Архітектура

«Сьогодні забудовники думають не про майбутнє, а лише про зараз» — авторка концепції відбудови Чернігова про долю проєкту

Вікторія Якуша зробила кар’єру на створенні дизайну меблів й інтер’єрів, а на початку травня стала головою проєкту з відновлення Чернігова. Bird in Flight дізнався в архітекторки, чи не зашкодить місту її бажання спробувати сили в новій сфері.

Кар’єра Вікторії Якуші може слугувати прикладом для наслідування. Вивчилася на архітектора, заснувала студію архітектури і дизайну Yakusha Design, перемагала в міжнародних дизайн-конкурсах, створила успішний бренд меблів та декору FAINA, вклавши в нього власне бачення мінімалізму.

На початку травня стало відомо, що студія Вікторії візьметься за реконструкцію Чернігова. Перебуваючи в облозі російської армії більше місяця, місто зазнало значних руйнувань: декілька сотень зруйнованих будівель, два десятки пошкоджених пам’яток історії й архітектури. У відбудові Чернігова Якуша побачила шанс зробити його кращим. 18 червня вона презентувала містянам концепцію «Чернігів — стійке місто», яку розробляла з командою безкоштовно. Згідно з нею, повоєнний Чернігів має стати екологічною Меккою з велосипедними доріжками, пішохідними центрами та датчиками чистоти повітря.

В інтерв’ю Bird in Flight архітекторка розповіла, чому не потрібно довіряти українські міста іноземним спеціалістам, які кольори не пасують Чернігову і чому зелене світло від чиновників — не гарантія успіху для містопланувальника.


Ви будете займатися відновленням цілого міста. Нервуєте?

Не я, а ціла команда.

Але ви головна.

Я не дуже люблю слово «головна», навіть у своїй компанії вибудовую горизонтальну структуру. Але так, я головна і відповідаю за проєкт на ідеологічному рівні.

Наша студія, Yakusha, ініціювала проєкт. Наші проджект-менеджери керують і модерують кожний сектор роботи, а я перевіряю, щоб уся робота відповідала концепції.

До війни ваша студія була відома в першу чергу дизайном меблів та інтер’єрів, а тепер ви беретеся за концепцію для цілого міста. Гадаєте, впораєтеся?

У нас є також архітектура — звичайно, не настільки відома, як наші меблі чи дизайни. До того ж на початку кар’єри я працювала архітектором, потім дизайнером, а потім я створила настільки яскраві меблі, що вони в публічному полі «зжерли» результати інших напрямів моєї роботи. Але я мислю як архітектор та вважаю себе ним, роблю багато архітектурних проєктів.

У будь-якому разі ми не робимо все самі. Концепція розвитку міста складається з двадцяти частин: економіка, екологія, енергоефективність, маркетинг, діджиталізація тощо. До роботи ми долучили близько ста спеціалістів. Тож коректніше було б запитати про організацію процесу. Головне для мене зараз — долучити до роботи кваліфікованих фахівців.

Разом з тим я вважаю згубною думку про те, що приїдуть іноземці й за нас усе зроблять. Вони, звісно, зроблять, але це буде не наше. Міста втратять автентичність, ДНК. Тому ми з цього ДНК і почали.

Як вам спала на думку ідея взятися за відновлення міста?

З початку війни виникло багато маленьких архітектурних ініціатив, усі кудись побігли. Побачивши це, я зрозуміла: це не діло, все має починатися з концепції.

Я неодноразово брала участь у реконструкції хрущовок — тимчасового, по суті, житла, яке стало постійним і проблемним. Такі тимчасові рішення впливають на майбутнє, їх потрібно приймати розуміючи напрям руху всього міста. Тому я вирішила спробувати.

Чернігів — складне, велике місто з довжелезною історією. А у вас немає досвіду реконструкції міст. Чому взялися за Чернігів?

Тому і взялася, бо це велике місто з довжелезною історією. Воно співзвучне з моїми цінностями — історичністю та екологічністю. Промислове місто я б не змогла так відчути, як Чернігів, тому і не бралася б за нього.

Зараз для мене Чернігів — це проєкт. Аби зрозуміти, про що він, потрібно розмовляти з місцевими, проводити круглі столи, відкриті слухання, опитування. Цим, крім іншого, ми і займаємося.

Міськрада підтримала розробку концепції. Чи позначали чиновники якісь червоні лінії, за які не можна виходити?

Ні. Навіть пропозиція виділити центр міста як зону без автівок не викликала обурення чи дискусії.

Міська рада нас підтримала, мер сказав, що йому подобаються напрями роботи.

Пропозиція виділити центр міста як зону без автівок не викликала обурення у міської влади.

Без зауважень?

Їх було небагато. Головним чином вони стосувалися безпеки. Мер очікував карту бомбосховищ, а ми її ще не розробили, бо не отримали потрібної інформації.

На останній презентації, яка тривала три години, ми надали такий об’єм інформації, що, я гадаю, йому потрібен час, аби її перетравити.

В одному з інтерв’ю ви казали, що концепція міста допоможе зупинити відтік людей із нього. Як саме?

Сама концепція не зупинить, а її реалізація — так.

Давайте зараз не враховувати фактор безпеки: це всеукраїнська, а не місцева проблема. Тож наступний фактор — комфорт. Сьогодні багато хто працює віддалено, тому у людей більше свободи у виборі місця для життя. Отже, якщо Черніговом можна спокійно їздити велосипедом, якщо тут можна дихати чистим повітрям і добиратися до всього необхідного (дитсадка, офісу, спортклубу, кафе) без заторів за 10-15 хвилин, ти обереш це місто для життя, а не покинеш його.

Архітектор Хірокі Мацура розповідав нам в інтерв’ю, що генплан — застарілий інструмент, який дає лише кількісні вимоги до міста, але не пояснює логіку його розвитку: чому щось має бути тут, а щось — тут. Ви погоджуєтеся з цим?

Скоріше так, ніж ні.

Генплани робить київське Діпромісто і відправляє містам, які потім ці плани не виконують. Я гадаю, це відбувається через те, що документи нав’язують згори, а думкою місцевих жителів ніхто не цікавиться. Така методика застаріла, робота з містом має починатися знизу.

То ви не робите генплан для Чернігова?

Ні. У нашому концепті — напрацювання до генплану, метою яких є децентралізація міста й виокремлення його головних артерій.

У Чернігова є генплан, створений двадцять років тому. Є новий, але його не встигли прийняти до війни. Оскільки новий план не підписаний, наші пропозиції, які, до речі, підтримує і головний архітектор міста, і творці генплану, можна долучити до документу. Ми не змінюємо в інфраструктурі щось кардинально, тож протиріч як таких немає.

Також Хірокі казав, що українські архітектори не мають досвіду сучасного містопланування, тому нам потрібна допомога іноземців. Згодні з ним?

Звісно, нам потрібна допомога іноземців, нам не вистачає експертності. Та й звідки їй узятися, якщо у багатьох немає практики? Тож ми консультуємося з відомим архітектором й урбаністом Гаєм Перрі, він свого часу давав поради тим, хто розбудовував Арабські Емірати.

Але ж ви казали, що потрібно все робити самостійно, аби міста не втратили ДНК.

Я за взаємодію і проти перекладання відповідальності.

Нам потрібна допомога іноземців, але я проти перекладання відповідальності на них.

Що за люди у вашій команді?

На 90% вона складається з чернігівчан. Вони займаються такими напрямами, як діджиталізація, архітектурний розділ, екологія.

У ній є іноземці?

Так, ізраїльтяни, які консультують наш напрям безпеки, й американка родом з Чернігова, яка спеціалізується на генпланах.

Як ви збирали команду?

Декого запрошували прицільно, інших збирали через оупен-кол. Були архітектори, які зверталися з пропозицією зробити якийсь напрям повністю самостійно, без співпраці. Або навіть говорили, що їм не подобається концепція «Чернігів — стійке місто». Я їм казала, щоб ішли робити самі. Були й такі, хто переслідував власні комерційні інтереси, — їм ми теж відмовляли.

Що вони пропонували?

Прийшов один архітектор і каже: «Ось я пропоную бетонні лавки, давайте їх робити». Я сказала, що його лавочки в нашу концепцію не вписуються, але у нас вільна країна і він може розробити своє бачення. Не хочу срачів, тому прізвище називати не буду.

yakusha_chernihiv
Зображення з презентації концепції
yakusha_chernihiv_3
Зображення з презентації концепції
yakusha_chernihiv_2
Зображення з презентації концепції

Уся робота, яку ви зараз здійснюєте, волонтерська й місто за неї не платить?

Так.

Зазвичай волонтерського запалу вистачає лише на кілька місяців. Люди відвалюються?

Так. Але якщо ми бачимо, що хтось просідає, замінюємо.

У той же час ми шукаємо гранти. Три місяці працювати волонтером важко. До процесу залучені мої проджект-менеджери й архітектори. Це велика кількість людей, яким я плачу зарплату, але за допомогою яких нічого не заробляю.

Як виживає бюро?

Його витягує наш бренд меблів FAINA. Предмети продаються по всьому світу. Є дилери в Австралії, Америці, Китаї; є замовлення з Індії, Бразилії. Спочатку Yakusha вкладала всі гроші у FAINA, тепер FAINA годує нас.

Як успіхи з пошуком грантів?

Є організації, які хочуть нас підтримати, але отримання грошей — тривалий процес. Шукаємо невеликі суми на кожний напрям, а на весь проєкт ми навіть не рахували.

Скільки треба грошей, наприклад, на розділ екології?

Я не знаю. Ми не встигли порахувати. До того ж цей напрям можуть підтримати європейські організації, щоправда не грошима, а фахівцями.

Що буде, якщо ви не знайдете фінансування?

Ми все одно доробимо концепцію та віддамо її мерії.

Якщо концепцію реалізують, як виглядатиме новий Чернігів?

У місті будуть три головні артерії. Перша — проспект Миру (це центральна вулиця міста). Ми пропонуємо перетворити її на бізнес-артерію. Ми залишимо там ринок, зробивши його не стихійним, реконструйований готель, кінотеатр імені Щорса. Для такого невеликого міста вистачить додати пару ділових центрів і готелів. Ще зробимо там більш якісний благоустрій, якщо потрібно — ширшу дорогу, якщо ні — велодоріжки, озеленення, тротуари.

Друга артерія — промислова, довкола залізничних колій. Це великий шмат міста, тож ми позначили, що і як можна зробити з виробництвами, але ще не пропрацювали детально.

Третя артерія — річка Стрижень. Біля неї буде рекреація з озелененням. Спочатку ми хотіли, щоб по ній плавали човники, як в Амстердамі, — це був би крутий туристичний магніт. Але еколог Олександр Усов розбив наші гіпотези, пояснивши, що реалізувати ідею неможливо, бо вода в річці стояча. Добре, що ми дізналися про це на ранньому етапі роботи.

Я читала, що ви закладаєте у проєкт переважно п’ятиповерхове житло. При цьому українські девелопери роблять будинки мінімум на 9 поверхів. Навіщо закладати в концепцію умови, які ніхто не буде виконувати?

Такі пропорції (відношення висотності до ширини вулиць) не будуть створювати відчуття, що на тебе щось тисне. У Чернігова унікальний комфортний масштаб, його варто зберегти.

Крім того, я не розумію, навіщо псувати центр Чернігова багатоповерхівками. Дев’ятиповерхівки з невеличкими прибудинковими територіями — мені таке не до вподоби. Чому чернігівчани, маючи зараз привілеї масштабної по відношенню до людини забудови, повинні йти на компроміс?

Я все це розумію. Але забудовник усе одно буде створювати будинки на 9 поверхів.

Мені здається, громада буде проти.

У Києві громада дуже активна, але часто не може протистояти забудовникам. Гадаєте, у жителів Чернігова вийде?

Я не можу відповідати за це. Звісно, людей легко обдурити, як це робили в Києві: обіцяють не зносити будівлі, а вночі зносять.

Люди можуть вийти і спробувати вплинути, але чи вдасться їм — я не знаю. Усе залежить від мера й забудовників. Сподіваюся, після війни громада стане більш активною і набере політичної ваги.

У Чернігові зруйновано більше тисячі квартир, півтори тисячі приватних будинків. Чи передбачає ваш план зміну структури міста та знесення й перебудову житла і районів?

Більше за все постраждали райони на околиці міста. Ми пропонуємо хоча б один із районів (Бобровиця) перебудувати у форматі пілотного проєкту. Але це лише мрія. Перш ніж робити пропозицію, треба зрозуміти, чи погодиться мерія, дізнатися, чия там земля. Часу на безпідставні фантазії немає. З цієї ж причини ми не бралися і за промислові райони.

Уявіть ідеальний світ. У вас є можливість побудувати в Чернігові все що захочете і де захочете. Що б то було?

Було би круто зробити автономний екоквартал із сонячними батареями, тепловими насосами. Це дозволило б дати кварталу повну автономію в енергозабезпеченні. Але тут важливе питання ціни і сертифікації. З українськими матеріалами сертифікацію не дадуть, іноземні — дорогі.

Якою має бути архітектура Чернігова?

Ми працюємо над архітектурно-історичною спадщиною. Ключова ідея — підсилення спадщини. Ми хочемо знайти архітектурний код міста, щоб переосмислити його та вбудувати в сучасність. Тобто виділити кольорову гаму, геометричні форми, ритм міста.

Які це кольори?

Зелений і охристо-бежеві кольори, бо історичний центр міста — це глина й цегла.

Які кольори не підходять Чернігову?

Синій.

Але в Чернігові є пофарбовані в синій та фіолетовий дерев’яні будиночки.

Так, і для міста це проблема. Дерев’яні будівлі — важлива спадщина, але не всі розуміють її цінність. Ці будинки зносять і фарбують як заманеться.

Які форми підходять місту?

Ми виділяємо не скільки форми, стільки три основні автентичні напрями: давньоруська архітектура, козацьке бароко й дерев’яне мереживо. Вони вирізняють Чернігів з-поміж інших міст. З цих стилів можна виокремлювати нюанси — пропорції, ритм.

Нові будівлі мають бути сучасними?

Так. Ми ж живемо в сучасності.

Скільки коштуватиме місту реалізація вашого плану?

Ми до цього ще не дійшли.

Я вас слухаю і радію. Люди працюють на волонтерських засадах, влада й автори генплану мають спільне бачення. Ідилія?

Ні, бо є ще ключове питання — гроші. Йде війна, ресурсів на реалізацію концепції немає. Крім того, я вже зараз бачу політику, а коли дійде до реалізації, можливо, хтось і почне вставляти палиці в колеса. Хто саме — не знаю і не хочу знати.

Якщо ви не знаєте, то в чому ж тоді проявляється «політика»?

Ви ставите питання, на які я б не хотіла відповідати. Скажу тільки, що є інтереси забудовників, які розмовляють не про майбутнє, а лише про зараз.

Тобто складнощів багато, але ви все одно вважаєте, що ваша робота не марна і є шанс втілити концепцію в реальність?

Звісно, не марна і шанс є.

Ми робимо базу, потім від неї будуть відштовхуватися архітектори, які приїдуть до Чернігова.

Ми намагаємося залучати якомога більше людей до роботи над концепцією. Чим більше їх будуть вважати цю роботу своєю, тим більше вони її захищатимуть.

Ідеальний сценарій життя вашої концепції?

До проєкту долучиться більше різних людей і організацій, в яких будуть гроші, наприклад архітектурна палата. Це призведе до того, що за 5-10 років Чернігів стане дуже крутим містом.

А найгірший сценарій?

Якщо зараз усе роздерибанять. І я маю на увазі не тільки гроші, а й простір міста: там трошки надбудують, десь підлатають, в іншому місці швидко щось зведуть. І все як було, так і залишиться. Після війни іншого шансу у наших міст не буде.

Після війни іншого шансу у наших міст не буде.

Зараз Чернігів, як і багато українських міст, різнорідний. Він не відчуває свого потенціалу, страждаючи від меншовартості. Важливо, аби люди зрозуміли, що Чернігів — про екологічність, що туди можна їздити, аби відновити сили.

Яка вірогідність цих сценаріїв?

Вірю, що ймовірність хорошого 60%, а те, що все піде не так, — 40%. Я оптимістка, інакше б у цю історію не пішла.

Виходить, що шанси майже 50 на 50. Тобто концепцію можуть не реалізувати, а ви витратите на неї час, кошти, ресурс свого бізнесу. Навіщо вам це?

Як я вже казала, не хочеться, щоб Чернігів відбудовував іноземець. Він не зможе його відчути, тож у кращому випадку з Чернігова зроблять європейське місто без ідентичності.

Зустрічаючись, ми, архітектори, багато говоримо про реконструкцію міст після війни. Усі знають, як її проводити, але чекають на замовника. І нічого не відбувається.

Зараз ми багато чого робимо вперше, тож треба винаходити рішення. Я це і роблю. Правильно чи ні — покаже життя.


Фото Вікторії Якуші: Герт де Тайе
Візуалізації: Yakusha Design

Нове та Найкраще

3 709

35

33
293

Більше матеріалів