до них у гості, бачив їх у своїй уяві, коли думав про дім. Щоб створити правильний образ, я позичав одяг у своїх друзів.

Спочатку я відтворював більш традиційні образи мексиканського чоловіка: футболіста, тореадора, музиканта. Але я знав, що рано чи пізно мені потрібно буде дослідити й іншу частину своєї ідентичності — ту, що належить муксі та квір-спільноті. Наприклад, образ нареченої — це те, як я завжди уявляв себе у весільній сукні. Я створив убрання дуже швидко, з того, що знайшлося під рукою. І це нагадало мені, що іноді у процесі фотографування можна трохи повеселитися та не почуватися винним через те, що одягаєшся екстравагантно. Гадаю, про це варто пам’ятати не лише перед камерою, але й у звичайному житті.

Образ нареченої — це те, як я завжди уявляв себе у весільній сукні.

Для мене процес прийняття свого другого «я», своєї приналежності до муксі, був тривалим і болючим, тому що за вдачею я досить сором’язливий. На початку проєкту, коли я створював образи в жіночому одязі, я міг робити це лише на самоті, знаючи, що ніхто за мною не підглядає. Але потім мені стало легше відкривати цей свій бік. У останніх роботах жіночі образи допомагала створювати мама, і я не був проти, якщо хтось сторонній бачив мене з макіяжем. Такий досвід дає змогу звільнитися від внутрішніх упереджень. Я знаю, що можу бути мужнім. Але я знаю і про свою жіночність та не ховаю її від людей.

Приймати себе іншого означає приймати і ризики, яких досі багато в Мексиці. На одній із моїх фотографій я показую людину, заколоту ножем. Це символ насильства, що розриває мою країну: наркоторгівля, викрадення, вбивства жінок і гомофобія. Я знаю, що саме таку Мексику уявляють мешканці багатьох інших країн. Але у нас є спокійні, безпечні та гарні місця, і я сподіваюся, що в майбутньому їх побільшає.

Приймати себе іншого означає приймати і ризики, яких досі багато в Мексиці.

У цьому проєкті я не маю улюбленого персонажа. Я люблю їх усіх — смішних, диких, дивних, трагічних та сміливих. Своїми фотографіями мені хочеться змінити уявлення про мексиканських чоловіків. Якщо зібрати разом усі стереотипи про мексиканців, то у вас вийде нетерпимий хвалькуватий мачо та мізогініст. Однак такі проєкти, як мій, трохи розширюють цю картинку. Хоча я напевно знаю, що більшість мексиканських чоловіків розсміялися б, побачивши мою роботу. Але насмішки мене не зупиняють. Більше ні.