Війна за виживання: Що загрожує диким тваринам в Україні

За оцінками спеціалістів, зараз близько третини території України є мінонебезпечною. І від цих боєприпасів можуть гинути не тільки люди, а й тварини. Так само, як і від ракет та куль. Але ж крім цього є менш прямі наслідки бойових дій — пожежі, які не завжди можна загасити, забруднення води, ґрунту і повітря, браконьєрство.

Й навіть після завершення воєн природа продовжує відчувати їхній вплив: люди біднішають, охорона угідь слабшає, популяції видів, що складають раціон хижих тварин, меншають, на кордонах з’являються бар’єри, а на моніторинг, захист та дослідження природних екосистем не вистачає часу й ресурсів. Розповідаємо детальніше, що зазвичай відбувається з дикими тваринами у ході збройних конфліктів і як вони переживають нинішню війну в Україні.

Дикі тварини під загрозою

З 1950 по 2000 роки 80% воєн відбувалися у так званих хот-спотах — географічних зонах із високим біорізноманіттям. Насичені природними ресурсами, ці території часто стають об’єктом геополітичних інтересів. Вплив воєнних дій на фауну був очікувано негативний, однак не завжди прямий.

Багаторічних якісних досліджень, присвячених цій темі, небагато — занадто небезпечно та дорого проводити дослідження у зоні бойових дій, — проте вони є. Одне з таких було опубліковане в журналі Nature та стосувалося Африки. Військові конфлікти там відбуваються постійно і мають як позитивний, так і негативний вплив на диких тварин. Перший полягає в офіційній забороні полювань. Другий — у поширенні браконьєрства, одного з джерел фінансування військових угруповань на Африканському континенті. Тож чого більше — шкоди чи користі?

Відповідаючи на це питання, дослідники Джошуа Даскін з Єльського та Роберт Прінгл із Прінстонського університету проаналізували дані, зібрані з 1946 по 2010 рік. Вони досліджували 250 популяцій 36 видів великих травоїдних ссавців, таких як слони, антилопи, бегемоти, носороги й жирафи (важливі для хижаків та екосистем загалом види), на 126 територіях усього Африканського континенту, які охороняються. Дослідники виявили, що понад 70% тамтешніх парків постраждали від збройних конфліктів. Також встановили, що головним фактором, який впливає на популяції диких тварин, є частота виникнення військових конфліктів, а не їхня інтенсивність.

Наприклад, у Мозамбіку, де з середини 1960-х до 1990-х років постійно точилися бої локального значення — спочатку війна за незалежність, потім громадянська, — були практично знищені великі популяції ссавців у національному парку Горонгоса. Подальші військові сутички у цій державі привезли до того, що на початку 2000-х чисельність слонів скоротилася більш ніж на 80%, а буйволів, бегемотів, антилоп гну та зебр — до десятків чи одиниць.

Закінчення воєнних дій не означає відновлення фауни. Наслідки війни у В’єтнамі, яка тривала шістнадцять років і закінчилася у 1975-му, помітні досі. Країна, яка вдвічі менша за Україну, була усіяна різноманітними засобами ураження. Лише на етапі повномасштабного втручання армія США скинула на В’єтнам 74 мільйони літрів гербіцидів (за задумом, хімікати мали знищити тропічні ліси, в яких розміщувалися табори солдатів Національного фронту визволення Південного В’єтнаму, залишивши останніх без укриття), а також 400 тисяч тонн напалму і до 6,2 мільйона тонн бомб і мін.

Наслідки війни у В’єтнамі, яка тривала шістнадцять років і закінчилася у 1975-му, помітні досі.

Скидаючи дефоліанти — хімічні сполуки, які спричиняють опадання листя у рослин, в основному вздовж річок, — американці завдавали шкоди рослинам на суші й у водно-болотній зоні. Осідаючи у ґрунтах, ці сполуки потрапили в харчовий ланцюг тварин. Навіть сьогодні, за пів століття після закінчення бойових дій, вчені виявляють діоксини, шкідливі похідні дефоліантів, у тканинах тварин та людей. Але найбільшу шкоду хімікати завдали азійському чорному і малайському (його ще називають сонячним) ведмедям — тваринам, які мешкають у лісових масивах В’єтнаму. Харчуючись у тому числі листям, ці види значну частину свого життя проводять на деревах.

Сьогодні цих тварин легше зустріти на «жовчних фермах» чи у ведмежих притулках, ніж у дикій природі. Дісталося не тільки ведмедям. Окрім того, внаслідок скорочення харчового ланцюга, браконьєрства, мінної небезпеки, у природі В’єтнаму зараз залишилось лише п’ять тигрів».

Три роки тому інтернетом розлетілися світлини єменських браконьєрів, які позували з убитими тваринами. За підрахунками природоохоронних організацій, лише протягом семи місяців 2020 року ті вбили 34 рідкісні тварини, у тому числі каракалів та вовків. У період з 2015 по 2019 рік браконьєри в Ємені також знищили 31 аравійського леопарда, тоді як цей підвид перебуває під загрозою зникнення — у світі залишилося не більше пари сотень особин. В Афганістані так само під загрозою зникнення через незаконне полювання опинилися ведмеді, каракали, гепарди.

Розділені стінами

Тварини не знають кордонів, але їм теж доводиться залежати від них. Міграційні кризи, як спровокована Росією та Білоруссю, призвели до того, що європейські країни почали будувати стіни. За останніми оцінками, загальна довжина прикордонних парканів тільки в Євразії (не враховуючи Близького Сходу) сягає 30 тисяч кілометрів.

Подібні стіни негативно впливають на популяції тварин, адже таким чином певні угруповання стають розділеними й ізольованими.

Нещодавно вчені провели дослідження — за допомогою GPS вони стежили за оленями, які живуть по обидва боки кордону між Німеччиною та Чехією. Виявилося, що навіть через 25 років після повного зникнення електрифікованих прикордонних парканів між країнами олені все ще не долають цю межу. Хоча жоден із нині живих оленів ніколи не бачив таку огорожу — вони зазвичай не живуть більше 15 років. Схоже, матері-олениці досі вчать своїх оленят, що не можна перетинати кордон через небезпеку.

Навіть через 25 років після повного зникнення електрифікованих прикордонних парканів між країнами олені все ще не долають цю межу.

Тим часом з’являються нові огорожі з колючого дроту, як встановлені Словенією вздовж кордону з Хорватією. Вони розділяють навпіл транскордонні динарсько-балканські популяції вовка, рисі та бурого ведмедя, які й без того страждають через ізоляцію.

Прикордонний бар’єр, що перетинає територію Біловезької Пущі, також робить неможливим розселення ведмедя і розділяє вовчі зграї й рисячі сім’ї. Це, знову ж, загрожує збіднінням генофонду та загибеллю тварин під час спроб перетину цього кордону. Тут уже є випадки смерті зубрів.

Загалом у багатьох країнах наразі досить фактів, що підтверджують загибель дрібних та великих тварин: вони заплутуються у дроті, розбиваються об огорожу, потрапляють на міни чи під ураження електричним струмом. За останні три роки Австралійський шпиталь дикої природи пролікував понад 80 різних видів тварин, яких виявили на огорожах з колючого дроту. З понад 800 тварин половину довелося приспати через травми. Крім того, огорожу та переходи (спеціально зроблені людьми або самими тваринами) використовують для засідок браконьєри.

У Кашмірі збільшилася кількість нападів гімалайських ведмедів та леопардів на людей саме через прикордонні паркани, що заважають тваринам вільно переміщатися і шукати звичну їм здобич.

Кордони з Росією та Білоруссю уже через постійне перебування військових, замінування тощо небезпечні для тварин. Крім того, туди ускладнений доступ лісової охорони, науковців. Ведмеді, які звикли жити на цих територіях, тепер змушені мігрувати. Так, у межиріччі Дніпра і Десни ведмедів не бачили кілька десятиліть, а у 2023 році вони там з’явилися.

І якщо навіть у відносно мирному Карпатському регіоні сусідні держави почнуть будувати серйозні мури, популяція ведмедів опиниться під загрозою — без молодняку зі Словаччини, Румунії та Польщі наше угруповання має небагато шансів.

У межиріччі Дніпра і Десни ведмедів не бачили кілька десятиліть, а у 2023 році вони там з’явилися.

Лише в окремих випадках загородження дещо покращують стан екосистем завдяки зменшенню присутності людини і браконьєрства. Наприклад, такий ефект спостерігається в безлюдній демілітаризованій зоні між Північною та Південною Кореєю. Але зазвичай це стосується лише певних видів тварин — хижих птахів чи дрібних приматів.

Кого годує війна

Про те, що вовк — тварина війни, говорять ще з часів Середньовіччя. Колись люди були частиною його раціону, і не обов’язково живі. Тож епідемії, війни, голод — усе це годує вовка. Те ж відбувається і зараз, адже хижаки зазвичай не проходять повз додаткове джерело білка — тіла загиблих. Але не лише це полегшило життя псових. Для вовка, лисиці, шакала велике значення має припинення полювання на територіях із бойовими діями та зупинка збирання врожаю на полях. Зерно, яке не забрали, — корм для гризунів. Гризуни — корм для псових, так само, як і покинуті домашні собаки й коти.

Це може бути тимчасовим ефектом, адже хвилі чисельності гризунів не тривають вічно. Та й хижаки загалом не ті види, що стають масовими і такими залишаються. Однак у певний час чисельність справді може значно зрости. Наприклад, кількість вовків по всій Україні збільшувалася в період воєнних дій з 1914-го до 1920-х. У 1927—1928 роках вовки з’явилися навіть у Криму, хоча вважалося, що останню особину тут вполювали в 1924-му. Та після активізації боротьби з хижаком його поголів’я знову зменшилося. Наступний спалах розмноження вовків спостерігали під час Другої світової війни, коли боротьба з цими тваринами знову значно ослабла, а воєнні дії забезпечували їм легку поживу. У 1947—1949 роках налічувалося близько 7 тисяч особин — це найвища чисельність за всю історію обліку на території України. Таке поширення хижака створює додаткові ризики для ситуації зі сказом, а ще для вразливих видів-жертв, наприклад для зайців чи косуль.

У 1947—1949 роках налічувалося близько 7 тисяч вовків — це найвища чисельність за всю історію обліку на території України.

Вовки й лисиці, шакали, а також кунячі (борсуки, тхори) не дуже бояться людей або техніки. Для них, особливо для молодих тварин, навіть позиції військових можуть бути джерелом харчування та простої цікавості. Звідси десятки відео з лисенятами чи тхорами в окопах тощо.

Ведмідь Войтек — одна з найбільш відомих «тварин війни» у світі. Він був офіційно внесений до реєстру 22-ї артилерійської роти постачання Другого польського корпусу, з якою промандрував через Іран, Ірак, Сирію, Палестину, Єгипет, Італію, а пенсію доживав вже у Великій Британії. Утримання диких тварин у якості талісману і досі популярне. Ми бачили вовка нашого 1 ОМБ ЗСУ «Вовки да Вінчі» (наразі переданий до притулку), тих же тхорів чи лисенят на позиціях ЗСУ в тіктоці, вкраденого з херсонського звіринцю окупантами єнота-полоскуна.

На час повномасштабного вторгнення хоча б звичний потік контрабанди дитинчат хижаків та інших диких тварин завмер. Бо кордон із Росією і порти, аеропорти тепер незручні для трафіку. Але це той бізнес, що здатен швидко відновитися. Україна — транзитна зона з майже відсутнім контролем між Азією та Європою. А це ідеальне середовище для умовно законного (завдяки лазівкам у законодавстві) й незаконного транспортування диких тварин через наші кордони — як тих, що були відловлені у природі, так і тих, кого з цією метою розводять у неволі.

Є ще один неочевидний аспект у впливі війни на диких тварин — активне використання тренувальних військових полігонів. Вовк у Німеччині колись був винищений повністю і останнім часом почав повертатися в першу чергу на військові полігони, а не на природоохоронні території. У нашому регіональному ландшафтному парку «Міжрічинський» в Чернігівській області теж розташовані полігони. Використовували їх не надто активно, натомість там було менше спроб браконьєрського полювання чи транспорту, що турбує тварин. Тож до вторгнення ці полігони являли собою острівці спокою для рисі й вовка, але, очевидно, більше не є такими.

Вовк у Німеччині колись був винищений повністю і останнім часом почав повертатися в першу чергу на військові полігони.

Проте в цілому вовк, шакал та лисиця навіть за найбільш негативних сценаріїв розвитку війни будуть у порядку. Найвразливіші — все ж бурий ведмідь і рись. Але крім великих хижаків є десятки видів тварин, яких можна втратити вже скоро. Так, під загрозою степова мишівка, на яку вплинуло руйнування греблі, перегузня, чий крихітний ареал в Україні знаходиться в зоні бойових дій, тощо.

Загалом постраждала третина природно-заповідного фонду України, деякі втрати незворотні. Нам знадобляться роки лише на оцінювання збитків. Можливо, Україна отримає мільярди компенсацій, та навряд чи це поверне все, що буде знищено.

Фото: Єлизавета Букрєєва, спеціально для Bird in Flight

Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки ГО «Лабораторії журналістики суспільного інтересу» та проєкту Documenting Ukraine в Інституті гуманітарних наук у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM).