Репортаж

У чому вся сіль: Репортаж із 800-річної солеварні у Дрогобичі

Дар'я Касьянова 23 лютого 2021

Завод у Львівській області — одне з найстаріших у Східній Європі працюючих підприємств. Сьогодні сіль у Дрогобичі видобувають так само, як і кількома століттями раніше, — методом випарювання, а купують її в основному дрібні підприємства. Пару років тому завод вирішили перетворити на туристичний об'єкт і зараз туди водять екскурсії. Катерина Москалюк з'їздила на солеварню і дізналася, як вона живе і чому приваблює відвідувачів.

На гербі Дрогобича зображені дев’ять соляних топок — у такі конусоподібні грудки сіль формували після випарювання кілька століть тому. Тепер її пресують у брикети, а топки можна купити хіба що в сувенірній крамниці Дрогобицького солеварного заводу. Вважають, що солеварня була заснована у 1250 році. Раніше робітники відрами черпали сольовий розчин зі свердловин, але з часом виробництво модернізувалося, і на зміну прийшли великі шкіряні ємності, які витягали назовні мули або коні. За чистою дрогобицькою сіллю з’їжджалися чумаки із Закарпаття, Холмщини, Брацлавщини та інших регіонів.

Сьогодні за день завод може видобути 500 кілограмів солі. А ще сюди щодня водять екскурсії: у 2019 році влада ухвалила рішення відреставрувати підприємство і перетворити його на туристичний об’єкт.

Катерина Москалюк

Журналістка і документальна фотографка, живе у Львові. Закінчила Школу журналістики Українського католицького університету. Працює в онлайн-журналі «Локальна історія». Публікувалася в The Ukrainians, «Куншт», «Фокус», «Платформа».

— Уперше я потрапила до Дрогобича два роки тому, а потім двічі поверталася. Солеварня знаходиться майже в центрі міста, між двома храмами. Може, тому, а може, через свою історію вона вражає атмосферою. Здається, думки людей, які працювали там, залишилися всюди разом із шарами солі, що вкриває абсолютно всі поверхні.

У цьому місці знаходиться ропа, тому сіль видобувають випаровуванням, а отже, вона дуже чиста. Спогади про соляний промисел у Дрогобичі датуються XIV століттям, але спосіб видобутку солі відтоді не змінився. Цех, в якому видобувають сіль, виглядає так: посередині стоїть піч, над нею величезна «сковорідка» — панва, сіль кидають на панву і випарюють воду.

Ця важка робота, яка, правду кажучи, не дуже добре оплачується. Однак співробітники ставляться до солеварні з любов’ю, особливо технологиня Оксана Бунда, яка працює тут уже 40 років. Коли дивишся на вікові двері, сходи, іржаві поручні її очима, розумієш, чому місцеві жителі так бережуть солеварню.

Під час останньої поїздки я побачила, як розвивається завод: оновлено дах Королівського шурфу (так називають порожнину, зроблену в надрах землі) — найстарішого на території заводу, прийшли працювати нові солевари, кожного дня на підприємство приводять екскурсійні групи. І хоча те, що його реставрують, — добре, після заміни даху солеварня позбулася частини свого шарму.