Портрет

«Пісні російською я не пишу, але базарити буду так, як мені зручно»: Автор треку «Шо ви браття» про реп, війну та культуру відміни

Випущений на початку березня трек «Шо ви браття» став одним із гімнів воєнного часу. Його автор Jockii Druce розповів Bird in Flight, як композиція змінила його кар’єру, та пояснив, чому навіть зараз український реп не можна виконувати серйозно.

Свій перший трек двадцятидворічний Jockii Druce написав ще у школі. З того часу він виклав на SoundCloud більше двох десятків композицій і почав регулярно виступати у невеликих клубах.

На початку березня Jockii Druce випустив «Шо ви браття» — іронічний трек, у якому їдко висміяв російську армію та закликав українців не сумувати. Композиція зібрала понад 5 мільйонів прослуховувань, ставши першим українським реп-хітом воєнного часу. В інтерв’ю Bird in Flight виконавець розповів, як він пройшов випробування славою, що спільного у шансону й репу і чому не всім потрібно переходити на українську мову.


Про тебе майже нічого не відомо. Давай почнемо з самого початку. Що означає твій псевдонім?

Дрюс — від імені Андрій, а Жоскій — просто реп-погоняло.

Де ти живеш?

З батьками в Підгородному. Хоча можна сказати, що я виріс у Дніпрі. З п’ятого класу навчався в тамошній гімназії № 3, в яку батя кожного ранку возив на машині, коли їхав на роботу. У Дніпрі всі мої друзі.

Ще інколи я живу в Києві. Але життя там — окремий вид спорту. Київ мене виснажує. Я люблю, коли все спокійно, повільно, а він занадто швидкий.

Чим займаються батьки?

Батя працював у сфері опалювальних систем, а мама викладає економіку.

Як вони ставляться до твоєї творчості?

Мама завжди мною пишалася. Якось ще в школі, почувши, як мене хвалить вчитель музики, вона відвела мене на фортепіано. Я ходив на уроки композиторства, сольфеджіо, хор, гармонію, музичну грамоту. Шість років відсидів там, але грав я погано, бо в мене щось не так з пальцями і взагалі руки з жопи. Потім перестав бачити сенс в цьому всьому. Подумав: не хочеш срать — не мучай жопу. І кинув.

Потім, десь в 18 років, в мене було озарєніє. Типу, б**дь, а чого я музику не роблю? Скачав Fruity Loops, почав робити біти й читати реп.

Коли я почав формуватись як людина, у нас з батьою появилась тема. Він постійно мені казав: «Ты же понимаешь, что хлеб на столе откуда-то берется. Музыка — это хобби». І так по кругу. Потім я показав йому, скільки заробив грошей треком. Він відповів, що пишається мною. І більше ми до питання хліба не повертались.

А як ти опинився в Києві?

Я вчився в Шеві на політології, але на третьому курсі дропнувся.

Чому цього разу?

Знаєш, дехто каже: «Нах** универ. Это система, которая вас обрезает. Там студентов стебут преподы, которые ничего в жизни не добились». Так от я не притримуюсь цього наративу. Шева — універ як універ, але там мені було просто нецікаво. Я не відчував там ком’юніті та духу академізму. Дві-три людини цікавились предметом, а інші просто приходили. А я розп**дяй, тому не зміг підлаштуватись до цієї системи й навчання не вийшло.

Перший трек ти записав ще у школі. Він називався «Бабки против дедов». Про що він був?

Не те щоб трек. Було так. Мій кореш Жека включив біт і почав читати реп. Я записав його на диктофон на айфоні, а потім ми те все переслуховували і угорали.

Тоді я зрозумів дві речі. Перша: для того, щоб займатись музикою, не треба купувати станцію, синтезатор, клавіші і мікрофон. Друга: реп треба читати тільки по приколу. Раніше я думав, що в репі має бути ідея, композиційне бачення, підготовлені рифми. Це не так. Дам таку метафору. В дитинстві ми витворяли різні трюки зі слиною: типу, хто нижче її опустить і обратно всосе, хто більшого надме пузиря, хто далі плюне. Читання репу — це такі самі трюки, але замість слюни слова.

Коли ти цим приколом уперше заробив гроші?

Два роки тому, після першого виступу в Києві, який пройшов в закладі «Рюмошна двадцять». Тоді нам в банку накидали донатів на 500 гривень. Ми купили на них табак і бумажку.

Зараз тебе годує музика?

Після треку «Що ви браття» — да. Я завів стримінги на Spotify та Apple Music. За перший місяць мені капнуло 2,5 куска зелені. З них я лишив собі десятку тисяч гривень. Сорок закинув пацанам на нуль, тридцать віддав Kyiv Angels. Зараз мій прибуток 2-3 тисячі доларів на місяць. Але знову ж таки — я на них не живу, закидую пацанам і волонтерам.

На твоєму сайті написано, що ти не виступаєш на благодійних концертах і фестивалях. Чому?

Існує різниця між івентами, які організовують мужики з десятилітнім досвідом роботи і п*сюни, що ще вчора барижили шмаль. Я частіше стикався з другим варіантом. У таких організаторів є бажання зробити щось хороше, але немає розуміння як. Вони писали мені чисто як автору одного трека, не викупаючи мою творчість. Думали, що я якийсь тікток-веселун.

А з фестивалями що не так?

Є таке поняття — «культура оптом». Це коли одночасно намагаються зробити діджей-сет, фотовиставку і перформанс. Ти приходиш, а там ні**я не чутно, не видно і не зрозуміло. Люди просто курять і п**дять. Я не люблю такий формат.

Я краще дам концерт в якомусь підвалі на 80 людей, яким я цікавий, ніж буду виступати перед пятьма сотнями Вась, що колись бачили мене в тікток. Мені хочеться, щоб публіка приходила саме на мене.

Скільки людей працює з тобою?

Все, що я викладаю, я роблю сам. Раніше на виступах я все теж робив сам: включав музику, зводив мікрофон з музлом, вирівнював по гучності. Я біг від компа на сцену, читав, потім біг назад, щоб переключити трек і знову повернутися на сцену. Це було тупо.

Тепер майже на всіх моїх концертах я працюю з khlebes. Він мій напарник, back MC, підстраховщик. Він відчуває мою музику, і я йому довіряю.

Може, у нас з’явиться барабанщик. Але поки всі рази, крім останнього, коли ми виступали з барабанщиком, получалась повна х**ня.

Скільки часу пішло на створення «Шо ви браття»?

Придумав за два дні на початку війни, а зробив за тиждень. Включив мамі. Вона послухала, попросила включити ще раз. Потім сказала: «Прикольний, викладай».

Що ти відчув, коли він завірусився?

Ну що значить «відчув»? Я ж не відчуваю кожен лайк фібрами тіла.

Три роки тому я зробив трек «Як козаки твого рота ї**ли». Він відразу по студентській двіжусі завірусився. Вже тоді я був більш-менш стабільно мислячою, свідомою мавпою, тому зірку не зловив. Тобто до успіху треку «Шо ви браття» я був готовий, і нічого нового для мене після його виходу не трапилось.

Розумієш, музика як рибалка: сьогодні ти зловив щуку, завтра — рваний гандон. Прикол в тому, що на рибалку ходять не за рибою, а за процесом. Для мене риба — це факт, що я зробив цей трек. А лайки — то таке.

Музика як рибалка: сьогодні ти зловив щуку, завтра — рваний гандон.

В одному з інтерв’ю ти сказав, що «реп — це х**ня для довбо**бів». Що ти мав на увазі?

Як я вже казав, реп — це прикол. Сприймати його як серйозну форму артистичного висловлення може тільки людина не дуже культурно освічена.

Хіп-хоп виник і повністю формувався в Америці. Український реп — це імпортозамєщєніє. Надивились в телевізорі на крутих афроамериканців і вирішили, що і ми будемо так робити.

Тобто серйозного українського репу бути не може?

Може, але він буде х**ньой.

Реп — це вираження поп-музики, як і рок, шансон, техно. Реп можна зробити на комп’ютері, він структурно не так сильно навантажений, як інша поп-музика. Це музика для народу, щоб люди посиділи, відпочили, пива випили.

Чим складнішим ти намагаєшся зробити свій реп, тим більше ти додік. Бо прикол репу в тому, щоб він качав і ї**шив. Якщо хочеш за допомогою репу донести комплексні абстракції чи перевернути свідомість українців — в мене для тебе погані новини.

Якийсь український реп качає?

Джярік. Він о**єнно стелив.

Але все ж я люблю електронну, експериментальну, постінтернет-музику. В свій час існувала група WWWINGS. Вона складалася з трьох чуваків, які жили в різних країнах (Україні, Грузії, Росії). Вони ніколи не бачились вживу і робили музику в інтернеті, перекидаючи один одному файли. Думаю, рівень нашої свідомості досі не дійшов до того, аби сприймати WWWINGS. Вони не**йово так зайшли в Європу та США, але в Україні їх майже ніхто не знає.

John Object, Tofudj теж о**єнні тіпи. Взагалі, AWRWSW з WWWINGS і John Object — це два найталановитіших композитора-продюсера, з якими я знайомий особисто.

Мій кореш Ілюха Бренд займається «дігерством» — шукає цікаву музику для сету. Це взагалі окремий вид мистецтва. Він знаходить те, що ніхто не чув. Ілюха веде паблік recommendations. Там я все і слухаю, бо часу на пошуки в мене немає.

Як тобі українська музика, що виникла під час війни?

«Ой у лузі червона калина» — це просто ремікс, пісня існувала задовго до війни, тож не будемо її рахувати.

«Доброго вечора ми з України» — звучить як музика для клубу із коктейлями та кальянчиками. Але я не маю ані крихти негативу до людей, які створюють таку музику, у кожного свої вкуси. Я її не слухаю, без різниці — вона американська чи українська. Я взагалі вважаю, що коли ти слухаєш музику через те, що вона українська, ти даєш їй поблажку. А якщо мені не подобається, то що ж, я маю цим ї**ти свої вуха?

Коли ти слухаєш музику через те, що вона українська, ти даєш їй поблажку.

Як тобі наша поп-музика? Наприклад, alyona alyona?

Я її бачив пару раз, прикольна баба. Але ж ти розумієш, вона — продюсерський проєкт. Нею займаються, вона х**рить свої треки як на станку. Її перші треки, в яких вона стелила «я наче пишка», були свіжі, цікаві. Потім вже почався конвеєр, один і той самий підхід.

Курган & Agregat?

Прикольні тіпи. «Уходиш — ну і п**дуй» о**єнно. А все те, що вже більш професійно зроблено, я не можу слухати. Я нічого не маю проти них, я з ними не знайомий, але їх музику я слухати не можу. Як я вже казав, поки реп по приколу, він о**єнний. Коли стає бізнесом — ну таке. У нас комерційний реп ще не навчились робити красиво.

Kalush?

Говорити погано про артиста, популярнішого за мене, я не буду. Не хочу виглядати поряд з ним як моська біля слона. Скажу тільки, що музику, яку робить Kalush, я не слухаю. Але я їх не знаю, і, може, це о**єнні тіпи.

В інтерв’ю The Guardian ти сказав, що до війни слухав російських виконавців. Яких?

Не секрет, що електронна сцена в Росії доволі потужна. Там є такі тіпи, як Moa Pillar, buttechno. Ще була п**дата співачка Ушко і багато інших. Але зараз мені не до них. Я б не став їх підтримувати, бо вони живуть в Росії та платять там податки.

З іншого боку, змінювати через війну точку зору щодо їх роботи — лицемірство. Мене ніхто не заставляв їх слухати, я робив це добровільно. Казати, що всі російські артисти п**араси, — це не про мене. Так, там багато п**арасів, але стверджувати, що всі, — це тоталітарна логіка.

Тобто хороші росіяни існують?

Я не поділяю людей на хороших і поганих. Людину формує її оточення. Якщо ти народився в свинарнику, тебе навчили жерти з полу та спати в багнюці, ти так будеш робити все життя. Російська пропаганда дуже потужна, вона працює як швейцарські часи. З нею немає сенсу тягатись — про це мій трек «Що ви браття».

А російську культуру потрібно кенселити?

Кенселінг не працює. Достатньо подивитись гурти та виконавців, яких слухають в Україні, щоб це зрозуміти. Школьникам по**й: вони як слухали, так і слухають Моргенштерна. Мій молодший брат не сильно цікавиться тим, як там справи у пацанів в Бахмуті. Він грає в ігри, дивиться ютуб, а там більше російських блогерів. Це я до того, що люди слухають музику не політичними поглядами, а почуттями.

А взагалі, кенселінг — ліберальна твіттерська двіжуха. Проблема ліберального дискурсу в тому, що він не працює. У нас ЛГБТ дуже слабо представлене. Ті, хто намагається щось змінити, роблять це по-дитячому, несерйозно. Чого конкретно добився цей рух, які права відстояв?

Кенселінг не працює. Люди слухають музику не політичними поглядами, а почуттями.

Нещодавно Зеленський сказав, що шукає способи цивільного партнерства для ЛГБТ.

Так, шукає. А до цього які перемоги були? Це питання без відповіді.

Те саме з кенселінгом. Кого у нас закенселили? На Заході ґвалтівника R. Kelly. Але якщо він ґвалтівник, то це має суд вирішувати, а не твіттер.

Я вірю в певні міри, які може зробити влада, щоб підтримати українську музику. Наприклад, в україномовному сегменті Spotify прибрати певних виконавців з Росії. Я не маю нічого проти цього, але мені здається, що зараз війна ведеться не в Spotify, не в iTunes.

Раніше ти розмовляв російською. Коли перейшов на українську?

Перший трек українською я зробив десь два роки тому.

А щодо переходу, то людина ж — це не комп’ютер, в якому можна просто поміняти мову інтерфейсу. Я виріс в російськомовній сім’ї, мене хрестили древнеруським переводом Євангелія, навчили креститься, тому я не можу просто взяти і перейти. Пісні російською я не пишу, інтерв’ю теж давати не буду — це мій вибір. Але базарити буду так, як мені зручно. В цьому плані в мене немає якогось бар’єру. Со своими типами я по-прежнему базарю на русском языке. З деякими розмовляю українською, але у них не дуже виходить.

Чому?

От я виріс в селі, і в мене своя українська, більш суржикова. Мені так комфортно. Але є тіпи, які намагаються говорити українською, а виходить якийсь маскарад. Типу, знаєш, коли два українці доказують одне одному, хто з них більше українець.

Мені взагалі здається, що мовне питання — частина російського наративу. Бо я не чув, щоб когось пиздили за російську мову. І ще здається, що літературна українська в свій час була занадто безглуздо академізована. У нас в сім’ї, наприклад, замість «так» кажуть «да». Тобто це і не чисто українська мова, але і не російська.

Це суржик.

Називати це суржиком — самий страшний фашизм. Суржик — це суміш зерен, з якої нічого не проросте і якою можна лише свиней годувати. Те, що ми так називаємо мову, нав’язує нам комплекс меншовартості. Типу, якщо ти спілкуєшся суржиком, ти неосвічене бидло. Це нав’язана х**ня!

Ти знав, що буде війна?

Я завжди думав, що те, що відбувається, комусь вигідно. Тому не сприймав війну як можливий таймлайн.

В мене є пісня, русским языком написана, — «Вот и повесточка». Там я висловив цю х**ню, що є діюча влада, яка грає в шахи між собою, а на звичайних людей їй пох**. Я розумів, що мразі і п**араси є як в українській, так і в російській владі. Тільки там більший рівень контролю. Я не вважав, що це моя війна. Мені було 15 років, я не був на Майдані, не був політичним, в «Доту» грав.

А зараз що думаєш?

А зараз люди вмирають тисячами, і тут уже неможливо думати, що це просто наї**лово.

Ти вже згадував про свій трек «Козаки твого рота ї**ли». У ньому ти читаєш про те, як козаки ґвалтують російську жінку. Тобі не здається, що це перебір навіть зараз?

О, починається, кенсел Жоскій Дрюс!

Ні, я не казав, що я ґвалтую російську жінку. Що я український козак і я твою с*ку вот так. Але якщо хтось не поняв, то це навіть смішніше виходить.

Нещодавно в мережі згадали про кадетський вірш Лермонтова. У ньому йдеться про те, як російські солдати ґвалтують жінку. Сюжет дуже схожий. Це випадковість?

Я не чув про цей вірш Лермонтова.

Тема зґвалтування солдатами жінок не нова. Вона з’явилася ще тоді, коли люди почали воювати. Це явище, яке ми можемо рефлексіровать. Не думаю, що мій трек здатен зупинити зґвалтування жінок чи навпаки — заохочувати до нього.

У треку «Будем снідать» є такі слова: «Якщо чесно, то раніше я не вірив в Україну, не думав, що колись тут буде щось, крім руїни» — чи ти дійсно так думав?

Да.

Тепер віриш?

Я не вірив, що з таким, б**ть, державним апаратом, як у нас, щось получиться. Не вірив, що доктора будуть нормально заробляти, що мусора стануть поліцією. Я і зараз цього не бачу.

Хотя в тому ж треку є таке: «Зараз розумію, що ми далеко попереду». Ми трошки західніші, ніж Росія, і більш свободолюбиві. Нас не заставити їсти з лопати, як свиней. Що-що, а державу ми побудуємо. Як ми це зробимо — інше питання. Українська нація ще не сформувалась, але процес пішов.

Зараз ми йдемо шляхом цифрових технологій. «Дія», загранпаспорт — це ще не предєл. Можна зробити набагато більше, наприклад перевести податкову систему в якийсь сервіс. Чи зробити суди повністю прозорими. Коротше, є багато ідей, про які наш народ не чув, бо йому до них немає діла: треба поїсти, попити, сходити на роботу і лягти спать. Якщо зробити так, щоб люди мали доступ до інформації — не до тіктока і реклами в інстаграмі, а до ідей, якими рухається зараз світ, — то можна зробити що завгодно.


Усі фото: Яна Франц, спеціально для Bird in Flight

Назву статті було змінено 27.08.2022. До цього стаття називалась «Казати, що всі російські артисти п**араси, — це тоталітарна логіка»: Автор треку «Шо ви браття» про реп, війну та культуру відміни

Нове та Найкраще

950

2 403

342
314

Більше матеріалів