Архітектура

«Відродження міста для багатьох стало несподіванкою»: Як Хіросіма оговтувалася від ядерного бомбардування

Думка про відновлення Хіросіми після ядерного бомбардування багатьом здавалася утопією. Однак місто доволі швидко відродили. Дослідник Аллам Альказі розповів, чому попри сумніви японці все ж дали Хіросімі другий шанс.

Шостого серпня 1945 року американський бомбардувальник скинув ядерну бомбу на Хіросіму. Це був перший випадок використання ядерної зброї в історії людства. Масштаби руйнувань, яких вона завдала, шокували навіть американців. Будівлі в радіусі двох кілометрів від епіцентру розриву бомби знесла вибухова хвиля. Більш віддалені райони, які складалися переважно з деревяних будинків, випалила пожежа. Близько 100 тисяч містян загинуло від вибуху, скільки померло від променевої хвороби — досі невідомо.

Відбудова Хіросіми стала національним пріоритетом Японії, однак деякий час перспективи міста були непевні: ні чиновники, ні мешканці не розуміли справжніх масштабів руйнування.

Дослідник із Цукубського університету Аллам Альказі вісім років живе в Японії, вивчаючи, як у зруйнованих містах відроджується життя. Він розповів Bird in Flight, чим руйнування, спричинене ядерним вибухом, відрізняється від інших типів руйнувань, як Хіросімі вдалося уникнути долі Прип’яті та чому сучасні урбаністи можуть повчитися у тогочасних торговців.


Я чула, що японське суспільство досить закрите. Ви народилися в Сирії, але вже 8 років живете в Японії. Складно було адаптуватися?

Багато кому не вдається стати своїм у Японії через незнання мови. Я знаю японську, тому мені було не складно. Крім того, мультикультурне середовище в університеті, в якому я навчався тут, теж допомогло адаптуватися.

У мене було інтерв’ю з нідерландським архітектором японського походження Хірокі Мацурою. Він сказав, що в Японії є видатні архітектори, але немає видатних урбаністів. Він правий?

Схоже на те.

У Японії дійсно багато відомих архітекторів, особливо сучасних. Наприклад, Кензо Танге, який спроєктував Парк миру в Хіросімі.

Коли думаєш про відомих на весь світ японських урбаністів, одразу ніхто не спадає на думку. Хоча вони тут є. Наприклад, батько японської сучасної урбаністики Гото Сімпей, який перебудував Токіо після землетрусу 1923 року. А ще Гйоджі Баншоя. Отримавши французьку освіту містопланувальника, він працював у Лівані, Сирії.

В описі ваших наукових інтересів сказано, що ви вивчаєте, як зробити міста більш «живими». Це як?

Я вивчаю urban vitality, тобто життєздатність, або живість, міст. Щодо значення цього терміну досі точаться дискусії, але в урбаністичній літературі він має відношення до пішохідної активності та жвавості міста. Простіше кажучи, urban vitality — це про видимість людей у місті.

Які міста можна назвати живими, а які ні?

Назвати ціле місто живим чи неживим складно. Навіть в одному районі може бути вулиця з зачиненими магазинами, а поряд із нею інша з купою працюючих кафе та відпочивальниками. Влада Бейрута, одного з трьох міст, які я вивчав, дуже якісно відновила центр після громадянської війни. Незважаючи на це, магазини там зачинені й пішоходів майже немає. У Хіросімі ситуація інша.

Тож поговоримо про Хіросіму. Почну з традиційного запитання. Яким було місто до війни?

Це було квітуче місто із п’ятисотрічною історією. Більша частина забудови — невисокі дерев’яні споруди, в центрі — замок. На початку ХХ сторіччя населення Хіросіми перевищило 300 тисяч. Місто стало центром Східної Японії. Там розвивалася освіта та промисловість, в тому числі військова.

Хіросіма на початку ХХ сторіччя. Фото: UB / Roger-Viollet via AFP

Яке місто більше постраждало від бомбардування — Хіросіма чи Нагасакі?

Хіросіма.

Для бомбардувань цих двох міст американці підбирали координати так, щоб нанести максимальні збитки. Однак при вильоті до Нагасакі маршрут довелося змінити через погоду, тож руйнувань там було менше.

Що лишилося від Хіросіми після бомбардування?

Перш за все були колосальні жертви серед мирного населення. Від вибуху чи його наслідків загинула третина містян — більше 100 тисяч людей. Мало хто знає, але у вересні 1945-го Хіросіму накрив тайфун, тож їй дісталося і від природи.

Від самого міста майже нічого не лишилося: 90% будівель були зруйновані. Вціліли лише нечисленні залізобетонні споруди. Зараз кілька з них перетворені на монументи миру. Відділення Банку Японії стало музеєм; руїни Будинку сприяння промисловості, який знаходився в епіцентрі вибуху, тепер пам’ятка «Атомний купол».

Знаю, що до війни місто будували так, щоб протистояти землетрусам, повеням і пожежам. Це хоч якось допомогло при ядерному бомбардуванні?

Те, про що ви кажете, називалося протипожежними смугами. Вони являли собою смуги порожнього простору, які при пожежі мали зупинити поширення вогню. Для створення цих смуг зносили цілі ряди будівель. У Меморіальному музеї миру в Хіросімі можна побачити фотографії, на яких жителі міста розбирають свої будинки, щоб створити ці протипожежні смуги. Власне, це був головний містопланувальний прийом воєнних часів, за допомогою якого влада намагалася підготувати Хіросіму до руйнувань. Але при ядерному бомбардуванні він, на жаль, не спрацював.

Фотографії Хіросіми 1945 року до та після ядерного бомбардування. Фото: AFP

Чому влада вирішила відновити зруйноване на 90% місто, а не закинути його, як, наприклад, Прип’ять?

Таке рішення було прийнято не одразу.

Спочатку люди не знали, яку саме бомбу на них скинули. Коли зрозуміли, то багато хто був упевнений, що це кінець Хіросіми. Хтось пропонував зробити з міста «дослідницьку лабораторію», хтось — забудувати простір довкола двокілометрового радіусу епіцентру вибуху, а руїни в ньому залишити.

Коли людство усвідомило весь жах ядерного бомбардування, то все частіше почали лунати заклики відбудувати Хіросіму. За ними послідували конкретні пропозиції реконструкції. У їх основі була одна ідея — створити місто-меморіал, яке нагадуватиме людству, що трагедія такого масштабу не має повторитися.

Деякий час після бомбардування існувала думка, що протягом 70 років Хіросіма буде ядерною пустелею. Але вже через рік там з’явилися рослини і почали квітнути дерева. Гадаю, це був не єдиний приємний сюрприз. Було ще щось несподіване?

Звичайно. Сам факт того, що найбільш зруйноване місто у країні відбудували, для багатьох став несподіванкою.

Справа в тому, що після війни Японію накрила економічна криза, інфляція була неймовірна. Через воєнні дії були пошкоджені близько 200 японських міст. І от Хіросіму, яку нещодавно пропонували закинути, починають не просто відбудовувати, а роблять пріоритетним завданням повоєнної відбудови країни.

Хіросіму пропонували закинути, а зрештою зробили пріоритетним завданням повоєнної відбудови країни.

Особисто для мене стала сюрпризом історія однієї вулиці, на яку я наткнувся під час дослідження Хіросіми. Це вулиця Хондорі. Вона знаходиться у центрі й поєднана з Меморіальним парком — місцем, куди в першу чергу йдуть туристи. Сьогодні через інтернет-торгівлю і торговельні центри такі вулиці втрачають популярність, але не Хондорі. На ній завжди людно. Зацікавившись нею, я звернувся до історії міста.

Виявилося, що Хондорі існує стільки ж, скільки Хіросіма. Та вона знаходиться в центрі й мала бути знищена вибухом. Чому Хондорі вціліла? Бо її власноруч відновили торговці.

Нічого незвичайного в тому, що місцеві самі відбудовують місто, немає, хіба ні?

Так, але Хіросіма — особливий випадок. Тут мало місце не поступове руйнування, а одномоментне. Зрозуміти, де серед руїн знаходилася вулиця, було неможливо.

Деякі мешканці й торговці з вулиці Хондорі загинули, але ті, хто повернувся туди після бомбардування, знайшли одне одного і створили асоціацію, завданням якої було прискорення реконструкції.

Після війни в місті не було навіть базових речей, на чорному ринку все коштувало космічних грошей. Незважаючи на це, члени асоціації почали відбудовувати магазини. Вони профінансували зведення тимчасових магазинів по три з половиною квадратні метри кожний. Через деякий час п’ятисотметрової вулиці вже не вистачало, тому вони організовували базари.

Торговці розуміли — розширення вулиці для машин зашкодить їхньому бізнесу. Тож на презентаціях плану реконструкції, які влада міста та префектури Хіросіми влаштувала для мешканців, власники магазинів наполягали, що комерційна зона має бути пішохідною. Свого вони домоглися, Хондорі й досі залишається пішохідною.

Я знайшов довоєнні записи про магазини. Уявіть: 160 магазинів з тієї вулиці зруйнувало бомбардування, 60 із них відновили роботу на тому самому місці і, що дуже важливо, зробили це майже одразу після бомбардування. Це величезний внесок у підтримку життя зруйнованого центру Хіросіми.

Через скільки років у центр міста повернулося життя?

Трамваї почали працювати за кілька днів після вибуху, за кілька років відновили будівлі та райони. Тобто все відбулося досить швидко.

Вулиця Хондорі. Фото: Ian Trower / Robert Harding Premium / AFP

Ви сказали, що Хіросіму зробили пріоритетом для повоєнного відновлення країни. У чому це проявлялося?

Під кінець 1945-го національна влада розробила базові правила реконструкції для 115 міст. На основі цих правил місцева влада почала створювати плани.

Для Хіросіми у 1946 році розробили окремий закон про будівництво міста — меморіалу миру. Згідно з ним, національна та вся місцева влада країни повинна була сприяти відновленню Хіросіми, а відповідальні за відбудову мали звітувати про роботу перед парламентом. Крім того, і це дуже важливо, вся земля Хіросіми, яка належала армії, відходила місту.

Для відновлення Хіросіми розробили окремий закон про будівництво міста — меморіалу миру.

До відбудови залучили американських радників й австралійських архітекторів. У результаті їхні плани та пропозиції не реалізували, але вони стали частиною дискусії про майбутнє Хіросіми.

Я знаю, що було 34 плани відновлення міста. Який із них реалізували?

Ідей було багато, але план — усього один, розроблений містопланувальними відділами префектури та Хіросіми. Його уточнювали й переробляли аж до 1960-х. Проєкт був дуже складним для реалізації, тож владі доводилося його спрощувати.

Кому належить ідея перетворення Хіросіми на місто-меморіал?

Одним із головних ініціаторів був мер Хіросіми Шінзо Хамай. Він добився зеленого світла на роботу від штаб-квартири Союзних окупаційних сил, які наглядали за масштабними проєктами в Японії. Потім про реконструкцію Хіросіми Хамай написав книгу «Мер атомної бомби».

План редакції 1952 року передбачав не просто меморіал, а Меморіальний парк миру розміром 12 гектарів у самому епіцентрі вибуху. Там було багато чого: кенотаф жертв атомних бомб, Меморіальний музей миру та Меморіальний зал миру, «Атомний купол» й інші тематичні об’єкти.

Крім меморіалу що ще містив план відбудови?

Озеленення 10% площі міста, прокладення бульвару Миру — він мав простягатися майже через усю Хіросіму з заходу на схід, — розробку системи дренажу й каналізації. Через місто проходить шість річок, і їхні набережні теж треба було озеленити.

Крім цього, план передбачав дуже широкі вулиці — як для краси, так і для попередження руйнувань під час природних катастроф. Ширина бульвару Миру становить 100 метрів. Такі параметри рідко зустрінеш у Японії.

за розміром близький до київського ботсаду на станції метро «Університет»

символічна могила, в якій немає тіл загиблих

Панорама Хіросіми в 1955 році, лівіше від центру зображення видно вулицю стометрової ширини — бульвар Миру. Фото: Wikimedia Commons
Хіросіма у 1962 році. 1 — епіцентр вибуху, 2 — Меморіальний парк миру, 3 — бульвар Миру. Зображення: на основі фото National Land Image Information (Color Aerial Photographs), Ministry of Land, Infrastructure, Transport and Tourism of Japan
Меморіальний музей миру, архітектор Кензо Танге. Фото: Depositphotos
Меморіальний парк миру. Вид на кенотаф жертв вибуху та «Атомний купол». Фото: Dimitris Argyris / Flickr

Читала, що, незважаючи на спеціальний закон, у влади все ж виникли юридичні проблеми з землею. Це правда?

Так.

У будь-якій країні володіння землею — найбільша проблема під час реконструкції міст. Японія теж не стала винятком.

У місцевому містоплануванні користуються фундаментальним методом перевпорядкування землі. Згідно з ним, під час прокладання артерій та доріг кожен шматок землі, який знаходиться у приватній власності, переміщують так, щоб було зручно всім: власнику, місту, жителям. При цьому 10-15% площі приватних ділянок віддають під міську інфраструктуру. Усе це відбувається зі згоди власника, тому результат реконструкції залежить від кількості тих, хто погодився співпрацювати.

Так, у Токіо, наприклад, повністю втілити план реконструкції не вдалося, а в місті Нагоя, навпаки, відсоток згоди був дуже великий.

Як влада Японії вирішила питання містян, які залишилися без домівки?

Це був великий виклик. Аби впоратися з ним, довелося будувати соціальне житло середньої поверховості, хоча повністю воно проблему не вирішило.

У Хіросімі на північ від Меморіального парку утворилося досить велике місце з неформальною забудовою. Умови життя там були погані через самобуд і ризики виникнення пожеж. Замість нього влада створила житловий район Мотомачі в модерністському стилі, з будівлями на колоннах і зеленими дахами. Житло в ньому було державне.

Скільки тривала відбудова і скільки вона коштувала?

Дивлячись що вважати кінцем.

Я б сказав, що вона продовжувалася до початку 1970-х, коли був закінчений район Мотомачі. На сьогоднішній день загальна вартість заходів з будівництва Меморіалу миру становить приблизно 1,7 трильйона ієн ($13 мільярдів).

Вид з даху торговельного центру Sogo у 1981 році. Цей район був у п’ятисотметровому радіусі вибуху. Фото: Roger-Viollet / AFP

Чим довоєнна Хіросіма відрізнялася від повоєнної?

З неї прибрали військові об’єкти. На ділянках землі, що належали армії, звели соціальне житло та громадські будівлі, парки. Комерційний центр міста, над яким розірвалася бомба, перетворили на Меморіальний парк миру.

У 1950-х будівлі Хіросіми стали вищими, замість дерев’яних споруд з’явилися бетонні, хоча це був результат загальносвітової тенденції. Зараз Хіросіма виглядає як інші японські міста.

Знищення Хіросіми й Нагасакі — страшні і, на щастя, поки що єдині випадки ядерного бомбардування. Які три архітектурні висновки можна зробити з них?

Я буду більше говорити про Хіросіму.

До реконструкції міст після великих руйнувань часто ставляться як до можливості для змін, які інакше було б не втілити. У цьому немає нічого поганого, якщо не забувати про спадкоємність.

Людина, яка має зв’язок із містом, ставиться до нього не так, як той, хто хоче отримати від нього вигоду. У Хіросімі про це не забули.

Порівнюючи структуру міста до та після реконструкції, я помітив, що, незважаючи на сильні руйнування, головні вулиці залишилися на місці, хоча планувальники і зробили квартали меншими заради пожежної безпеки.

Тож три уроки такі: зберігати спадкоємність, вносити необхідні зміни й підключати всіх зацікавлених осіб.

Під час відновлення міст треба зберігати спадкоємність, вносити необхідні зміни й підключати всіх зацікавлених осіб.

І наостанок наше традиційне питання: що б ви порадили архітекторам, які будуть відбудовувати українські міста?

Треба шукати баланс між новим і старим. Залучайте людей, будуйте для людей. Любов людей до свого міста чи району може бути великою силою для реконструкції. Саме вони повернуть життя до міст.


Зображення на обкладинці: на основі фото AFP.

Нове та Найкраще

470

108

870
342

Більше матеріалів