«Через роботу я 21 день не виходив з квартири»: Автор «Лачен пише» про популярність свого телеграм-каналу

Контент каналу навряд чи можна назвати оригінальним: новини про воєнні дії та візити європейських лідерів в Україну, перепости заяв Володимира Зеленського. Усе це супроводжується стриманими та лаконічними коментарями автора. Проте за пів року «Лачен пише» набрав понад 700 тисяч читачів, а двадцятитрьохрічний Лаченков став з’являтися в ефірі національних телеканалів.

Наприкінці червня про Лачена заговорили з новою силою, коли він разом із Сергієм Притулою за три дні зібрали 600 мільйонів гривень на покупку чотирьох «байрактарів».

Незважаючи на популярність, про самого Ігоря Лаченкова відомо мало — він майже не пише про себе у соціальних мережах. Bird in Flight пішов до блогера, щоб дізнатися, хто він, і заразом розпитати про те, як йому вдалося стати лідером думок всього за півроку.

Ви про себе спеціально нічого не пишете і не розповідаєте чи як?

Запит на інформацію про мене виник після початку повномасштабного вторгнення. Люди, які читали мене до війни, і так знали, хто я.

Пишуть, що ви навчалися в Росії, що у вас багаті батьки і що свій канал ви розкрутили за допомогою ботів. Що з цього правда?

Нічого!

Я народився у Дніпрі, навчався там же, у школі № 23. Після школи я вступив до Ярослава Мудрого, отримав бакалавра, спеціальність — «юстиція та право».

Коли створював сторінку у фейсбуці, вказав свою школу, але не звернув уваги на геолокацію, підтягнуту системою автоматично. Вийшло, що в мене було написано, ніби я навчався у Владивостоці. Тепер, коли люди копають інфу про мене, а фейсбук такий — опа: школа № 23, Владивосток.

Перший пост на каналі «Лачен пише» з’явився 10 січня. Тобто за п’ять місяців ви набрали 730 тисяч підписників. Як?

Невелику аудиторію на каналі я зібрав ще до початку повномасштабної війни. Набирав через свій акаунт в інсті, свій твіттер, свій канал pro.dnipro та свій «Бро скинув мем» — на ту мить найбільший мемний канал України. Потім дав рекламу. До 20 лютого у «Лачен пише» було 50 тисяч підписників. Далі пішла органіка.

Скільки ви вклали у розкрутку каналу?

Півтори тисячі доларів десь.

Пам’ятаєте день, коли зрозуміли, що понеслося?

Так, це був перший день війни, 24 лютого. Люди в ейфорії почали на все підписуватися, запрацювало сарафанне радіо. На мене підписувалося по 50 тисяч осіб на день.

Каналів багато, але так сильно злетів ваш. Як гадаєте чому?

Можу судити лише за відгуками читачів. По-перше, я не гнався за хайпом, тому не постив гучні фейки. Я відсівав вкиди, ІПСО. По-друге, ми намагалися не піддаватися паніці. Людям це подобалося.

Ми не піддавалися паніці, і людям це подобалося.

Що допомагало не панікувати?

Я був морально готовий до цієї жесті. До того ж у мене такий характер, що я не піддаюся паніці. Єдиний раз я трохи запанікував, коли росіяни почали обстрілювати Енергодар.

Наскільки я розумію, досвіду в журналістиці ви не маєте. Як розбирались, фейкова новина чи ні?

Докопувався до першоджерела, дивився, звідки йде новина. Багатьом було все одно стосовно джерела, а ми чекали на офіційні заяви. Це працювало. За весь час у мене на каналі, може, фейків десять було. Але ми — потім мені почав допомагати друг — одразу ж вибачалися за них.

Такий підхід вимагав багато часу та сил. Тому на початку війни я не спав два з половиною дні. Із квартири не виходив 21 день. Їжу мені приносив друг.

Скільки зараз людей працює з вами?

Я починав сам, потім підключився друг. Зараз у команді троє людей. Разом ми робимо канали «Лачен пише», «Злочин та кара» (це канал, на якому ми постимо жорсткіші кадри, ніж у «Лачені») й англомовний канал — він зараз на паузі, бо європейці втратили інтерес до нього.

Скільки ж у вас всього каналів?

Чотири: «Лачен пише», «Мем», «Злочин та кара», «Жорсткі новини». Англомовний Ukraine Today заморожений. Окрім цього я ще веду канали у твіттері, інстаграмі та фейсбуці. Роботи багато, тож працюємо без вихідних.

Як ділите роботу?

Один друг займається англомовним каналом та моніторить іноземні медіа, другий моніторить українські й російські: стежить за санкціями і за тим, що де у них закрилося. Усі ми маємо доступ до «Лачена». Раніше працювали постійно разом, тепер позмінно.

Якщо я не помиляюся, на «Лачен пише» немає реклами. На чому ви заробляєте?

Реклами немає, так. Більша частина мого заробітку йде від реклами на каналі з мемами. Ще мені донатять підписники, але звідти я беру лише 20% на дрібні витрати. Я почав робити так нещодавно, раніше взагалі усі донати на ЗСУ віддавав.

Більша частина мого заробітку йде від реклами на каналі з мемами.

Скільки ви заробляєте на рекламі?

Від 40 тисяч гривень на місяць. Один прояв коштує 4 тисячі гривень.

Я не бачив на каналі з мемами реклами.

Вона висить там усього 24 години.

Ви створювали «Лачен пише» збираючись давати аналітику з економіки та політики. Але дуже швидко перейшли до репосту новин. Чому?

Тому що усе йшло до повномасштабної війни. Новини стали воєнними.

Чому, власне, я завів канал новин? Тому що завжди моніторив жесть, яка відбувається у світі: протести в Казахстані, конфлікт в Ірані чи Іраку, ковід. Коротше, будь-який інфопривід я висвітлював в інсті. Це хобі у мене з’явилося ще в універі.

Я чув, що ви всі новини пишете з телефона. Це правда?

Так. На iPhone 13 Pro. Мені так зручно.

Чим вам подобається переповідати новини?

Складно сказати. Мені добре вдається передати суть без води, людям це до вподоби. Це, до речі, ще одна причина, через яку від мене не відписуються. Аудиторії подобається лаконічність.

Де ви берете новини?

В телеграмі. Канали «Укрправда», «Фокус», «Україна 24/7». Закордонні ЗМІ ловив у твіттері.

Коли вперше зрозуміли, що можете збирати гроші для допомоги армії та медикам?

Перший збір я почав за п’ять днів до війни, збирав для «Повернись живим», «Фрайкору» та для нашого криптофонду. За два місяці вирішив зібрати гроші на дрон своєму товаришеві. Пам’ятаю, знайшов модель Mavic 3 за 75 тисяч гривень, написав пост, виставив «банку». Зібрав за п’ять хвилин. Відчуття довіри з боку підписників було нереальним.

Потім мені знадобилося два дрони, три. Пішли звернення від різних підрозділів. Я виставляв на каналі реквізити, а підписники скидалися. Усе під сувору звітність.

Скільки з початку війни назбирали грошей?

Давайте підрахуємо. 96 мільйонів — на «байрактар»; 6,9 мільйона — для фондів; 4,5 мільйона — на швидкі; 1,1 мільйона мені задонатили на день народження — усе це пішло на рахунки фондів; 2 мільйони на Донецький напрямок; 1,2 мільйона на підрозділ «Ясні очі» та 666 тисяч для «Повернись живим».

Виходить близько 113 мільйонів гривень.

Десь так. Це лише те, що я можу підрахувати. Часто підписники скидають безпосередньо фондам.

Як і коли ви познайомилися з Сергієм Притулою?

Спочатку я познайомився в інсті з Богданом — куратором дніпровського волонтерського штабу Притули. Він покликав мене до них подивитися, що і як. За кілька днів туди приїхав Сергій, нас познайомили, і ми вирішили зібрати на щось цікаве.

Хто придумав ідею збору на «байрактари»?

Ідею придумали українці. Я включився випадково. Почалося з твіту Подоляка. Він писав про зустріч із директором заводу «байрактарів», коли той вирішив подарувати литовцям один апарат. Я написав комент під твітом: «А українцям вони не хочуть продати „байрактар“, якщо ми зберемо на нього?» Я зробив зі свого коменту мем, не сподіваючись, що Подоляк відповість. Але він відповів. Відтоді ми почали розкручувати цю історію.

Згодом Сергій Притула запропонував розпочати збір.

Вірили, що зберете?

Я відчував, що зберемо, але не знав, що з такою швидкістю. Збирали тиждень.

На що збиратимете після «байрактарів»?

Поки не знаю. Потрібен час, щоби пережити шок від першого збору.

Люди почали читати «Лачен пише» з початку війни. Але хто ви і звідки, ніхто не знав. Попри це скидали гроші. Як ви сам собі пояснюєте таку довіру?

Мені здається, це суто українське явище, яке виникло під час повномасштабної війни. Згадується твіт одного користувача, де він розповідав, як передав незнайомцю апаратуру для армії на суму 50 тисяч євро.

Але мені навіть важко уявити, якою треба бути мерзотою, щоб обманювати людей під час війни. Хоча слід сказати, що мерзот вистачає.

Важко уявити, якою треба бути мерзотою, щоб обманювати людей під час війни. Хоча мерзот вистачає.

Вам такі траплялися?

Наскільки я знаю, були історії з якимись фондами-одноденками. Але мене ніхто не «кидав», бо я вимагаю суворої звітності. Якщо йде запит від якогось підрозділу, я вимагаю заяви чи відеозвернення від командира, після — фото чи відеозапис із купленим товаром.

Як батьки ставляться до того, чим ви займаєтесь?

Позитивно. Батьки раді тому, що у моїй роботі є прогрес і що мені вона подобається. Щоправда, вони довго звикали до думки, що юристом я не буду. Дякую їм, що прийняли це.

Ви часто пишете і кажете, що вам цікава політика. Чим саме?

Зараз, коли триває повномасштабна війна, мені політика нецікава. Зараз у нас усіх одна зрозуміла мета — перемогти русню.

Але раніше я цікавився політикою. Я колись написав пост, що бути аполітичним у країні, де йде війна, суперпогано. Потрібно впливати на політичні процеси та стежити за тим, хто йде у депутати.

Перший сплеск інтересу до політики у мене, як у багатьох підлітків, стався під час Майдану, у 2014-му. Я уважно стежив за всім, що відбувалося. Мені було чотирнадцять, і я топив за євроінтеграцію. Потім втратив інтерес до політичних процесів — у тому віці якось було не до цього. А три роки тому зацікавився, уважно стежив за виборами, розбирався, що відбувається.

Якщо ми вже почали говорити про політику, то запитаю: за кого ви голосували під час минулих президентських виборів?

У першому турі голосував проти Зеленського, а на другий не потрапив — знаходився не за місцем прописки. Але я не обирав би між Зеленським і Порошенком. Вони мені обидва не подобалися, тож я б, мабуть, просто зіпсував бюлетень.

Зараз моє ставлення до Зеленського змінилося на краще. Але під час війни я намагаюся бути аполітичним і не коментувати те, що мені подобається чи не подобається. До речі, в новинах у мене теж немає ні критики, ні похвали. У країні війна, не до політики.

У грудні ви написали пост, який закінчувався фразою: «Немає нічого сексуальнішого в людині, ніж її свідома громадянська позиція». У чому до війни проявлялася ваша громадянська позиція?

У розумінні того, чого я хочу від країни.

А чого ви хотіли?

Хотів, щоб країна стала кращою, щоб ми рухалися до Європи. Реформ, зрештою.

Рано чи пізно війна закінчиться. Як показує практика, після великих катаклізмів інтерес до новин згасає. Можна припустити, що інтерес до вашого каналу також впаде. Чим займетесь, якщо так станеться?

Я не думав про це.

Я поки не бачу швидкого наближення нашої перемоги, тому весь свій час витрачаю на роботу та допомогу. У мене розпочався синдром відкладеного життя. Роблю свою справу, а там побачимо.

Фото: Арсен Дзодзаєв, спеціально для Bird in Flight.