Фотопроєкт

Усе почалося з Криму

Марині Фроловій двічі довелося спостерігати за псевдореферендумами — у Херсоні, де вона жила в період окупації міста, та у Севастополі, звідки переїхала після анексії півострова. На дев’яту річницю анексії фотографка згадує свою серію, що фіксує початок агресивної експансії «руского міра».

16 березня 2014 року на території Криму відбувся так званий референдум про статус півострова. Уже 18 березня Путін оголосив про «приєднання» Криму до Росії. Референдум не визнала більшість країн світу, анексію півострова вважають тимчасовою окупацією. Російська влада спершу заявляла, що озброєні люди у Криму не є військовослужбовцями її армії, але пізніше все ж визнала очевидне. Тієї ж весни на Донбасі почалася російсько-українська війна, яка у 2022 році стала повномасштабною. Зараз представники української влади говорять, що завершиться вона лише тоді, коли вся територія країни включно з Кримом буде звільнена. Тобто «все почалося з Криму, Кримом і завершиться».

Марина Фролова

Українська фотографка. Виставлялася в Італії, Швеції, Великій Британії та Україні.

— Я ненавиджу цю серію, вона мені зовсім не подобається, вона не естетична. Я лише нещодавно змогла відкрити та передивитися ці світлини. Насправді, в той період у Криму мені нічого не хотілося фотографувати, і навіть не через те, що це могло бути небезпечним. Але приятель запропонував спробувати зафіксувати, що я бачу навколо, тож я дійсно спробувала.

Я знімала те, що мене найбільше дратувало, як, скажімо, триколори. І зараз я передивляюся ці фото та бачу по них, в якому депресивному й апатичному стані була тоді, — в повному розчаруванні. Цю серію я робила протягом весни-літа, може ще на початку осені.

Я знімала те, що мене найбільше дратувало, як, скажімо, триколори.

Звісно, тоді у Криму можна було б зловити набагато яскравіші кадри, наприклад на святкуванні референдуму, — жахливе видовище. Але все ж таке знімати я не стала. Я взагалі не ставила собі жодного конкретного завдання та не думала, що ці світлини колись опублікують. Знімала ні для кого. Зараз я шкодую про це, бо можна було зробити набагато краще.

Тоді у Криму можна було б зловити набагато яскравіші кадри, наприклад на святкуванні референдуму, — жахливе видовище.

Якби я була з камерою, може, хтось і звертав би на мене увагу, а так на телефон я могла фотаграфувати що завгодно — усім було байдуже.

Я дуже люблю сам півострів і сильно сумую за ним — за природою, за морем. Ті мої кримські знайомі, які тоді раділи, зараз у Європі, й нічого, окрім огиди, я до них не відчуваю. Тепер вони вже кажуть, що хочуть жити у вільній Україні, от тільки робити для цього нічого не збираються. Тому згадки про Крим мені зараз не стільки болять, як викликають відчуття відрази. А боляче мені за Херсон, бо його продовжують руйнувати, а там мій дім і дім моїх батьків.

Сценарій у Херсоні на початку був схожий, але херсонці мене дуже здивували — я думала, що виявиться більше колаборантів. Звісно, також у Херсоні було набагато страшніше, небезпека дуже сильно відчувалася. Якщо у Криму я навіть фотографувати могла спокійно, то там я не виходила зі своїм телефоном з дому. Ми спеціально мали кнопочні телефони, бо їх перевіряли на блокпостах. І в день референдуму в Херсоні майже всі ховалися по домівках, крім тих груп, які на камеру ходили голосувати. Зараз ми усі чекаємо, коли росіян нарешті виженуть з лівого берега.

Сценарій у Херсоні на початку був схожий, але херсонці мене дуже здивували.

Нове та Найкраще

829

710

686
1 097

Більше матеріалів