Місто любові: Квіри Сан-Франциско 1990-х

— Я прагну відобразити енергію, стійкість, ніжність і радість, які бачу в людях. Особливо в субкультурах, які суспільство маргіналізує або висміює. Моя мета — показати широкій публіці погляд зсередини цих спільнот.

Я виросла в родині художників, власників галерей та артколекціонерів і отримала традиційну освіту з фотографії та історії мистецтва. Ці знання я намагаюся застосовувати у документальних знімках. Усі зображення в цій серії були зняті на 35-міліметрову плівку.

Уперше я побувала у Сан-Франциско в 1990 році. Мені сподобалося все: люди, ландшафт, різноманіття районів тощо. То були переломні часи. Оренда житла була дешевою, а квір-молодь, ізгої, митці та вільні люди стікалися сюди з усієї країни, з усього світу, аби знайти одне одного і свій шлях. Це було інклюзивне середовище для процвітання нового покоління.

Було зростаюче й сильне відчуття спільноти і співпраці. Повсюди з’являлися бари, клуби, тату-салони, галереї, кафе, книгарні та бізнеси, якими володіли жінки. Нова хвиля фемінізму охопила гендерні зміни, а на передньому плані була культура буч/фем.

Квір-молодь, ізгої, митці та вільні люди стікалися сюди з усієї країни, з усього світу, аби знайти одне одного і свій шлях.

Я завжди брала з собою фотоапарат і знімала своє оточення. Це був мій район, мої знайомі та місця, де я часто бувала. Тоді було так багато подій. Можна було вийти з квартири, пройти вулицею і обов’язково зустріти друзів, які знали, куди піти. Чи не кожної ночі ми ходили по клубах, відвідували шоу чи просто тусили. Я з теплотою згадую ті роки, коли здобула друзів на все життя. Усюди була підтримка і відчуття великої родини.

Це унікальний час в історії Сан-Франциско. Місто було притулком для геїв та лесбійок, і люди трималися разом, аби захистити одне одного. Пам’ятаю, що тоді почувалася в безпеці, бо нас було багато.

Сьогодні нерідко люди живуть тут лише через роботу, а не тому, що приїхали заради любові та безпеки. Через це є якась ворожість і напруга, яких я не відчувала тридцять років тому.

Це унікальний час в історії Сан-Франциско. Місто було притулком для геїв та лесбійок, і люди трималися разом, аби захистити одне одного.

Однією з найбільших змін сьогодні став ріст цін на оренду житла. На початку 2000-х багато людей були змушені залишити місто й роз’їхалися по всій країні. Чимало розпочатих у 90-х бізнесів закрилися, бо спільнота розсіялася, а витрати зросли.

Сан-Франциско все ще дивовижне, але вже зовсім інше. Воно було «гей-Меккою» тоді та є нею зараз, однак сьогодні тут бракує сміливості й артистичності, що були колись. Сумно спостерігати, як митці та музиканти, які не заробляють багато, їдуть з міста. Їхня відсутність лишає порожнечу. Культурну порожнечу.

Важливо, аби зображення і тексти про квір-історію були доступними для всіх поколінь, — це створить відчуття причетності, власної гідності та допоможе відчути зв’язок зі своєю спільнотою. Це однаково для всіх, для культури, для релігії, для сімей тощо. Розуміння історії допомагає нам формувати ідентичність.

Дивлячись на свої фото, я згадую, наскільки великою була спільнота, як багато активності було пов’язано з гендерною ідентичністю, фемінізмом, політикою, інклюзивністю. Історія творилася на очах, це було неймовірно.

Зараз, через покоління, я усвідомлюю критичне значення цих знімків як важливої частини квір-історії. Сподіваюся, нове покоління озирнеться назад, оцінить і визнає колективні зусилля, креативність, гордість та непокору, які були потрібні на шляху до сучасного світу. Мої світлини демонструють пульс міста в цей унікальний час святкування відмінностей і повернення додому.

Зараз, через покоління, я усвідомлюю критичне значення цих знімків як важливої частини квір-історії.