Репортаж

«Люди повертаються, але місто ще не готове»: Як живе звільнений Чернігів

На початку квітня російські війська вийшли з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Тепер, коли у цих регіонах активні бойові дії припинені та у міста повертається життя, стали очевиднішими наслідки вторгнення та окупації. Фотограф Стас Юрченко зняв Чернігів, який сильно постраждав від авіаударів, та розповів, що побачив у місті.
Стас Юрченко

Український фотограф, більд-редактор видання «Ґрати».

— Із Чернігова виїхало дуже багато людей, але вони вже починають повертатися, хоча міська влада просить їх цього не робити. Місто ще не готове, його якраз активно розміновують, тому там усе ще не дуже безпечно. Тобі буквально кажуть: ось сюди можна йти — наші розмінували, а ось сюди поки що заборонено.

У Чернігові проблеми з водою. Якщо у приватному секторі ще більш-менш, то людям у багатоповерхівках складно. Світло та газ декілька днів тому з’явилися, але не всюди. Тобто якісь квартири зі світлом і газом, у якихось вони є кілька годин на день, а подекуди їх узагалі немає. Інфраструктура сильно зруйнована. Багато потрощених будинків, і це зовсім не те, що можна побачити в Києві, бо авіабомба на 500 кілограмів руйнує набагато більше будівель навколо. Від деяких практично нічого не лишилося. Загалом місто дуже сильно постраждало, комунальники зараз починають його прибирати.

Багато потрощених будинків, і це зовсім не те, що можна побачити в Києві, бо авіабомба на 500 кілограмів руйнує набагато більше будівель навколо.

Бачив одне кладовище — було видно, що російські військові спеціально нищили місця, де поховані воїни АТО. Там є капличка, яку у 2016 році збудували й біля неї ховали учасників війни на Донбасі. І от на інших міських цвинтарях усе нормально, а саме по цих похованнях прямо танком їздили і стріляли по них. Церква згоріла.

Російські військові спеціально нищили місця, де поховані воїни АТО.

Зараз сюди більше гуманітарки доходить, мешканцям уже трохи простіше живеться. Але ті, з ким я спілкувався, досі з жахом пригадують авіанальоти. Вони завжди відбувалися десь із 12-ї ночі до 4-ї ранку, тобто чернігівчани точно знали, коли це буде, постійно чули у своїх підвалах вибухи. До речі, багато хто все ще живе там, хоча в місті вже тривалий час нічого не літає. Але у людей моральна травма. Мені одна бабуся розповідала, що не може повернутися до своєї розбитої хати, бо російські військові позабирали звідти речі. Вона просто не готова повертатися туди, де вони були.

Багато хто все ще у підвалах, хоча в місті вже тривалий час нічого не літає. Але у людей моральна травма.

Про мародерство говорять у всіх містах, які я відвідав. Але, наприклад, у Бучі я помітив, що прицільно забирали техніку і знищували її, тобто не лише мародерили. Я бачив простріляні планшети, ноутбуки й телефони — це спроба приховати інформацію про те, що росіяни там робили.

Так само у всіх містах страждає цивільне населення, потрощені лікарні, тисячі вибитих шибок. Але все ж ситуація в кожному населеному пункті трохи різна. Наприклад, у Тростянці на Сумщині теж були дуже погані історії про вбивства людей, катування. Мені розповідали, як танк стріляв прицільно у лікарню, в той час як там у пологовому відділенні народжувалися діти. Але такого, як у Бучі, не було ні у Тростянці, ні в Чернігові. Розповідають, що на Чернігівщині подекуди вдавалося навіть відбити сільського голову, а це вже багато про що говорить.

Я не зміг поїздити по всій області й побачити, що там у селах, бо навіть на цю поїздку з Києва до Чернігова довелося витратити два дні. Ночували ми у квартирі, яку нам знайшли через знайомих, на кухні втрьох, було дуже холодно навіть у спальниках.

Нове та Найкраще

3 697

35

33
292

Більше матеріалів