Архітектура

«Ідея почати реконструкцію Варшави під час війни виявилася вдалою»: Архітектор про те, як Друга світова зробила польську столицю кращою

Після Другої світової польські архітектори вирішили перетворити зруйновану Варшаву на найкраще місто у світі. Сучасники задум не оцінили, але нащадкам він сподобався. Bird in Flight поговорив із дослідником цього періоду про те, як завдяки війні Варшава нарешті стала виглядати як столиця.

Відбудова Варшави наприкінці 1940-х — показовий приклад післявоєнної реконструкції міста. Після шести років бомбардувань та знищення німцями перед відступом поляки доволі швидко змогли не лише відновити столицю, але і виправити архітектурні недоліки, які вона мала до війни. У результаті реконструйований старий центр Варшави був внесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Цей архітектурний подвиг здійснило Бюро відбудови столиці (Biuro Odbudowy Stolicy) — інституція на півтори тисячі співробітників, серед яких були не лише архітектори, але й юристи і журналісти. Незважаючи на різність ідеологічних та політичних поглядів, упродовж п’яти років вони працювали над тим, щоб перетворити Варшаву на «найкраще місто у світі».

Польський архітектор та автор книги «Найкраще місто світу. Варшава на реконструкції 1944—1949» Ґжеґож Пйонтек досліджує роботу бюро і післявоєнну відбудову польської столиці. Він розповів Bird in Flight, як лише за рік працівники інституції змогли створити план реконструкції мільйонного міста, чому їх не любили жителі Варшави та як післявоєнний досвід поляків сьогодні можуть використати українські архітектори.

Якою була Варшава до Другої світової війни?

Варшава була жахом з точки зору планувальника-модерніста: майже півтора мільйона населення при щільності 15-20 тисяч людей на квадратний кілометр у центрі та 10 тисяч в інших районах. Це втричі більше, ніж у сучасній Варшаві. При цьому забудова була хаотична, а якість житла — низька. Електрики, газу, води та каналізації — цих благ цивілізації не було. Як не було й публічних просторів, національних музеїв, галерей і будівель, в яких могли розміщуватися державні органи влади. Зелені теж було мало, люди бачили дерева лише в поодиноких парках. Додайте до цього заплутану систему вулиць і неможливість легко потрапити з однієї частини міста до іншої.

Чому все було так погано?

Промислова революція призвела до того, що до Варшави перебралося багато сільського населення. Цих людей потрібно було десь селити. Почався будівельний бум, але будували погано.

Столітнє панування Росії також не пішло на користь місту. Історичні будівлі не реконструювали, а переробляли, щоб розмістити в них комерційні установи. Це призвело до того, що Варшава перетворилася на велике, але не величне місто, і тривалий час її не сприймали як столицю.

Як би ви описали Варшаву після Другої світової?

Море руїн.

Повністю зруйноване варшавське гетто. Фото: AKG

Який був масштаб руйнувань?

Точних цифр немає, але можна сказати так: щонайменше 60% будівель відновлювати було недоцільно. Інші були зруйновані частково чи пошкоджені.

Якісь райони вціліли?

Зруйнували найкращу частину міста на лівому березі Вісли, а правобережна Варшава постраждала менше, бо радянська армія зайняла її раніше.

Потрібно сказати, що після війни багато міст було знищено, наприклад Роттердам, Берлін, Дрезден, Мінськ, Сталінград. Але у Варшаві панує думка, що її випадок — унікальний. У цьому є правда. Після Варшавського повстання в 1944 році німці зрозуміли, що Червона армія зайде у місто за кілька тижнів, і почали знищувати будівлю за будівлею. Це був свідомий акт.

Німці свідомо знищували Варшаву будівля за будівлею.

Карта руйнувань Варшави, розроблена за аерофотозйомкою радянських пілотів 1945 року. Синім відмічені будівлі, що збереглися, коричневим показано градацію руйнувань (темно-коричневим кольором позначені повністю зруйновані об’єкти). 84% будівель були пошкоджені. Фото: polona.pl

Спочатку влада планувала лишити Варшаву у руїнах як пам’ятку війни. Потім її все ж таки відбудували. Одні дослідники пишуть, що зробили це за наказом Сталіна, інші — що варшавці почали відновлювати місто самотужки. Як було насправді?

Був рідкісний випадок, коли ініціативи знизу і згори збіглися.

Економічного зиску у негайному відновленні Варшави не було: бракувало грошей і будівельних матеріалів. Лунали пропозиції перевезти уряд до вцілілої Лодзі, лишивши Варшаву номінальним центром. Можливо, так би і зробили, якби до міста не почали повертатися люди. Кілька днів влада намагалася їх стримувати, встановивши пропускні пункти на в’їзді, — не спрацювало. Люди почали розбирати завали й відбудовували будинки.

Люди почали повертатися до Варшави одразу після звільнення міста й розбирати завали — влада не могла їх стримати.

У той же час Сталін наказав відбудувати Варшаву. Він вважав, що уряд, який знаходиться у Любліні чи Лодзі, люди не сприймали б серйозно.

Щоб відновити Варшаву, створили Бюро відбудови столиці (Biuro Odbudowy Stolicy, BOS). Багато в чому ця організація була унікальною. Розкажіть про неї.

Це була суперустанова, яка займалася майже усім: від розбирання завалів до проєктування та планування розвитку міста на наступні 50 років.

До складу входило 1,5 тисячі членів. Хто були всі ці люди?

Крім архітекторів й інженерів там були художники і фотографи, що документували руйнування та відбудову. А ще юристи, економісти й журналісти. Останні популяризували роботу бюро через власну газету.

Цікаво, що у складі бюро були архітектори різних політичних поглядів: і комуністи та націоналісти, і ті, хто повернувся з Англії після війни. В інших галузях до таких людей ставилися б із великою підозрою, але архітектори були конче потрібні, тож їх прийняли.

Вочевидь між цими людьми було багато суперечок. Як вони домовлялися?

Узагалі, архітектори швидко забувають, на кого працюють і які політичні завдання виконують. Політика відійшла на другий план, усі зосередилися на роботі.

Моя книга про відбудову Варшави називається «Найкраще місто світу» — це цитата з однієї з публікацій, якими супроводжувався перший повоєнний план Варшави. У ній великими літерами було написано, що Варшава стане найкращим містом у світі. Звучить смішно, але якесь таке відчуття панувало перші пару повоєнних років. У архітекторів з’явилася можливість не просто відбудувати місто, а зробити його чи не найкращим у світі.

Я знаю, що бюро використовувало картини Каналетто XVIII століття як референси для відбудови. Чому не фотографії ХХ сторіччя?

Каналетто працював наприкінці XVIII століття під час правління останнього польського короля. Варшава тоді була столицею. Логічно, що зовнішній вигляд міста того періоду вважали оригінальним.

2560px-Bernardo_Bellotto_-_Miodowa_Street_in_Warsaw_-_Google_Art_Project
Мйодова вулиця на картині Бернардо Беллотто (Каналетто). З лівого боку Палац краківських єпископів. Фото: Wikimedia Commons
P-1415 (1)
Зруйнований Палац краківських єпископів, фото 1940-х років. Фото: Awers-rewers
Pałac_Biskupow_Krakowskich_2014-03-30 копія
Палац краківських єпископів, реконструйований за картиною Каналетто. Фото: Wikimedia Commons

Яка була ідея плану і сценарій реконструкції Варшави, розроблені BOS?

Перебудувати Варшаву у сучасне функціональне місто, як його на той час бачили. Створити якісне житло, зрозумілу транспортну систему, розділити місто на функціональні зони, нарешті збільшити кількість зелених насаджень. Тобто бюро прагнуло реалізувати модерністські ідеї якості життя. Крім того, місто хотіли врешті-решт перетворити на столицю.

Чи був у Варшави один великий генеральний план?

Так, план 1946-го. Він був досить загальним, але служив базою для наступної версії протягом усього періоду правління комуністичної партії. На його розробку пішло менше року. Але допомагало те, що думати про майбутнє члени бюро почали ще під час окупації, тому після війни знали, чого хочуть. У 1945-му вони зустрілися у Варшаві й просто обмінялися ідеями. Це дозволило швидко приймати рішення.

Як вони встигли так оперативно проаналізувати дані?

Одразу після визволення Варшави співробітники BOS почали одну за одною оглядати будівлі. За декілька тижнів вони обстежили 10 тисяч об’єктів. Звісно, аналізували поверхньо, роблячи крихітні нотатки: «п’ять поверхів, дерев’яна конструкція, згоріла». Так вони оцінювали, які будівлі можна зберегти.

З якими основними проблемами стикалися архітектори під час роботи над реконструкцією Варшави?

Перша — напруга між довгостроковим плануванням і короткостроковими потребами. Архітектори візіонери, але вони не могли ігнорувати той факт, що людям якомога швидше потрібно надати житло, а установам — приміщення. Довелося йти на компроміси: частину будівель, які їм не подобалися, але були придатні для життя, залишили.

Друга — відсутність ресурсів. Бюро хотіло застосовувати сучасні матеріали, але було змушене працювати з тим, що залишилося після війни. Хорошу цеглу використовували повторно, будівельне сміття перемелювали для бетону. Район Муранув на місці зруйнованого гетто побудували з бетону із домішками потрощеної старої цегли. З руїн також витягали ванни, дверні ручки, перила. Усе це йшло в реконструйовані будівлі.

Споруда в районі Муранув, зроблена з бетону з домішками будівельного сміття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

І третя проблема — скепсис, який із часом виник у містян щодо діяльності бюро. У перші два роки люди не бачили проривних результатів. Вони вважали, що яйцеголові архітектори сиділи у башті зі слонової кістки, в той час як 600 тисяч варшавців жили без освітлення на вулицях і громадського транспорту, а хтось й узагалі без даху над головою. Бюро продовжувало роботу тільки тому, що могло собі дозволити ігнорувати суспільну думку. У містян не було інструментів впливу — публічних консультацій не існувало. Ми знаємо про обурення мешканців із преси, яка все ще була відносно вільною в перші два післявоєнні роки, із сатири, особистих листів та щоденників.

Тут варто зробити пояснення. Я думаю, що людей, які критикували реконструкцію, можна розділити на дві групи: ті, хто робив це з політичних причин, і ті, хто через реконструкцію втратив майно.

Справа в тому, що уряд Польщі націоналізував усю землю в місті. Без цього рішення провести перебудову, домовляючись із великою кількістю власників малих приватних ділянок, було неможливо. Це, до речі, одна з причин, чому спроба покращити місто до війни провалилася. Націоналізацією держава вирішила дві проблеми: дала архітекторам змогу працювати і забрала у «буржуїв» власність. Виступи колишніх власників майна стали об’єктом для нападів пропаганди. Їх висміювали, малюючи карикатури, на яких довоєнні буржуа сидять у старомодному інтер’єрі та критикують реконструкцію.

Як би там не було, це виявилася вдала історична мить для перебудови міста, тому що у зруйнованій Варшаві мало хто переймався власністю. Ті, хто повернувся, могли оселитися в будь-якому вцілілому будинку.

Які з довоєнних проблем міста архітекторам вдалося вирішити реконструкцією?

Я думаю, що всі. Звісно, не в перші п’ять років, а в перспективі.

Структура Варшави стала більш зрозумілою, в центрі з’явилася правильна сітка вулиць, і стало можливим легко перетинати місто з півночі на південь, зі сходу на захід, об’їжджати його навколо. Історичні пам’ятки, включно з Королівським палацом, який завершили в 1980-х, стали виглядати краще. Тож у довгостроковій перспективі ми не можемо говорити про найкраще місто у світі, але післявоєнна Варшава набагато ближче до цього, ніж довоєнна.

Якість житла різко покращилася після війни. Квартири, хоч і невеликі, були функціонально сплановані, в них були ванні кімнати, вікна, біля будинків — зелень.

Можливо, BOS не змогло створити місто з великою кількістю громадських просторів. Але протягом десятиліть після війни було важливіше мати більше житла, ніж піклуватися про громадські місця.

Які були головні помилки авторів реконструкції? Можливо, ми спостерігаємо їх і сьогодні?

Перша — це модерністська ідея поділу міста на монофункціональні зони. Її наслідки помітні досі. Найбільша монофункціональна офісна зона у Варшаві називається Мордор. Місцеві її ненавидять. Це колишня монофункціональна промислова зона, яку перетворили на монофункціональну офісну. Змінилося призначення, а проблеми залишилися ті самі: ввечері та у вихідні район вимирає; зранку всі їдуть сюди на роботу, а ввечері намагаються вибратися — трафік жахливий.

Друга проблема — широкі проспекти і зрозуміла система доріг та кварталів створили ідеальні умови для захоплення міста автомобілями. Нові проспекти перетворилися на галасливі магістралі й тепер швидше розділяють, ніж сполучають райони: переходити їх людям незручно. Але планувальники не могли передбачити цього.

Скільки коштувала відбудова Варшави?

Ніхто не знає. Є оцінки збитків, але вони не дорівнюють вартості реконструкції — місто не реконструювали, а збудували по-новому.

Крім того, немає чіткої дати завершення реконструкції. Влада заявляла, що вона закінчилася в 1949-му, але роботу над старим центром завершили лише у 1953 році, Королівський палац — у 1984-му.

Багато роботи було проведено безкоштовно, матеріалами, які пожертвували інші держави чи виготовили з будівельного сміття. Як порахувати вартість усього цього?

Сучасна Варшава. Фото: Depositphotos

Бюро розформували наприкінці 40-х, не чекаючи на завершення реконструкції. Чому?

Ситуація нормалізувалася, і функцію бюро почали виконувати інші установи.

Крім того, у 1949 році «медовий місяць», під час якого комуністи обіцяли, що Польша буде щасливою соціально-демократичною країною, закінчився і почалася хардкорна сталінізація. Комуністична партія монополізувала економіку, мистецтво, суспільне життя, архітектуру. Імпортований до Польщі соціалістичний реалізм став єдиним можливим архітектурним стилем. BOS довелося піти. Ідеологічно його розпуск означав, що влада припиняє реконструкцію, а починає будувати нове місто, нову державу, нову ідентичність, нових людей. Їй не можна було мати інституцію, у назві якої присутнє слово «реконструкція». Навіть Міністерство реконструкції було перейменовано на Міністерство будівництва.

Ну і політичний момент. Коли бюро видало перші результати роботи (у 1949 році, коли відновили Королівський тракт і невелику частину старого міста), влада закрила його і присвоїла їх собі.

Бюро впоралося зі своїми завданнями?

Досягти мети у максимально стислі терміни не вдалося, тому можна сказати, що воно не впоралося.

У 1950-му бюро закрили. Але його робота заклала основу для майбутніх проєктів на декілька десятків років. Багато з того, що ми сьогодні бачимо у сучасній Варшаві, — результат рішень, які ухвалило бюро.

У чому причина його поразки?

Після короткого періоду натхненного піднесення життя взяло своє. Бюро потрібно було рахуватися не лише з політикою, але й з економікою. У Варшаві сподівалися, що після закінчення війни весь світ буде допомагати їм відбудовуватися. Допомога була, але масштаб дрібний: Лондон дав лише десяток автобусів, а СРСР — панелі для зведення 600 будинків.

У Варшаві сподівалися, що після закінчення війни весь світ буде допомагати їм відбудовуватися, але масштаб допомоги був дрібний.

Зараз український Маріуполь зруйнований — 90% будівель пошкоджені, а в Харкові, Чернігові знищені тисячі будинків. На вашу думку, які підходи з реконструкції Варшави можна було б застосувати в Україні після цієї війни?

Я гадаю, що найголовніше — вже зараз формувати інституції та аналітичні центри, щоб на основі їхніх даних і напрацювань почати діяти вже в перші дні після закінчення війни. Це може здатися цинічним, але польські архітектори та планувальники під час війни продовжували думати, обговорювати, малювати. При цьому вони не знали, коли саме закінчаться воєнні дії.

Це чудово — мати можливість перетворити післявоєнне жахіття на щось прекрасне. Гірше повернутися до старої структури [міст] та до старих проблем.

Але один із можливих способів подолати трагедію — дуже відкрито говорити про те, що архітекторам і містянам подобалося й не подобалося до війни, та спробувати подумати, як за допомогою післявоєнної реконструкції міста вирішити ці питання.

Це важко, бо ви пропонуєте почати дискусію з того, що нам не подобалося в наших улюблених, але тепер понівечених містах.

Так. Для мене досі залишається загадкою, як польські архітектори змогли з цим впоратися. Можливо, за роки окупації вони пройшли певні етапи усвідомлення того, що відбувається. А війна в Україні триває декілька тижнів, тому думати про реконструкцію важко. Проте потрібний момент настане.

Це може прозвучати недоречно, але політик, який перемагає на виборах, усі важливі рішення має прийняти протягом трьох місяців, на хвилі популярності. Так само і з реконструкцією. Важливо використати період післявоєнного підйому в тому числі і для того, щоб вирішити старі архітектурні проблеми. Рішення почати реконструкцію Варшави, коли на Заході ще йшла війна, здавалося ірраціональним та безглуздим, а виявилося — вдалим.


У колажі на обкладинці використані фото: Wikimedia Commons, Depositphotos

Нове та Найкраще

3 714

35

33
294

Більше матеріалів