Архітектура

Іскра божа: Чому Велика пожежа пішла на користь Чикаго

Чикаго ніколи не обстрілювали ракетами, але воно переживало інші катаклізми. Двом із них, Великій пожежі та економічній кризі, місто завдячує своїм розвитком. Перша зробила Чикаго символом незламності, друга — перетворила його на архітектурну столицю США. Професор історії Карл Сміт розповів Bird in Flight, як Чикаго використовує потрясіння на свою користь та чого українські міста можуть навчитися у нього після війни.

Увечері 8 жовтня 1871 року сарай мешканки Чикаго Кетрін О’Лірі зайнявся. Вогонь швидко перекинувся на інші будівлі. Так почалася Велика чиказька пожежа. Протривавши два дні, вона вбила декілька сотень містян та залишила без житла близько ста тисяч. Центр міста було знищено. Попри масштаби руйнування Чикаго відновилося всього за два десятиліття, ставши одним із найважливіших транспортних і торговельних міст країни.

Професор історії Карл Сміт розповів Bird in Flight, як звичайна пожежа ледве не перетворила індустріальне місто на попіл, чому вона пішла Чикаго на користь та який висновок мають зробити архітектори, які займатимуться відновленням українських міст, з катастрофи, що сталася півтора століття тому.


Ви написали п’ять книжок, і всі про Чикаго. Чому вас так цікавить це місто?

Мене цікавить не так Чикаго, як історія США початку XIX та XX століття. Це час, коли країна змінилася, ставши такою, якою вона є зараз. А Чикаго — втілення цієї трансформації, переходу від аграрності до індустріальності.

Одну зі своїх книжок ви присвятили пожежі в Чикаго 1871 року. Поясніть: навіщо зараз комусь читати про пожежу, що сталася півтора століття тому?

З кількох причин. По-перше, знищення міста вогнем завжди вражає. По-друге, це одна з найбільших міських пожеж в історії. Її можна порівняти з підпалом Москви в 1812 році чи лондонською пожежею 1666-го, хоча пожежа в Чикаго була масштабнішою. По-третє, містяни досі надають їй великого значення.

Знаю, що в Чикаго проводять фестивалі на честь пожежі. Це звучить дивно. Навіщо святкувати катастрофу?

Тому що масштабна пожежа не спинила розвиток міста — вона перетворила його на символ стійкості. Є такий заїжджений вираз: «постати, мов фенікс із попелу». Так от це про Чикаго.

Скажу річ, яка здивує вас більше, ніж фестиваль. Дві з чотирьох зірок на прапорі Чикаго — символи катастроф. Одна символізує битву між корінними американцями та європейськими поселенцями в 1812 році, яку поселенці програли, друга — пожежу. Ця зірка наче говорить: «Ніщо не зупинить Чикаго».

Дві з зірок на прапорі Чикаго — символи катастроф, вони наче говорять: «Ніщо не зупинить Чикаго».

Прапор Чикаго на чиказькій будівлі. Фото: Depositphotos

Яким було Чикаго до пожежі?

Чикаго знаходиться між Цинциннаті й Сент-Луїсом, таке розташування сприяло розвитку торгівлі. Дуже швидко Чикаго стало найбільшим залізничним містом на планеті. До речі, тут і зараз знаходиться найбільший та найзавантаженіший залізничний вузол світу.

Це було місто дивовижного розвитку. У 1850-му в ньому мешкало тридцять тисяч людей, за двадцять років — уже триста тисяч. 75% населення — мігранти. Кожен п’ятий народився в Німеччині, кожен сьомий — в Ірландії. Ще було чимало скандинавів, англійців. Але більша частина багатств та нерухомості належала янкі — білим протестантам із Нью-Йорка і Нової Англії й вихідцям з Середнього Заходу.

Чикаго було розділене за етнічною та релігійною ознакою. Громадянство і право голосу можна було отримати досить легко, тож у міській раді були й мігранти. Там точилися постійні чвари. У місті часто спалахували не тільки фізичні, але і соціальні пожежі.

Чим Чикаго приваблювало мігрантів?

У 1848 році в Європі відбулися демократичні революції, багато з яких зазнали поразки. Люди кинулися шукати кращої долі. Чикаго процвітало, тому вони вирушили туди. До речі, багатьох жителів Чикаго в той час називали «сорок восьмими», тобто тими, хто виїхав з політичних причин. А коли мігранти осідають, вони, наче магніт, притягують інших мігрантів.

Як виглядало місто до 1871-го?

Структурно воно було схоже на сучасне Чикаго: прямокутна сітка вулиць, чітко орієнтована за сторонами світу. Розмітку створили у кінці 1820-х, до того, як місто стало заселятися, — типова практика для США.

Більшість будівель були з дешевої сосни, доступного на той час матеріалу. Вони рідко сягали чотирьох поверхів, навіть особняки заможних містян мали максимум два. Якщо вище — отримаєте проблеми з водопостачанням.

Кілька кам’яних вуличок, інші ґрунтові, з тротуарами із соснових дощок. Центр міста з шикарними будівлями багатіїв розташовувався на південь від річки Чикаго. Біднота жила поряд із ними, але в халупах. Там же, вздовж річки, знаходилися заводи.

Чикаго до пожежі. Зображення: Wikimedia Commons / Library of Congress

Перейдемо до пожежі. Що її спричинило?

За легендою, ірландська мігрантка Кетрін О’Лірі вирішила подоїти корову. Лампу, яку жінка принесла з собою у сарай, тварина перекинула. Будівля загорілася, за нею інші.

Пожежа дійсно почалася в сараї пані О’Лірі (або біля нього), а причетність корови — вигадка журналістів. Але це не має такого вже великого значення. Набагато важливіше зрозуміти, чому звичайна пожежа завдала стільки шкоди.

І чому?

Причин багато. По-перше, щільна дерев’яна забудова. Вона і так робила Чикаго вкрай пожежонебезпечним містом, а довге посушливе літо 1871-го лише погіршило ситуацію. По-друге, сильний південно-західний вітер, який роздмухав вогонь у бік центру, найбільш заселену частину Чикаго. Третя причина — велика пожежа, що сталася за день до цього, ввечері. Вона вивела з ладу чимало пожежної техніки, якої й так було не дуже багато.

І, нарешті, остання причина — пізній приїзд пожежників. Сучасна, як для того часу, система оповіщення чомусь не спрацювала. Пожежні команди дісталися місця лише за пів години, коли вогонь уже вийшов з-під контролю.

Якими були масштаби руйнувань?

Великими. Згоріло найцінніше майно і близько трьох квадратних миль (8 квадратних кілометрів. — Прим. ред.) міста. Третина мешканців залишилися без домівок. Грошей, аби розв’язати проблему швидко, не вистачало. Тому кожен охочий міг отримати безкоштовний квиток на потяг, будь-куди.

Крім того, катастрофа виявила та поглибила класову нерівність. Заможні чиказьці постраждали менше, бідні більше. Перші мали можливість отримати страховку чи взяти гроші в банку. У них було багато нерухомості, тож щось могло вціліти.

Містяни рятуються від пожежі через міст на Рендольф-стрит. Зображення: Wikimedia Commons /
Чикаго після пожежі. Зображення: Wikimedia Commons / Library of Congress
Вид на спалене Чикаго з будівлі на Рендольф-стрит. Фото: Wikimedia Commons / NBY

Влада мала план відбудови міста?

Поняття «планування міста» з’явилося лише на початку ХХ століття. Тож ніякого плану не було.

У 1871 році місцевий уряд був не дуже потужним, тому відбудова лягла на плечі підприємців та жителів Чикаго, які мали приватну власність.

Тобто єдиного органу, який зайнявся б відбудовою, не було?

Ні, але були люди, які взяли контроль над грошима, зібраними на відбудову.

Розумієте, на той час Чикаго вже давно було у центрі уваги країни. Поки місто горіло, пожежа не сходила з перших шпальт газет. Гроші на відбудову переказували з усього світу, сума складала близько 10 мільйонів доларів у нинішньому еквіваленті.

Після пожежі еліта не наважилася довірити кошти міській раді, яка складалася переважно з іммігрантів, тому переконала мера віддати контроль над фінансами їй. Гроші пішли на найм робітників, які відбудовували Чикаго.

Ким були люди, які контролювали гроші?

Це були члени невеликої приватної організації, заснованої найбагатшими містянами. Називалася вона The Chicago Relief and Aid Society (Чиказьке товариство допомоги). Найвпливовішим її членом був юрист Вірт Декстер. Також до неї входив Джордж Пулман, який заробив статок на будівництві залізничних вагонів, та Маршалл Філд, найбагатша людина міста, — він придумав універмаг у тому вигляді, як ми його знаємо.

До пожежі товариство допомагало людям, які через хворобу або вік мали проблеми з грошима (їх ще називали «хорошими бідними»).

Їм вдалося відбудувати Чикаго без плану?

Звичайно, завжди можна зробити краще, проте вони впоралися. Причина успіху була проста — Чикаго мало велике значення для країни. Вогонь знищив будівлі, але телеграфні лінії, залізничні колії (окрім тих, що в самому центрі міста) і порт вціліли. Можна навіть сказати, що пожежа прискорила розвиток міста, надавши змогу позбутися «поганих» будівель.

Пожежа прискорила розвиток міста, надавши змогу позбутися «поганих» будівель.

При цьому місцева влада була слабка, тож не дуже вплинула на процес. Вона лише посилила пожежні обмеження, головним чином розширила зону, де можна було будувати тільки з цегли та інших вогнестійких матеріалів. До речі, на одному з засідань місцевої ради це рішення призвело до бунту: дозволити собі такий дорогий матеріал, як цегла, мали змогу не всі. Відтак норми запровадили лише на початку ХХ століття.

Чим закінчився бунт?

Якщо коротко, то нічим. Еліти зневажали іммігрантів, особливо ірландців, але вони були їм потрібні — хтось мав вивозити уламки з центру, працювати на заводах. Попри важливість приїжджих для міста еліта намагалася їх контролювати, не пропускаючи до ради.

Мапа з позначенням спалених територій. Зображення: Wikimedia Commons

Скільки часу зайняла реконструкція?

Вона пройшла надзвичайно швидко. Приблизно через два роки центр міста став більшим, ніж був до пожежі, а кількість населення виросла.

Скільки коштувала відбудова?

Простіше сказати, скільки збитків завдала пожежа: 200 мільйонів доларів — це приблизно 5 мільярдів за сьогоднішнім курсом.

Як змінилося Чикаго після реконструкції?

Виштовхування працівників і бідняків з центру міста прискорилося. За людьми переїжджали церкви. Центр ставав комерційною зоною.

Переселення сприяло розвитку трамваїв і приміських потягів, перетворивши Чикаго з пішохідного міста на залізничне.

Центр від цього виграв?

Скажімо так: він став утилітарним, а не красивим. Ніяких публічних просторів та симпатичних вулиць.

Я чула, що одне з найгарніших місць Чикаго, набережна, виникла якраз через пожежу. Це правда?

Не зовсім.

До пожежі навпроти центру була лагуна. Коли вогонь загасили і стали розбирати завали, сміття виявилося так багато, що його вирішили звозити до водойми. Ті уламки — основа, на якій стоять сучасні парки Гранд і Міленіум. Хоча створювати їх почали ще до пожежі. Справа в тім, що крім озера в місті майже немає природних об’єктів, тому влада не могла собі дозволити зіпсувати його. Навіть зараз набережна незабудована й зелена.

Звучить так, ніби після пожежі місто змінилося, але не дуже сильно. Коли воно стало архітектурною столицею США?

Усе почалося з Всесвітньої виставки 1893 року, яка проходила якраз у Чикаго. Для неї архітектор Деніел Бернем спроєктував прекрасні будівлі у стилі боз-ар, і люди почали питати: а чому все місто не може виглядати так? Подібне переосмислення було характерне для того часу. У XIX столітті європейські міста також стають красивішими, а у США починається рух City Beautiful, мета якого — покращити їхній зовнішній вигляд.

Бернем теж був стурбований тим, що заможні американці заробляли гроші в Чикаго, а витрачали їх у Парижі чи Венеції. Тож хотів зробити Чикаго таким же гарним, як Париж.

Бернем хотів зробити Чикаго таким же гарним, як Париж.

У 1909-му Бернем розробив план перебудови Чикаго. Він не вирізняється оригінальністю: автор просто поєднав ідеї, які існували до нього, в один документ. Архітектор запропонував віддати набережну людям, пустити хайвеї з міста до регіону, впорядкувати залізничні шляхи, вокзали, створити культурні центри, озеленити місто, розширити існуючі вулиці та побудувати нові, діагональні. Бернем був хорошим промоутером і піарником — а у США потрібно вміти продавати,— тому його план реалізували, хоча й не повністю.

Всесвітня виставка 1893 року в Чикаго. Фото: Wikimedia Commons
Колумбійські ворота на виставці. Фото: Wikimedia Commons
Частина плану Бернема для Чикаго. Зображення: Wikimedia Commons

Як гадаєте, чи був у Чикаго шанс стати архітектурним центром, якби не пожежа?

Так.

Люди їхали до Чикаго не через відбудову, а через фінансовий крах, який накрив країну за два роки після пожежі. Це була одна з найбільших депресій в історії США.

«Батько хмарочосів» Луїс Салліван, один із найвідоміших архітекторів Чикаго, приїхав до міста саме тоді, в 1873 році. Молодий перспективний архітектор, який пройшов навчання в паризькій Академії витончених мистецтв, він одразу зрозумів, що Чикаго — місто можливостей. До речі, Салліван працював із Вільямом Ле Бароном Дженні — інженером, який значною мірою долучився до створення перших хмарочосів. Він розробив металевий каркас, що тримав вагу замість стін, завдяки чому висотність будівлі можна було збільшувати.

Упевнена, що у ХХ столітті було багато будівельних ініціатив. Чи виправляли вони якісь недоліки в місті?

Після плану Бернема місто стало занадто великим, аби дійти консенсусу щодо генерального плану, тому більшість ініціатив стосувалися конкретних районів.

Зараз існує великий план «Чикаго 2050». Він набагато практичніший, ніж ідеї Бернема.

Сучасне Чикаго. Фото: Depositphotos

Чому зараз Чикаго не потрапляє до списків на кшталт «Найкращі міста для життя у США»?

Я не збираюся захищати чи рекламувати Чикаго, але скажу, що завжди скептично ставився до таких рейтингів.

Раніше Сан-Франциско було у топі, але здало позиції через проблему з безхатьками (варто зазначити, роздуту). Щодо Чикаго, то воно має репутацію міста з жахливим кліматом — і це не відповідає дійсності, якщо подивитися на реальні цифри.

Які висновки з історії Чикаго можуть зробити архітектори, що відбудовуватимуть українські міста?

Я вивчаю минуле, але про майбутнє все ж зрозуміло одне: світ змінюється, тому будуйте міста, які не залежатимуть від російської нафти та газу. Зелена енергія, кращий транспорт — грайте вдовгу, орієнтуйтеся на те, що буде потрібно людям через 50 років.

А якщо говорити про Чиказьку пожежу, то найголовніший урок такий: місця повертаються до життя.


Зображення на обкладинці: Depositphotos, Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

139

258

130
290

Більше матеріалів