Не сміши мене, жінко

До Топ-10 найуспішніших коміків, складеного Forbes два роки тому, увійшла лише одна жінка — американська актриса та комікеса Емі Шумер, а в першій п’ятірці найкращих коміків усіх часів і народів журналу Rolling Stone їх зовсім немає. На пострадянському просторі справи з гендерним балансом у комедії не кращі: незважаючи на те, що стендапом можуть займатися всі, помітних гумористів усе ще більше, ніж комікес.

Кореспондент Bird in Flight з’ясував, у чому причина гендерного дисбалансу в комедії, чому жіночим командам у КВН доводилося складно, а заразом дізнався, чому весь світ вважає, що чоловіки жартують смішніше за жінок.

Затягнутий вихід

Шлях жінок у комедію був довгим. У Стародавній Греції та Римі вони виходили на сцену виключно як танцівниці або акробатки: акторами могли бути тільки чоловіки. Традиція почала змінюватися у XVI столітті, коли в Італії з’явився театр дель арте, а в Японії — театр кабукі. Трупи першого були змішаними, у другому виступали лише жінки, але недовго — майже одразу після заснування японські чиновники його розігнали.

Актори та актриси дель арте розважали публіку замальовками із життя, у репертуарі театру були переважно комедії. Жінкам надавали небувалу на той час розкіш: вони могли виходити на сцену разом із чоловіками — щоправда, граючи лише служниць чи коханих.

Дель арте назавжди змінив уявлення про сценічну культуру, показавши, що у постановці важливий не лише текст п’єси, а й акторська гра. Водночас він закріпив за чоловіками право бути смішними ще на чотириста років.

На початку XX століття у США зародилися основні формати сучасних гумористичних виступів: ситком, вечірнє шоу, стендап. Тоді ж країну накрила перша хвиля фемінізму, яка принесла жінкам право не лише голосувати, а й жартувати. Спочатку комікеси виходили на сцену здебільшого з чоловіками. Робота в дуеті дозволяла розігрувати пізнавані публікою ситуації між хлопцем та дівчиною, чоловіком та дружиною, братом та сестрою. Але головне — вона легітимізувала комікес в очах аудиторії.

Перша хвиля фемінізму дала жінкам право не лише голосувати, а й жартувати.

У 50-х жінки остаточно закріпилися в комедії: вони почали відкривати власні гумористичні шоу, писати сценарії, грати у кіно. У 2001 році Вупі Голдберг отримала премію Марка Твена, яку присуджують за вплив на суспільство за допомогою гумору. У тому, що жінки є невід’ємною частиною американської комедії, сумнівів ні в кого вже не виникало. А ось у якості жіночого гумору — ще й як.

Жінки не жартують

Коли людство вирішило, що жінки не вміють жартувати, — невідомо. Наприкінці XVII століття англійський драматург Вільям Конгрів заявив, що вони можуть смішно пожартувати лише випадково. Ця думка жива й досі.

Керівник комік-трупи «Маски» Георгій Делієв згадує, що жарти для скетчів придумували лише чоловіки: він, Борис Барський, Лев Делієв, Сергій Зарев та Олександр Постоленко. Жінки не жартували. Причина такого розподілу ролей, на думку Делієва, полягає в тому, що жінки хочуть усім подобатися, тож сміх із них їх ображає.

«Є, наприклад, Наталія Бузько. Вона і вродлива, і сексуальна, і смішна. Але це велика рідкість. Набагато частіше жінки вміють сміятися з жартів. Під час виступів я помічав, що в залі чутно переважно жіночий сміх», — каже він.

Не один Делієв так вважає. На початку 90-х еволюційний психолог Джеффрі Міллер написав книгу «Спокусливий розум: як вибір сексуального партнера вплинув на еволюцію людської природи», в якій докладно пояснив, чому у жінок із гумором не склалося.

На думку вченого, якоїсь миті розвитку людства жінки вирішили, що інтелект — надійніша гарантія якісних чоловічих генів, ніж фізична форма. Коли і чому так сталося, достеменно невідомо, але чоловічий інтелект увійшов у моду, а разом із ним і гумор — як одна з його ознак. Щоб розмножуватися, чоловік повинен жартувати, а жінка — правильно оцінювати якість жартів. Тому, вважає Міллер, серед чоловіків більше не лише гумористів, а й письменників, натомість жінки краще знаються на мистецтві.

Щоб розмножуватися, чоловік повинен жартувати, а жінка — правильно оцінювати якість жартів.

Підтверджень теорії Міллера достатньо. Досліджуючи почуття гумору, вчені з’ясували, що жінки частіше за чоловіків віддають перевагу тим, хто вміє жартувати. У той же час чоловіки вигадують смішніші жарти, ніж жінки. Але до останнього висновку є питання.

Настанови проти еволюції

Якось викладачка психології Каліфорнійського університету Лаура Мікес вирішила прочитати відгуки студентів про свою роботу і натрапила на коментар, який її неприємно здивував. Один зі студентів назвав Мікес несмішною. Вона не вважала себе майстринею гумору, але свої дотепи знаходила вдалими. Крім того, з жартів Мікес сміялися подруги. Чому ж студенти недооцінюють її?

Викладачка вирішила провести експеримент. Одну групу студентів вона попросила придумати кумедні підписи до картинок, іншу — оцінити, наскільки вони кумедні, а також визначити, хто їх придумав — чоловік чи жінка. Виявилося, що всі кумедні підписи учасники експерименту помилково приписували чоловікам.

Мікес також зауважила, що деякі дівчата впадали у ступор від необхідності вигадувати жарти. Багато хто був упевнений, що видати щось смішне вони не здатні. Така установка позначалася на результатах дослідження. У першому експерименті з’ясувалося, що чоловічі підписи до картинок були смішнішими. Але в наступних, коли перед виконанням завдань викладачка просила студенток «постаратися», різниця між чоловічими та жіночими підписами зникала.

Учасниці дослідження впадали у ступор від необхідності вигадувати жарти.

Дослідження Мікес є за що критикувати. Американка вивчала лише студентів свого вишу, що могло відбитися на даних. Та й її вибірка була невеликою: у першому експерименті Мікес брали участь близько тридцяти осіб. Проте отримані нею результати показують, що стереотипи здатні впливати на почуття гумору так само, як і еволюція.

Людський мозок — орган складний, що вміє підлаштовуватися під нові завдання. Як пише у своїй книзі «В інтернеті хтось неправий!» популяризаторка науки Ася Казанцева, успішність освоєння будь-якої інтелектуальної діяльності залежить не від статі, а від навичок конкретної людини. Але якщо так, то чому в комедії настільки мало помітних комікес?

Стійкі та смішні

До появи інтернету американські коміки пробивалися на сцену двома шляхами. Кому пощастило, починали з написання жартів для гумористичних передач, решта — йшли у стендап. На відміну від телебачення та радіо, де коміки працювали за суворим та відредагованим сценарієм, тут жартували гостріше та жорсткіше, часто вдаючись до імпровізації. Спробувати свої сили можна було майже в кожному барі. Виступали без реквізиту та дорогих костюмів, головне — дотепність і подача.

Але за всієї відкритості формату для любителів реалізуватися в ньому могли не всі. У 60-х жінки присвячували себе дітям та дому, і щоб порушити цю традицію, була потрібна вагома причина. Одна з перших американських комікес Філліс Діллер згадувала, що почала виступати лише тому, що її чоловік залишився без роботи.

У СРСР стендапу не було, натомість був КВН. Вигаданий на початку 60-х формат, у якому команди студентів змагалися в дотепності, швидко вийшов за межі вишів. КВН дивилося пів країни, інша половина в нього грала. Свої команди були у школах, на заводах та фабриках. Популярність формату легко зрозуміти: тривалий час КВН залишався чи не єдиною можливістю для коміків-аматорів стати професіоналами.

Тривалий час КВН залишався чи не єдиною можливістю для коміків-аматорів стати професіоналами.

Хоча колективи виступали дуже різноманітні, за шістдесят років існування гри її чемпіоном була лише одна жіноча команда — «Раїси», яка стала переможцем Вищої ліги у 2018-му. Кавеенник, сценарист, продюсер і колишній головний редактор Вищої ліги КВН Андрій Чівурін пояснює: команди готуються до виступу місяцями, а за тиждень до гри взагалі практично не сплять — переписують сценарій, ставлять номери, шукають реквізит. Не дивно, що з навантаженням справляються не всі.

«Якось перед самою грою одна кавеенниця, зламавши ніготь об ширму, відмовлялася виходити на сцену. У цьому плані хлопці стійкіші», — каже він. Проте з теорією Чівуріна згодні не всі.

У заданих межах

Наталю Гаріпову легко впізнати за короткою білою стрижкою та звичкою голосно розмовляти. Свої стендапи вона читає так, наче віддає накази. Статус дозволяє: Гаріпова — одна із найпомітніших жінок в українському стендапі. Сьогодні її гонорар за виступ становить близько тисячі доларів (за її словами). Але починала вона в одеській команді КВН «Хто залишився після цирку», де виступала безкоштовно.

У те, що жінки менш витривалі, Гаріпова не вірить і вважає, що головна причина гендерного дисбалансу в гуморі — сексизм, якого у КВН було достатньо.

«Я ненавиділа, коли нашу команду називали жіночою. Тому що у КВН у жінки було три амплуа: тупа блондинка, істеричка або повія. Якщо твою команду називали жіночою, то треба було цьому відповідати», — згадує стендаперка.

«У КВН у жінки було три амплуа: тупа блондинка, істеричка або повія».

Погравши у КВН шість років, Гаріпова пішла на телебачення писати сценарії для гумористичного ситкому «Коли ми дома». У сценарній команді було близько сорока чоловіків та лише дві жінки. Гаріпова зазначає, що у разі скорочення вони були першими кандидатками на виліт із проєкту. Працювати, знаючи це, було непросто.

Ще одна складність полягала у тому, як відбирали жарти для серій. «Уяви: я сиджу у сценарній кімнаті, навколо самі чоловіки. Я вкидаю жарт, його зафукують — мовляв, не смішно. Потім дотеп, який будується на тому ж ході, пропонує хлопець. Його приймають. Це було п***ець як образливо!»

Хто жорсткіший?

Чи можна розділити гумор на чоловічий та жіночий? Герої матеріалу вважають, що ні.

«Гумор може бути двох типів: добрий чи ні. І той і інший можуть писати як чоловіки, так і жінки», — каже Чівурін.

Проте відмінності у виборі тем чоловіками та жінками помітити можна. У своїх виступах актриса й комікеса Олена Новікова, яка прийшла у стендап у сорок п’ять, жартує про вік, сина-підлітка і два розлучення. Публіці подобається, тому сьогодні Новікова має кілька виступів на тиждень. Стендап приносить гроші та нові ролі в кіно. Попри успіх Новікова визнає: аудиторія дозволяє жінкам не все.

«Уявіть, що жінка зі сцени починає жартувати, скільки чоловіків у неї було, — каже Новікова. — Як на ці жарти відреагує зал? Хтось збентежиться, комусь стане ніяково. А якщо про це розповідатиме чоловік, зал сміятиметься».

Гаріпова воліє не чекати, поки публіка дозволить їй жартувати про що заманеться. У своїх стендапах вона висміює неохайність чоловіків та їхню нездатність знайти клітор. Кілька разів охорона клубів, в яких виступала стендаперка, стягувала зі сцени чоловіків напідпитку, що намагалися висловити Гаріповій своє невдоволення матеріалом. Але реакція зали комікесу не зупиняє. Вона вважає, що головна мета її гумору — сексуальна освіта та боротьба з гендерними стереотипами. Чи можна вважати жарт про те, що чоловіки не знають, де розташований клітор, стереотипом? Гаріпова впевнена, що ні.

«Це не стереотип, а правда! Узяти хоча б мого чоловіка. Коли ми з ним познайомилися, він не вмів цілуватися взасос. А скільки чоловіків ходить на курси з кунілінгуса? Майже ніхто. Основні клієнтки секс-коучів жінки. Більшість чоловіків сексуально неосвічені, і їм нормально із цим».

У тому, що жінки можуть жартувати навіть жорсткіше за чоловіків, культурологиня Ольга Рогинська не бачить нічого дивного. Вона вважає, що гумор — привілей того, хто має владу, а жінки тільки зараз почали боротися за неї, тому й жартують цинічніше, ніж чоловіки, яким ця влада вже не потрібна.

«Гумор жінок сьогодні — це гумор амазонок», — робить висновок Рогинська.