Ніч із Ворголом: Вечірки Нью-Йорка 1970-х

Клуб «Студія 54» відкрився 1977 року на перетині 54-ї вулиці Мангеттену та Бродвею і назавжди змінив нічне життя Нью-Йорка. Його заснували двоє найкращих друзів Стів Рубелл та Ян Шрагер. Особливо привабливим робив клуб його суворий фейс-контроль: той, хто увійшов, почувався особливим. Також у «Студії» можна було вільно вживати наркотики і займатися сексом. Статусу зірки для входу було недостатньо — треба було бути суперзіркою. Наприклад, із гурту Rolling Stones вільно потрапити до клубу могли лише Мік Джаггер і Кіт Річардс, а інші музиканти мали заплатити. Клуб приносив власникам шалені гроші, поки податкова не провела рейд і не знайшла кокаїн, заховану готівку та хитрі маніпуляції із бухгалтерією. Прощальна вечірка «Студії 54» відбулася у 1980-му.

Меріл Майслер, яка лише кількома роками раніше переїхала до Нью-Йорка, зняла золоті часи легендарного клубу. Після виходу на пенсію у 2010-му вона вирішила опублікувати свої ще не показані світлини нічного життя міста й отримала визнання. Журнал Time включив Майслер до списку американських фотографок, які були несправедливо забуті. Врешті-решт фотографка знову почала знімати. Її роботи знаходяться в постійних колекціях Американського єврейського конгресу, архіву Artpool у Будапешті, Національній бібліотеці Франції, Book Art Museum у Польщі та інших. Остання виставка Майслер відкрилася нещодавно у галереї Clamp на Мангеттені. Ось що вона розповіла Bird in Flight про тогочасний дух міста.

— З 1973 року фотографія є моєю пристрастю та способом самовираження. Тоді, у 1970-х, я була сором’язливою, але намагалася стати комунікабельною. Коли я переїхала до Нью-Йорка, я стріляла сигарети у перехожих, хоч і не палила: це був такий спосіб спілкування. Згодом я зрозуміла, що камера — більш ефективна можливість завести знайомство або отримати якийсь соціальний статус.

Перші кілька років у Нью-Йорку я працювала ілюстраторкою. Лише раз я отримала гроші за свою роботу як фотографка: це був державний грант у 1978-му. Тоді я протягом року документувала єврейський Нью-Йорк для Американського єврейського конгресу. Після цього я стала викладати історію мистецтва в державній школі Нью-Йорка й затрималася там на 31 рік. Я навчала дітей фотографії та народних мистецтв.

Я стріляла сигарети у перехожих, хоч і не палила: це був такий спосіб спілкування.

Найбільш разюче відрізняє тогочасне місто від теперішнього відсутність великих мереж супермаркетів. Тоді існували тільки маленькі лавки, так звані mom-and-pop. А житло було набагато доступнішим для людей із різним достатком. У 1970-х на мешканців околиць дивилися зневажливо, зараз же їх вважають крутими.

Зі спільного у тогочасного Нью-Йорка та сьогоднішнього — його енергія. Вона відчувається як підводна течія з творчих амбіцій. Люди із різним походженням приїжджають з усієї земної кулі саме сюди, щоб знайти свою спільноту і дати волю пристрастям. Втім, соціальні проблеми також лишилися незмінними: це бідність, безпритульність, мізогінія, расизм та відсутність громадської безпеки.

Я ніколи не полювала за знаменитостями, але іноді опинялася з ними в одному місці та в один час. Серед них — художник Енді Воргол, акторки Лайза Міннеллі й Б’янка Джаггер, модельєр Голстон, активістки Глорія Стайнем та Бетті Фрідан, співачки Блонді та Грейс Джонс. Багато драг-квін і виконавиць бурлеск-шоу, яких я зустрічала, як-от Саша Велюр і AJA, тоді тільки починали свій шлях, а тепер стали зірками. У Нью-Йорку я часто бачу знаменитостей, які гуляють вулицею. Але я за ними не женуся. Вони заслуговують на можливість ходити містом не почуваючись на сафарі.

Соціальні проблеми Нью-Йорка лишилися незмінними: бідність, безпритульність, мізогінія, расизм та відсутність громадської безпеки.

Фото на обкладинці: JudiJupiter, Енді Воргол та його друг, «Студія 54», липень 1979 року

Всі фотографії були вперше представлені на виставці Nightlife NYC 1977 – 2023: Meryl Meisler у Zillman Art Museum.