Подорож на один день: Гід архітектурою українського модерну

На початку ХХ століття в архітектуру України на зміну історизму й еклектиці прийшов європейський модерн. У різних країнах цей стиль мав свої риси та називався по-своєму — сецесія, модерн, ар-нуво, югендстиль, — але всюди він однаково означав відхід від старого, нове, сучасне. В основу українського модерну лягли давньоруська й сакральна народна дерев’яна архітектура та українське бароко.

Першим зразком українського архітектурного модерну (УАМ) вважають будинок Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей) архітектора Василя Кричевського, зведений у 1903—1908 роках. А головним теоретиком стилю був Опанас Сластіон, етнограф, художник і графік. На Полтавщині й Чернігівщині збереглися його найбільш відомі роботи — серія земських шкіл. Найхарактернішими рисами УАМ є шестикутна трапецієподібна форма вікон та вхідної групи, високі шатрові дахи, схожі на дахи народних хат, кольорова майоліка — різновид кераміки з розписною глазур’ю, рослинним і геометричним орнаментом.

Земська школа (земське початкове народне училище), 1909—1910 роки, Лемеші

У XVIII столітті село Лемеші було відомим на всю Російську імперію: тут народилися майбутній чоловік цариці Єлизавети Олексій Розумовський та його брат — останній гетьман України Кирило Розумовський. У 1908-му до Лемешів з Австро-Угорщини приїхав правнук Кирила, Камілл Розумовський, із сином. З нагоди 200-річчя від дня народження Олексія вони і збудували цегляну школу на місці своєї родової садиби.

Будівлю спроєктував Іван Якубович, земський архітектор-інженер, який працював на Чернігівщині на межі XIX—XХ століть, відроджуючи традиції українського зодчества. За його ескізами у Чернігові пізніше були споруджені й інші будівлі у стилі українського модерну: міське училище імені Миколи Гоголя, де нині знаходиться Інститут післядипломної освіти, та народна школа у кольорах кролевецького рушника — сьогодні тут розміщується міська поліклініка № 1.

У будівлі школи в Лемешах використали елементи української архітектури саме XVII—XVIII століть: зрізані шестикутні вікна та двері, кахельні вставки, великий ґанок, виготовлений із монолітного залізобетону. Саме у цьому проєкті вперше в сільському будівництві України застосували збірні залізобетонні конструкції. Оскільки цементна кольорова плитка та майолікові вставки розташовані на несонячному північному фасаді, вони дуже добре збереглися до сьогодні. У 2000-х у будівлі школи розміщувалася агрофірма імені братів Розумовських.

Дворянський та селянський поземельний банк (нині обласна бібліотека імені В. Г. Короленка), Чернігів

Цю будівлю звели для відділення Дворянського та селянського поземельного банку: на межі ХІХ—ХХ століть поміщики та деякі селяни продавали або закладали через нього землю, збільшували свої наділи. Щоб розробити проєкт відділень банку в містах Російської імперії, провели конкурс, який виграв петербурзький архітектор Олександр фон Гоген. Він і спроєктував будівлю чернігівського відділення, а також її близнюка у Пензі, де з 1986 року замість банку працює Пензенська картинна галерея імені К. А. Савицького. Вважають, що образи обох цих об’єктів були навіяні фон Гогену спорудами скандинавських країн, зокрема фінською романтичною національною архітектурою.

У Києві теж є будівля, зведена за спільним проєктом Олександра фон Гогена і Валеріана Куликовського, — на вулиці Миколи Лисенка. Тут знаходиться Управління Південно-Західної залізниці.

У Чернігові зведенням будівлі банку займався губернський інженер Дмитро Афанасьєв, почалося воно 1911 року. Афанасьєв використав місцеві будівельні матеріали: цеглу, малооброблений та зашліфований граніт, кольорові кахлі тощо. Завдяки цьому споруда все ж дещо відрізняється від тієї, що у Пензі.

Акцентом була прямокутна вхідна вежа, яка нагадувала середньовічний фортечний донжон. Дах будівлі вкритий лускоподібною черепицею — популярним елементом архітектури модерну. У склепіннях використаний новаторський на той час залізобетон, а для сходинок — природний мармур. Збереглося внутрішнє оздоблення інтер’єру: ліпнина, ковані перила, а на підлозі на вході — метласька плитка харківської фірми Бергейма. Традиційні шестикутні вікна, трикутний балкон другого поверху і багатобарвна майоліка в українській традиції дає всі підстави зараховувати цей будинок до спадку саме українського модерну.

Після банку тут працював Державний обласний історичний музей (1926—1932), а з 1974 року розміщується обласна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка. Свого часу ця будівля вважалася найбільш модерновою в Чернігові.

Будинок першої в Ніжині міської електростанції (нині Ніжинська дитячо-юнацька спортивна школа), Ніжин

На початку ХХ століття модернізація інфраструктури міст у Російській імперії пришвидшилася: з’являвся електричний транспорт, телефонний і телеграфний зв’язок, освітлення. Усі ці нововведення потребували електроенергії та, відповідно, будівництва електростанцій. Ще одним важливим чинником була наявність у містах великих промислових підприємств, що споживали багато енергії.

Ніжин не мав великого промислового потенціалу, тому ідея будівництва міської електростанції тут виникла доволі пізно — роботи розпочалися наприкінці 1914 року. Ініціатором став місцевий підприємець Еммануїл Калина. Авторство споруди у модерному стилі часто приписують архітекторам Опанасові Сластіону чи Василеві Кричевському, але, вірогідніше за все, проєкт створив Микола Даміловський, бо саме на нього вказує історик архітектури Віктор Чепелик у своїй основоположній праці про український архітектурний модерн. Механічне обладнання та дизельний двигун потужністю 135 кінських сил придбали на київському заводі «Гретер» (пізніше «Большевик»). Електростанція живила мережу з 300 вуличних ліхтарів, 33 із яких працювали всю ніч.

Будівля електростанції збереглася до наших днів. Башту, увінчану наметовим дахом із заломом і шпилем, видно здалеку. Праворуч знаходиться колишній машинний зал, де ще лишилися традиційні модерні вікна трапецієподібної форми та майолікова плитка. Після війни будівлю використовували як ремісниче училище, а сьогодні тут розташована Ніжинська дитячо-юнацька спортивна школа.

Комплекс споруд Носівської сільськогосподарської дослідної станції, Дослідне, Носівський район

Носівська селекційно-дослідна станція — одна з найстаріших наукових установ України, вона була заснована у 1911-му. Завдяки cтолипінським реформам 1906—1911 років значна частина селян отримала можливість виходити із земельних общин і на так званих відрубах створювати власні селянські господарства — хутори. Тому людям були необхідні знання з сільськогосподарського виробництва, а отже, і подібна установа. Ділянку для станції обрали вдалині від населених пунктів поряд із залізницею Ніжин — Київ.

На дослідному полі площею 75 гектарів працювало лише чотири особи, усією організаційною роботою займався агроном-дослідник доктор сільськогосподарських наук Сергій Кулжинський. За його керівництва станція стала однією з найкращих серед галузевих дослідних установ в Україні. Усього тут створили понад 60 нових сортів озимого жита, ярої пшениці, вівса, конюшини, люцерни, огірків та інших культур.

Головний, або селекційно-адміністративний, корпус носівської станції спроєктував архітектор Євген Сердюк. До того він працював у Харкові, де теж спорудив селекційну станцію у модерному стилі. У башті, схожій на церковну баню, розмістили водяний бак. По периметру будівля декорована майолікою та різнобарвними кахлями, у неї дерев’яна стріха та димар, оздоблений стилізованим виноградом. Початково при станції було два однакових дерев’яних житлових корпуси. Один був знищений під час Другої світової, а інший у дещо зміненому вигляді дійшов до наших днів. Зараз у будівлі колишньої лабораторії знаходяться помешкання нащадків селекціонерів. У липні 2021-го, під час святкування 110-річчя створення носівської станції, тут відкрили її музей.

За майже чотири десятиліття існування і розвитку УАМ, з 1904-го по 1941-й, було збудовано понад 500 об’єктів у цьому стилі, але значну їх частину знищили під час воєн. Тож згадані споруди — одні з небагатьох, що дожили до сьогодні.

Фото Носівської станції: Олександр Бурлака
Решта фото: Роман Закревський