Фотопроєкт

Та на тобі лиця немає: Що буде, якщо залишити на фото тільки ретуш

Іра Грищенко 4 лютого 2021

Фотографу Андрію Ломакіну часто надсилали портрети для ретуші — люди просто хотіли красиві аватарки. Одного разу, зіставляючи вихідне зображення з поліпшеним, він вирішив відняти одне від іншого і отримав замість аватарок аватари — маски цифрового світу.

Андрій Ломакін

Український фотограф, живе і працює в Києві. Займається репортажною фотографією з 2001 року, з 2014-го працює над персональними документальними та арт-проєктами. Володар Гран-прі «Фотограф року Україна 2016» за серію «Амулет» (2015). Виставлявся у США, Канаді, Франції, Греції, Швеції, Німеччині та інших країнах, публікувався у The New Yorker, Der Spiegel, Re:public, Macleans, Wired.

Сайт

— Як фотограф я виріс у світі документальної фотографії та фотожурналістики. Світі зі своїми правилами, які виключають будь-яке втручання у зображення (або подію). Контраст і насиченість — ось і увесь постпродакшн. Згодом стало очевидно, що будь-яка фотографія досить суб’єктивна і, так чи інакше, не являє собою точну копію реальності. А ретельний перегляд галерей WPP дав чітко зрозуміти, що правила легко «розтягуються» в потрібний бік. Хтось обходиться простенькою віньєткою, а хтось досить жорстко маніпулює з освітленням і кольором. Інструменти з темної кімнати з червоним ліхтарем переїхали до світлої. З цупкою сірою шторою, планшетом і каліброваним монітором.

Трохи копнувши в цьому напрямку, я з’ясував, що всі мої знання про колір у цифровому світі (а саме він становив для мене головний інтерес) поверхневі й помилкові. Я жадібно взявся вивчати інструментарій — друзі та ютуб дали напрям. Це виявилося безоднею, яка поглинула мене повністю. За кольором настала черга ретуші, і через деякий час я практично перестав фотографувати і зайнявся обробкою чужих зйомок. Частину замовлень становили хедшоти — всім потрібні красиві аватарки для соцмереж і сайтів.

Під час ретуші результат завжди звіряють з оригіналом — на виході все повинно бути природно і непомітно. Для цього порівнюють два зображення на різних шарах, «сире» і відретушоване. Поперемінне їх включення дозволяє бачити різницю між ними. Одного разу я відняв одне від іншого й отримав картину мого втручання в оригінальний знімок. Так з’явився проєкт «Аватар».

Цифровий світ завжди буде трохи фальшивим. Тут ми кращі за свої «аналогові копії»: розумніші, добріші, справедливіші, привабливіші. Наш віртуальний образ починається з аватарки — зазвичай це трохи прикрашений портрет. Трохи менше зморшок, пігментних плям і темних кіл під очима. Приємні світлі обличчя, оцифровані й поліпшені дублікати реальних людей — за словами Жана Бодріяра, «більш привабливі, більш справжні, ніж їхні зразки, немов обличчя небіжчиків у похоронних бюро».

У процесі ретуші портретів цей невидимий макіяж завжди залишає цифровий слід — неонові розсипи пікселів як результат віднімання оригіналу від поліпшеної копії, симулякра, що маскує нашу реальність.