Архітектура

«Реконструкція Дрездена — фейк»: Історик архітектури про те, як не треба відбудовувати історичні центри міст

До початку Другої світової війни Дрезден вважався перлиною німецького бароко. Він втратив цей статус у 1945-му, коли авіація союзників усього за два дні знищила весь його центр. Дві реконструкції результатів не дали. Як Дрезден намагався, але так і не зміг повернутися до життя, Bird in Flight розповів історик архітектури Марк Ярзомбек.

У лютому 1945 року авіація союзників скинула на Дрезден близько 4 тисяч тонн вибухівки. Загинуло більше 20 тисяч містян, центр було знищено.

Дрезден відбудовували двічі: одразу після війни та на початку 90-х. Після першої реконструкції місто остаточно втратило історичну забудову, перетворившись на зразковий соціалістичний мегаполіс: раціональний, але пустий. Друга відбудова виправила помилки соціалізму, та не змогла вирішити головної проблеми — повернути у місто жителів.

Історик архітектури, професор Массачусетського технологічного інституту Марк Ярзомбек розповів Bird in Flight, чому попри кошти, які були витрачені на повоєнну відбудову, центр Дрездена досі виглядає як туристичний атракціон.


Ви є автором багатьох книг з історії архітектури, а потім звузили тему, написавши роботу про відбудову Дрездена. Чому обрали саме це місто?

Вибачте за неінтелектуальну відповідь, але я написав книгу про Дрезден, тому що мені її замовили. Прем’єр-міністр Саксонії шукав науковців для дослідження міста. Я став одним із них, через те що досліджую архітектуру і знаю німецьку.

Проводячи воркшопи у Дрездені, я зрозумів — більшість книг про відбудову пишуть піарники. Вони розповідають про те, як усе було добре. Мені хотілося написати щось більш гостре.

Я не вважаю, що така травма, як знищення міста, лікується простою перебудовою. Тож вирішив у книзі відповісти на запитання, як відбудувати місто з повагою до трагічних подій, які в ньому сталися.

Перед тим як перейти до самої відбудови, розкажіть, яким був Дрезден до війни.

До 1945-го місту не завдали жодної шкоди, тому що і німці, і союзники не вважали його важливим у військовому плані, хоча через Дрезден проходило залізничне сполучення.

Дрезден був перлиною, однією з найбільших європейських пам’яток епохи бароко з палацами й церквами XVII—XIX століть. Це була культурна столиця із глибокою історією, «німецька Флоренція», як її називали самі німці. Тут жила інтелігенція, всі були впевнені, що ніхто Дрезден не бомбитиме.

Чому союзники все ж його розбомбили?

За розрахунками союзників, аби допомогти радянським військам захопити схід Німеччини, потрібно було знищити залізницю. Пізніше радянська влада скаже, що союзники разбомбили Дрезден, тому що вони злі капіталісти.

Чому вони насправді це зробили? Щоб убити цивільних.

Навіщо було бомбити старий центр, у якому навіть не було залізничних шляхів?

Військова еліта союзників вважала, що це єдиний спосіб змусити нацистів здатися. Пілотам, які летіли з Англії, сказали, що Дрезден треба стерти. Вони використовували спеціальні запальні снаряди і одночасно підпалили кілька сотень будівель. Вогонь плавив каміння. Ті, хто не загинув під завалами чи не згорів, задихнулися — полум’я засмоктувало повітря з такою силою, що виникав ураганний вітер.

Статуя «Алегорія добра» на фоні зруйнованого центру Дрездена. Вид з ратуші. Фото: Deutsche Fotothek / Wikimedia Commons

Наскільки я розумію, відбудова почалася лише в 1950-х. Чому так довго чекали?

Без спеціального обладнання уламки доводилося розчищати руками, цеглина за цеглиною. Займалися цим жінки, вишикувавшись у довжелезні ланцюги біля розвалин, — чоловіки в цей час працювали на фабриках. Уламки скидали в канави або на величезні купи, які формували схили. У Дрездені досі є такий.

Крім того, архітектура — повільний процес. Потрібно було виготовляти все, від лампочок до бетонних панелей. Ну і на пошук грошей владі потрібен був час. Довготривалість — проблема всіх відбудов.

У вашій книзі написано, що руїни розбирали аж до 1962 року. У Варшаві з цим впоралися швидше: містяни самі поспішали розібрати завали, аби відбудувати місто. Чому дрезденці так не робили?

Варшава і Дрезден — діаметрально протилежні випадки. Варшава відбудовувала історичний центр, хотіла зробити все так, як було. Влада Дрездена називала місто tabula rasa, «чиста дошка». Вона хотіла побудувати сучасне місто з довгими прямими вулицями.

І ось що важливо: дрезденці не відбудовували місто, вони навіть не могли впливати на те, яким воно буде.

Де в перші роки після війни жили люди?

Житлову програму розгорнули відносно швидко. Влада звела багато однакових простих будинків на два-шість поверхів, без ліфтів. Побудувала фабрики, щоб людям було де працювати.

План із відновлення був грандіозним, але з кожним роком його масштаби зменшувалися, тому що влада не могла реалізувати все, що хотіла.

Жінки й молоді люди розбирають завали в серпні 1946 року. Фото: DPA / AFP
Вівці пасуться навколо руїн Фрауенкірхе 13 вересня 1957 року. Фото: Slub Dresden / Deutsche Fotothek / AFP

Для розробки плану влаштували конкурс. Хто його виграв і яким був план-переможець?

Конкурс провели у 1946 році. Його виграв німецький архітектор Герберт Конерт. План-переможець — такий собі компроміс між історією та сучасністю. Його так і не реалізували.

Власне, конкурс провели заради конкурсу, щоб сказати потім: ось, у нас є план.

За яким планом відбудовували місто?

Радикально і дуже просто — за вказівками мера Дрездена Вальтера Вайдауера.

У центрі міста вирішили побудувати Палац культури із залом засідань для соціалістичної партії. Від центру йшли широкі прямі вулиці, на яких розмістили житлові будинки. Споруди, доволі відразливі, іноді були прямі, інколи мали форму зигзага. Промислова зона, пару шкіл — ось тобі місто, все просто. Після війни немає часу на складні аналітичні плани, ти просто будуєш те, що, як ти думаєш, тобі потрібно.

Що робили зі старими будівлями у період НДР?

Якісь знесли, якісь залишили, але не відновлювали. У цілому соціалісти були раді, що історична спадщина знищена, й відбудовувати її не збиралися. Вони хотіли показати, що Дрезден — це місце для нового соціалістичного проєкту.

Соціалісти раділи, що історична спадщина знищена, Дрезден був місцем для нового соціалістичного проєкту.

Разом із тим влада не знала, що робити з церквами, наприклад зі зруйнованим собором Фрауенкірхе в центрі. Його згорілі рештки — чорне понівечене каміння — залишили як меморіал звірствам союзних сил.

План забудови центру міста, 1949 рік. Зображення: Das Neue Dresden
Вигляд Дрезденського замку на початку реконструкції в 1991 році. Фото: Matthias Hiekel / DPA / AFP

Скільки коштувала реконструкція і де на неї взяли гроші?

Скільки коштувала — сказати складно, її не завершили.

Після війни гроші на відновлення міста брали з бюджету. Можливо, частина коштів надходила із СРСР. Але з часом фінансування зменшувалося, від частини планів, як я вже казав, довелося відмовитися. Аби адаптуватися, влада створила більш ефективні будівельні системи, проте економія сильно вплинула на якість будівель.

Яким у соціалістів вийшло місто?

Вони могли б сказати, що Дрезден добре зроблений. І по-своєму були би праві: соціалістичні міста дуже прагматичні, і з точки зору прагматизму там усе непогано.

Але хороші міста — це не тільки про прагматику. Соціалісти нічого не тямили у вуличних просторах. Вони побудували парки, школи, дитячі майданчики, але вулиці були порожні: ні кав’ярень, ні пекарень — нічого подібного. Тобто зайнятися там було нічим. Після роботи люди просто йшли додому. Місто не жило. Коли після об’єднання Німеччини у Дрездені відкрили «Макдональдс», на вулицях раптом з’явилися люди.

Люди на вулицях Дрездена з’явилися, лише коли відкрили «Макдональдс».

Розумієте, йдеться не про якість житла чи його зовнішній вигляд, а про речі, які дають мешканцям відчуття радості. Таких речей у місті не було.

Макет Страсбурзької площі, кінець 1960-х. Запланований виставковий зал у передній частині праворуч із двома дахами-крилами і висотну будівлю поруч так і не звели. Виставковий зал із великими Х-подібними конструкціями, збудований у 1970 році, знесли в 1999-му. Два 15-поверхових збірних висотних будинки 1968 року на Grunaer Straße, 24/26, ліворуч усе ще існують. Через дорогу від них також залишилися житлові 5-поверхівки зі скатним дахом, побудовані у 1954—1955 роки. Фото: Jörg Blobelt / Wikimedia Commons
Вид з башти ратуші на площу Пірнайшер, 1972 рік. Фото: Wikimedia Commons

Дрезден відбудовували двічі: вперше після війни, вдруге — за п’ятдесят років, тобто в 1990-х та 2000-х. Які завдання стояли перед другою відбудовою?

Після падіння НДР влада вирішила позбутися соціалістичної спадщини. І тут виникли проблеми. Було невідомо, що робити з численними соціалістичними монументами. Навіть із перемейнуванням вулиць були складнощі: старше покоління досі використовує старі назви.

Другим завданням відбудови стало відновлення історичного центру міста. Його звели з нуля, в такому ж вигляді, який він мав до бомбардування. Фрауенкірхе, яка була в руїнах, теж відновили.

Що робили із соціалістичним житлом після об’єднання Німеччини?

Якість будівель була низька, але людям у них було комфортно, і виселятися вони не хотіли. Однак забудову, експлуатаційний термін якої добіг кінця, знесли. Ту, яка була в хорошому стані, трішки перебудували: додали зовнішні конструкції, щоб зробити балкони та збільшити площу квартири (вони були дуже малі).

Спроби позбутися соціалістичного минулого мали значні результати.
Якби ви побували у Дрездені 1970-х, а потім у сучасному, ви б не впізнали місто: монументи прибрали, вулиці перейменували, центр знову став бароковим.

Хто вирішив повернути йому барочність?

Головним ідеологом був прем’єр-міністр Саксонії Курт Біденкопф. Він розраховував, що реконструкція привабить у місто нових жителів. На неї витратили мільярди й мільярди доларів.

Панельна будівля на Wilsdruffer Ring, 20, зведена на початку 1980-х. Під час реконструкції шостий поверх зробили нежитловим, добудували балкони. Фото: Wikimedia Commons / Jörg Blobelt

На початку розмови ви сказали, що про відбудову Дрездена були написані лише «піар-матеріали». З чим із написаного в них ви незгодні?

Після об’єднання Німеччини люди з Дрездена виїхали. Тож місцева влада заманювала сюди заможних західних німців, аби вони вкладали в нерухомість й інфраструктуру. Власне, матеріали, про які ви питаєте, агітували це зробити. У них були описані чудові житлові будинки — сильно дешевші, ніж в Західній Німеччині, — перспективи роботи на фабриках.

Читаючи ці чудові матеріали, я замислювався про єврейську спільноту міста.

Чому?

До війни вона була дуже жвавою. У місті працювала синагога, пізніше знищена нацистами під час Кришталевої ночі. Її відбудували, але не в оригінальному вигляді, а схожу на два куби, які зараз дивно виглядають на фоні барочного центру.

Проблема в тому, що в 90-х Дрезден став центром німецьких неонацистів і сьогодні відомий своєю відданістю правим ідеям. Синагогу почали охороняти. Вона чи не єдине місце у Дрездені, де можна побачити людей зі зброєю.

У цьому й полягає складність відновлення. Бо травми не зникають лише тому, що ви відновили будівлю. Вони існують в суспільстві протягом поколінь, поки не відбудеться масштабне примирення.

Поліція на фоні синагоги після стрільби, яка відбулася під час святкування Йом Кіпур. 2019 рік. Фото: Robert Michael / DPA / AFP / Germany OUT

Чи були у Дрездені спроби такого примирення?

Так, відновлення Фрауенкірхе.

Сучасний варіант цього собору виглядає так само, як старий, але зі вставками обгорілого чорного каміння, взятого з його руїн. Ці елементи мають нагадувати відвідувачам, що Фрауенкірхе було знищено.

Щоправда, з цим проєктом є одна проблема. Проєктувальники не знали, в якій частині будівлі знаходився той чи інший камінь. Тому в новому варіанті собору розподілили їх рандомно. Для цього була написана комп’ютерна програма, яка випадковим чином розкидала цеглини по конструкції. Через це зараз собор виглядає так, ніби по ньому стріляли, а не повністю зруйнували.

Мені подобається ідея збереження «шрамів» на будівлі, але у цьому випадку вони виглядають скоріше як татуйовані шрами, а не справжні.

Багато хто каже, що реконструкція Дрездена — підробка. Що ви про це думаєте?

Може, «підробка» занадто сильне слово, та тут дійсно складно визначити, що з цього називати справжнім, а що ні. Але так, реконструкція Дрездена — фейк. Тому що аристократів у Дрездені немає, а палаци для них побудували. Хоча за десять років люди обживуть будівлі, офіси, кав’ярні і все це стане частиною міста.

Реконструкція Дрездена — підробка, тому що аристократів у Дрездені немає, а палаци для них побудували.

Коли завершилася відбудова Дрездена?

Гадаю, крапка була поставлена у 2004 році, коли золоту кулю з хрестом, останній елемент відновленого собору, встановили на Фрауенкірхе. Це був жест пам’яті про загиблих цивільних у місті.

Розумієте, німцям завжди було важко із комеморацією своїх загиблих громадян. Після 6 мільйонів жертв Голокосту складно говорити про те, що німці теж втратили сотні тисяч мирних мешканців у тій війні. Власне, успіх відбудови Дрездена, крім іншого, полягає в тому, що місцевій владі вдалося переосмислити історію й розповісти в тому числі про втрати німців.

Святкування завершення реконструкції Фрауенкірхе у 2005 році. Фото: John Macdougall / AFP
Вид на центр Дрездена з дрона. У лівій частині — Фрауенкірхе, по центру — Палац культури. Фото: Depositphotos

Яка відбудова ефективніша — перша чи друга?

Залежить від ваших політичних переконань.

Я не прихильник капіталістичного неолібералізму. Мені не до вподоби підхід «давайте кинемо купу грошей на відновлення старого міста, зведемо всі ці дивні будівлі, які не належать до сучасності, та зробимо з цього історію успіху».

З іншого боку, можна сказати, що Дрезден став успішним містом: тут є культурна спадщина, вуличне й нічне життя, парки, ресторани, музеї, виставки. Сучасна реконструкція не просто допомогла позбутися соціалістичної спадщини, але і вирішила проблему розділення нації.

Палац культури у 1976 році на фоні руїн Дрезденського замку і він же на фоні відбудованого центру. Фото: Brück & Sohn / Wikimedia Commons, Heinz-Josef Lücking / Wikimedia Commons

А як щодо недоліків відбудов?

Нинішні проблеми Дрездена типові для неоліберальних міст: інфляція, занадто високі ціни на житло і все інше. Коли я кажу «неоліберальне місто», то маю на увазі невідповідність наявного житла структурі праці. Це коли прибиральниця, яка працює у Дрездені, але не живе там, витрачає на дорогу до роботи півтори години.

Головна неекономічна проблема Дрездена — непропрацьована травма. Якщо з нею не працювати, вона перетвориться на образу і втому. Це в свою чергу може поглибити конфлікти, які виникають серед місцевого населення.

Як її подолати? Пропрацювати разом із сусідами, друзями, сім’єю, містом. Якщо ділитися травмою з людьми, які визнають її, вона поступово перестане заважати жити.

Чому Дрезден став центром неонацистів? Тому що травму єврейської спільноти проігнорували. Ніхто не запросив євреїв назад у Дрезден (і це лише один приклад).

Відбудова після трагедії — не просто пошук грошей і створення плану. Це робота з пам’яттю про трагедію, яка переслідує місця.

Відбудова після трагедії — не просто пошук грошей і створення плану. Це робота з травмою.

І все-таки випадок Дрездена — про зцілення від травми чи просто про відбудову?

Він про «відбудувати й забути». Тому що відбудова йшла згори вниз.

Які поради ви можете дати українцям щодо відновлення країни після війни з Росією?

Такого масштабу руйнування, як в Україні, відбувається вперше з часів Другої світової. У нас немає навіть літератури про те, що з ним робити. Війна — це травма. І на питання, як її пропрацювати, вам доведеться відповідати самостійно.

Моя скромна порада: думайте про процеси, за допомогою яких спільнота зможе обговорити всі свої проблеми. Якщо держава скаже, як потрібно пам’ятати якусь битву чи великих героїв, це не спрацює. Ви самі маєте вирішити, як дійти миру з травмою, як із повагою ставитися до трагічних подій. І цей процес на багато років.


Фото на обкладинці: Depositphotos, Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

130

253

127
285

Більше матеріалів