«Повоєнне тимчасове житло мало відрізнялося від концтаборів»: Історик про відновлення Роттердама після Другої світової

Руйнування Роттердама німецькою авіацією в 1940 році вивело Нідерланди з Другої світової війни. Підписавши капітуляцію, нідерландці відразу почали відбудовувати місто. Метою реконструкції було перетворити індустріальне місто на сучасний мегаполіс. Щоб досягти цієї мети, місцевій владі довелося знехтувати історичною архітектурою та правами певних верств населення.

Нідерландський науковець, доктор Стефан Куперус, досліджує історію міського планування та управління міст Західної Європи. Він розповів Bird in Flight чому нідерландці досі святкують річниці реконструкції Роттердама, але воліють розповідати про неї не все.

Судячи з ваших статей, ви вивчаєте міську політику та планування 1920—1970-х років. Чому саме цей період?

Ще я спеціалізуюся на Західній Європі. Мене цікавить усе, що стосується періоду, який дослідник Джеймс Скотт називає «високий модернізм».

Що це?

Це вид соціальної інженерії. На думку Скотта, за допомогою проєктів високого модернізму влада намагалася побудувати суспільство на засадах раціоналізму, змусивши людей жити під знаменами свободи й демократії.

Можете навести приклади таких проєктів високого модернізму?

З початку ХХ сторіччя європейці починають цікавитися міським плануванням. З’являються плани перебудови міст. З документів видно, що проєктувальники створювали не просто міський простір, а соціальні патерни, тобто хотіли, щоб люди жили в місті певним чином. Більшість цих проєктів були розраховані на середній клас. Один з прикладів — повоєнна відбудова Роттердама.

Поговорімо про неї. Відбудова почалася відразу після війни, але нідерландці досі влаштовують виставки та свята на її честь. Чому відбудова Роттердама така важлива?

Для нідерландців Роттердам — ікона повоєнної реконструкції. Відновлення місцевого порту стало початком відновлення країни.

Деяким європейським містам промислова революція нашкодила. Наприклад, Варшава була понівечена хаотичною забудовою та заплутаними вулицями без дерев. Яким був довоєнний Роттердам?

В Європі ХІХ сторіччя не було регульованого містобудування. Роттердам, Варшава, Бірмінгем чи Марсель були схожі між собою: середньовічні центри, житлові околиці для робітничого класу.

Чи комфортно почувався б житель сучасного міста в довоєнному Роттердамі?

Його б здивували три речі: простір, запахи, звуки. Вулиці Роттердама були вузькі й заплутані, без дерев і виділеної дороги. Повітря пахло стічними водами та димом фабричних печей (судячи з архівів, містяни були не в захваті від них). А от звуків було менше, ніж у сучасному місті, бо автівок у тогочасному Роттердамі не було. Гуркіт фабрик чули тільки жителі промислових кварталів.

Чому німці бомбили Роттердам більше, ніж інші міста країни?

Щоб покарати нідерландців за супротив і шокувати їх. Нагадаю, що Німеччина напала на Нідерланди, попри нейтральний статус останніх. Нідерландці почали відбиватися, тому німці використали стратегію «вдар туди, де болить». Вони зруйнували головне портове і промислове місто країни. Задум спрацював: Нідерланди капітулювали наступного дня після бомбардування. До речі, з тієї ж причини німці атакували Ковентрі — місто, що мало велике значення для британської промисловості, культури та історії.

Німці зруйнували головне портове і промислове місто Нідерландів — країна капітулювала на наступний день.

Чому німці знищили тільки центр Роттердама?

Мені здається, з двох причин. По-перше, вони хотіли зруйнувати місто, не пошкодивши потрібний їм порт. По-друге, хотіли вдарити по нідерландській міській ідентичності, бо центр довоєнного Роттердама був типово нідерландським.

Які будівлі й елементи міста були втрачені назавжди?

Забудова XVII—XIX сторіччя — ратуша та житлові будинки знаті були знищені повністю. Але найбільше постраждали нетрі, в яких жили жебраки та представники робітничого класу.

Німці розбомбили понад 25 тисяч будинків, але при цьому загинуло 850 людей. Як міській владі вдалось уникнути великих жертв серед мирного населення?

Навряд я зможу точно відповісти на це питання. Але думаю, річ у трактуванні слова «руйнування». Більшість будівель німці зруйнували частково. Знесли їх пізніше самі нідерландці.

Це прозвучить провокативно, але для міської влади бомбардування стало свого роду благословенням. До війни вони хотіли очистити центр від нетрів і представників бідних прошарків суспільства. Бомбардування дало їм змогу нарешті втілити свої модерністські плани з перетворення Роттердама на портове місто світового рівня.

Для міської влади бомбардування Роттердаму стало свого роду благословенням.

Перший план відбудови Роттердама розробили всього за два місяці після бомбардування. Я читала, що нідерландські архітектори не хотіли, щоб німці нав’язали місту стиль Третього рейху, тому так поспішали. Це правда?

Так, але їхній страх — не єдина причина. Обговорення перебудови міста велися ще до війни, і автор першого плану архітектор Віттевен брав у них активну участь. Думаю, він мав готову ідею.

Якщо коротко: в чому була суть плану?

Реконструювати внутрішнє місто за модерністським баченням: розділити простір на функційні зони, прибравши житлові будинки з центру на околицю міста і поставити замість них крамниці, банки, культурні та урядові будівлі.

Як можна відбудовувати місто, перебуваючи в окупації і не розуміючи ні планів окупантів, ні коли, а головне чим закінчиться війна?

Як я вже казав, плани перебудови міста з’явилися ще до війни. Крім того, німці розставили своїх людей на ключові посади в Нідерландах не одразу. В перші роки війни життя вирувало. Промисловці, політики, архітектори з подвійним ентузіазмом обговорювали майбутнє Роттердама. Інституції, які не припиняли роботи з перших днів війни, нацифікували тільки в середині 1942 року, але й тоді обговорення повоєнної долі міста не затихали, хоч і проходили вже підпільно. А потім німці почали програвати.

Я знаю, що перший план відхилили. Чому?

Місцеві еліти хотіли порвати з минулим. Вони вважали, що Віттевен хоче зберегти забагато старих будівель. Для них цей архітектор був недостатньо модерністом. Крім цього, перший план подобався німцям, і місцева влада боялася, що вони очолять процес відбудови.

Над другим планом, який назвали Базовим, працював Корнеліс ван Тра — помічник Віттевена. На відміну від свого колишнього шефа, цей архітектор був просунутіший. На розроблення свого плану Корнеліс ван Тра витратив два роки.

Реконструкція Роттердама почалася в 1946 році. До того часу руїни в центрі вже розібрали, а простір засадили овочами та зерном, щоб людям було що їсти. Чи спрацювала ідея?

Так. У 1944—1945 роках були суворі зими, тому овочі з цього городу допомогли містянам вижити.

Які особливості архітектури періоду реконструкції?

З’явилося багато типових будівель і навіть районів. У них змішували різні вікові та соціальні групи, багатоповерхове та приватне житло, будинки для літніх людей.

Відбудові Варшави та Ковентрі сприяла націоналізація землі. Тамтешня влада не запитувала в землевласників дозволу на знесення чи реконструкцію будівлі. Як розв’язували цю проблему в Роттердамі?

У Роттердамі земля і до війни була муніципальною, тож проблеми були тільки з нерухомістю. Для їх розв’язання влада створила схему компенсації за знесені будівлі.

А чому вирішили не реконструювати історичні будівлі та вулиці?

Причина знову в ідеології. Інвестори вірили в модернізм, їх цікавило майбутнє, а не минуле.

В Україні побудова сучасної архітектури в історичних кварталах завжди супроводжується скандалом. Люди кажуть, що не можна просто відмовитися від історії. Як сприйняли такий поворот жителі Роттердама?

Їх ніхто не питав. Влада, архітектори-модерністи, промисловці та портові підприємці вирішували все самі. Реконструкція супроводжувалася масштабною кампанією. Тури, виставки, листівки — ці інструменти мали переконати місцевих, що все робиться для них. Я вивчав пропаганду того часу. В ній ішлося про спільні зусилля та силу духу жителів Роттердама. Але ніхто не питав, як цим жителям живеться і чого вони хочуть.

Навіть протестів не було?

Протестний рух влаштували консерватори, але до активізму справа не дійшла. Їм вдалося зберегли церкву Лауренскерк у центрі міста і кілька будівель. І все. Уже в 1950-х жителі почали ностальгувати за середньовічними вуличками, знаковими будівлями і навіть за нетрями. Але й тоді ніхто не виходив з акціями.

Річ у тому, що нові райони й житло подобалися середньому класу. Просторі й теплі помешкання з туалетами, у подвір’ї — сад. Магазини поруч. Усе як треба.

Зробити вулиці зручними і функційними, засадити пустинний центр овочами. Поки у відбудові Роттердама я не бачу ніякої соціальної інженерії. У чому проявлявся «високий модернізм», про який ви говорили на початку?

У тому, що зробила місцева влада з жителями нетрів. Річ у тому, що, крім робітників, там жили безробітні, повії, безпритульні. Коли нетрі розбомбили, всіх цих людей переселили на околицю міста в дерев’яні або побудовані з уламків бараки. На перший погляд, гуманна ідея, скажете ви. Але це не так.

«Проблему» маргіналів нідерландська влада намагалася розв’язати ще до війни, в 1920-х створивши для них табори перевиховання в Утрехті й Амстердамі. Після капітуляції села для переселенців використовували як такі табори в Роттердамі. Часто містян селили туди проти їхньої волі, віддаючи на догляд соціальним працівникам. Чоловіки з цих таборів працювали на німців.

Схоже на концтабір, ні?

Один письменник, який випустив роман про ці села, зазначив, що від концтаборів ці місця відрізнялися тільки відсутністю колючого дроту. Я теж вивчав цю тему. Виявилось, що влада хотіла стерилізувати жителів цих сіл. Але це було під кінець війни.

Коли говорять про повоєнне відновлення Роттердама, зазвичай згадують лише успіхи, а про виправні табори мовчать. Успіхи звичайно були: середньому класу дали поштовх для розвитку. Однак менш заможних містян зачинили в таборах-поселеннях, виключивши з міського життя. А це приблизно вісім тисяч роттердамців. Скільки ще людей виїхали з міста, рятуючись від життя в таборі, невідомо.

Що сталося з цими селами після війни?

Село в районі Нордерканалвег, у яке селили найпроблематичніший контингент, самознищилось. У кінці війни його жителі розібрали поселення: меблі продали, щоб врятуватися від голоду, бараки пустили на дрова.

Але в інших селах люди жили аж до кінця XX століття, одне з поселень узагалі знесли тільки в 2006 році. Трагедія в тому, що табори були розраховані лише на 5—10 років.

Тобто тимчасове житло для переселенців — погана ідея?

Інколи воно потрібне, але влада має стежити за тим, щоб таке житло не стало постійним. Інакше соціальної стигматизації не уникнути. До речі, деякі роттердамці все ще сприймають жителів сіл, які виникли на околиці після реконструкції міста, як людей соціально нижчих за себе.

У 1960-х роках міська влада знову переглянула план реконструкції. Що їх не влаштовувало на цей раз?

План залишався, але міське життя змінилось. У 1960—1970-х від концепції технократичного міста архітектори перейшли до соціократичного — тобто звернули увагу на потреби й бажання містян. Планування стало гнучкішим. Урбаністи казали: окей, люди живуть ось так, як ми можемо зробити їхнє життя зручнішим?

Які елементи плану не пройшли випробування часом?

Важко сказати. Модерністські ідеї 1940—1970-х розв’язали одні проблеми, але породили інші. Монофункційні зони, житлові райони на околицях — це все не спрацювало. Побудовані на півдні Роттердама житлові райони тепер найбідніші в країні. Але я б не казав, що ті рішення були неправильними, просто стандарти життя змінилися.

Чи використовувався досвід реконструкції Роттердама в інших містах?

Майже ні, бо всі міста відбудовувались одночасно. Хіба що типові квартали, зведені в Роттердамі, пізніше будували по всій країні.

Я розумію, що давати поради — діло невдячне. Але що б ви порадили архітекторам, які візьмуться за повоєнну відбудову українських міст?

Тут мені потрібно бути скромним і стриманим, але я висловлюсь. По-перше, архітектори разом з владою мають стежити за тим, щоб тимчасове житло не стало постійним. Бо, як я вже казав, це призведе до стигматизації містян, які будуть у ньому жити. По-друге, вони мають робити інклюзивні проєкти і включати мешканців міст у процес проєктування.