Більше не соромно: Як Зінаїда Серебрякова оживила жінок
Художниця Зінаїда Серебрякова народилася у селі Нескучне Харківської області, але доросле життя провела між Санкт-Петербургом та Парижем. Ви точно бачили її роботи: автопортрет у дзеркалі чи в образі П’єро, картина з оголеною донькою. А на одній із них зображене і те саме Нескучне, де Серебрякова з’явилася на світ. У 36 років, коли її родина збідніла, а маєток пограбували, вона влаштувалася на роботу до Харківського археологічного музею. Це були останні місяці, які художниця провела у Харкові, більше вона ніколи туди не поверталася.
У 1924 році Зінаїда Серебрякова дісталася Парижа, але змогла взяти з собою лише двох дітей із чотирьох. Двох інших вона побачила лише перед смертю. Востаннє вчотирьох вони зображені на картині «Картковий будинок», яку вважають пророчою.
Більшість робіт Серебрякової знаходиться не в українських музеях. То чи можна вважати її українською художницею, яка народилася і провела тут певну частину життя? Мистецтвознавець, член Національної спілки художників України Олег Коваль розповідає, чи треба нам «українізувати» Серебрякову.
![«Капуста. Село Нескучне», 1909 рік «Капуста. Село Нескучне», 1909 рік](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebriakova_cabbage-village-neskuchnoye-1909.jpg)
«Капуста. Село Нескучне», 1909 рік
Серебрякова провела дитинство на Харківщині, працювала в місцевому художньому музеї, тож її можна вважати українкою. Але, з іншого боку, вона народилася у родині Бенуа-Лансере, все свідоме життя прожила спочатку в Санкт-Петербурзі, а потім у Парижі, входила до спілки молодих російських художників та товариства «Світ мистецтва», орієнтувалася на
Роботи Серебрякової цікаві тим, що вона повернула на полотно мотиви, популярні у XVIII столітті. Наприклад, дзеркало на автопортреті, як в іспанця Дієго Веласкеса. Варто визнати, що у Серебрякової була гарна інтуїція на важливі у мистецтві речі.
Завдяки їй на рубежі XIX та XX століть у живописі з’явилися теми любові до сім’ї, оточення, дому. У 1910-х художники зображували жінку як натуру загадкову. Узяти хоча б портрет Іди Рубінштейн російського художника Валентина Сєрова: вона холодна, субтильна, захована в собі. Аж раптом на автопортреті Серебрякової у дзеркалі красуня — жива, рум’яна, щира. Вона не приховує, що тільки-но прокинулася, не соромлячись сидить перед нами у спідній білизні та розчісується.
У 1910-х художники зображували жінку як натуру загадкову. Аж раптом на автопортреті Серебрякової — красуня, яка не соромлячись сидить у спідній білизні.
Коло російських художників, який сформувався навколо Олексія Венеціанова. Вони малювали переважно сільскі пейзажі, інтер’єри та натюрморти.
![«Самопортрет», 1910 рік «Самопортрет», 1910 рік](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebriakova_self-portrait-1910.jpg)
«Самопортрет», 1910 рік
![«За туалетом. Самопортрет», 1909 рік, Третьяковська галерея «За туалетом. Самопортрет», 1909 рік, Третьяковська галерея](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebryakova_SefPortrait.jpg)
«За туалетом. Самопортрет», 1909 рік, Третьяковська галерея
Серебрякова обрала орієнтацію одночасно на неокласицизм — її роботи нагадують картини Ніколя Пуссена — та на венеціанівську школу з одвічною сільською тематикою. Її художні рішення були яскравими: що завгодно вона могла намалювати грандіозним. Але художниця стоїть на порозі авангарду, так і не перетинаючи цієї межі. Тобто Серебрякова залишилася у своєму часі й революції у живописі не зробила.
Натомість в Україні є такі художники, як Олександр Мурашко чи брати Кричевські, — це гіганти. Їхні роботи на тлі картин Серебрякової вигідно вирізняються маштабом та рівнем техніки, цікавим розв’язанням пластичних задач. Це вже XX століття, а Серебрякова залишилася на межі віків.
![«За сніданком», 1914 рік «За сніданком», 1914 рік](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Zinaida_Serebryakova_1914_At_Breakfast.jpg)
«За сніданком», 1914 рік
![«Спляча дівчинка», 1923 рік «Спляча дівчинка», 1923 рік](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Spyashhaya_devochka_na_krasnom_odeyale.png)
«Спляча дівчинка», 1923 рік
![«Картковий будиночок», 1919 рік, Державний Російський музей, Санкт-Петербург «Картковий будиночок», 1919 рік, Державний Російський музей, Санкт-Петербург](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebryakova_Kartochnyj_domik_1919-1.jpg)
«Картковий будиночок», 1919 рік, Державний Російський музей, Санкт-Петербург
Я вважаю, що передусім треба відновити репутацію та славу наших митців. Від Серебрякової відмовлятися не можна, але треба розуміти, що ми маємо справу з російською художницею, яка жила в Україні. Нагадати про її зв’язок з Україною намагалися. Так, завдяки мистецтвознавцю Михайлу Красікову кілька її етюдів повернулися до Харкова. Зараз її живопис коштує великих грошей: це мінімум $50 тисяч за картину. Можна ратувати за повернення ескізів, але що це змінить? А ось зберегти, наприклад, роботи геніальної української художниці Тетяни Яблонської чи нашого сучасника Павла Макова справді важливо. Тобто питання Серебрякової — це не питання. Наше завдання зараз — зберегти українське надбання.
![«Жнива», 1915 рік, Одеський національний художній музей «Жнива», 1915 рік, Одеський національний художній музей](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebryakova_Harvest_1915.jpg)
«Жнива», 1915 рік, Одеський національний художній музей
![«Лазня», 1913 рік «Лазня», 1913 рік](https://birdinflight.com/wp-content/uploads/2022/06/Serebryakova_Bath_house_1913.jpg)
«Лазня», 1913 рік
Всі зображення: Wikimedia Commons