Час збирати каміння: Кримська інсталяція Юлії По та Лії Достлєвої
Через два роки після початку російської агресії Лія Достлєва та Юлія По створили інсталяцію «Пляж», що цілком складається з каміння. Обидві художниці родом з територій, окупованих сьогодні Росією, — з Криму та Донбасу. Їхня робота — це історії українців із різних міст і навіть країн, яких об’єднує втрата Криму.
Художниця, есеїстка, антропологиня культури. Виставлялася в Україні, Польщі, Литві, Чехії, Австрії, Італії.
— Коли ми з Андрієм Достлєвим ініціювали виставку «Відновлення пам’яті», в публічному полі про тих, хто виїхав з окупованих територій, говорили як про джерело проблем. Йшлося про їхні потреби або про неприємності, які ці люди створюють. На їхню втрату накладалася ще одна травма: те, як їх сприймають на новому місці. Ми вирішили поговорити про матеріальну пам’ять цих людей, про те, що їх пов’язує з домівкою.
Роль Криму особлива. Жителі Донецька та Луганська залишилися без домівки, але без Криму залишилися всі. Важко знайти людину, в якої немає спогадів, пов’язаних із півостровом.
Юлія збирала камені в Києві, а мені їх віддавали люді, що живуть за кордоном. Перша виставка вийшла дуже емоційною: відвідувачі плакали, приносили нові камені, а іноді забирали по одному собі. Після цього ми показали інсталяцію у Варшаві та Познані, а у 2017 році — на виставці в чеському центрі сучасного мистецтва Dox. Якраз після цієї виставки частина роботи загубилася.
Потрібно було оцінити вартість посилки з камінням, а ми не змогли цього зробити — тоді це здавалося блюзнірством.
Ми досі не знаємо напевно, що сталося з посилкою. Камені дуже важкі; ймовірно, коли коробка порвалася, вантажники просто висипали їх. Із 28 кілограмів залишилося близько п’яти. Нам запропонували написати скаргу з проханням про відшкодування. Але для цього потрібно було оцінити вартість посилки, а ми не змогли цього зробити — тоді здавалося блюзнірством оцінювати те, що не має ціни.
Фото: Юлія По
Фотографка з Сімферополя, живе в Києві. Вчилася фотографії в Олександра Ляпіна та Романа Пятковки. У 2015-му стала «Фотографом року» в Україні з роботою «Барикада». Членкиня Української фотографічної альтернативи. Виставлялася в Україні, країнах СНД, Центральній Європі, Англії, США. До 2020 року носила прізвище Полуніна-Бут.
— Кожна людина, яка ділилася з нами камінням, хотіла розповісти свою історію. Кожного разу в розмові, коли оповідач підходив до того, що тепер не може поїхати до Криму, наставав момент гіркоти. Я дуже шкодую, що ми не фіксували ці історії, тому що, правду кажучи, навіть не очікували, що люди будуть охоче ділитися камінням. Одна з найбільш пам’ятних — про хлопця з Макіївки, який переїхав до Ужгорода. Він виїжджав під обстрілом, узяв тільки найнеобхідніше, і в рюкзаку серед іншого у нього лежав камінчик із Криму. Інша — про жінку, яка виїхала до Польщі і з собою взяла кілька кілограмів українських каменів. Особливо мене зворушив відгук жінки, у якої були камені з Беляуса — пляжу неподалік від того місця, де жила моя родина. Якби я повторювала інсталяцію зараз, я б обов’язково додала всі ці історії.
По мені одразу видно, що я приїхала з України, хоча і прожила у Криму 20 років.
Я принципово не збиралася їхати до Криму після анексії, але у 2016 році довелося через хворобу бабусі. Тоді я побачила страх в очах людей, який перетворює їх на стадо. Коли ти дістаєш телефон, щоб зробити знімок на вулиці, перехожі запитують, що і навіщо ти знімаєш. Важко уявити таку ситуацію в Києві. Місцеві казали, що по мені одразу видно, що я приїхала з України, хоч я і прожила у Криму 20 років. Не знаю, що мене видало: можливо, бажання роздивитися всі зміни. Для мене ця поїздка виявилася дуже важкою.
