Репортаж

Будинок родини зі Снігурівки затопило після підриву ГЕС — ось як подружжя два тижні жило просто неба

Фотограф Ігор Іщук вирушив в експедицію на південь України після підриву Каховської ГЕС. На кордоні Херсонської та Миколаївської областей він познайомився з парою, що втратила будинок і тепер живе у наметі просто неба разом зі своїми тваринами.

Снігурівка у Миколаївській області була окупована з березня до листопада минулого року. Російські обстріли сильно зруйнували місто. Тут, біля річки Інгулець, і живе 46-річний Геннадій із дружиною Наталею, поки їхні діти за кордоном. Подружжя вирощує худобу. Коли росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС, будинок Геннадія та Наталі затопило, і вони два тижні разом із уцілілими тваринами прожили в наметі просто неба.

Саме там їх зняв фотограф Ігор Іщук. Дванадцятого червня він із приятелем вирушив до Херсонської області, щоб задокументувати наслідки катастрофи на Каховській ГЕС. Проїжджаючи вздовж Інгульця, вони побачили затоплений будинок, а неподалік намет, навколо якого були кози й бички. Фотограф провів там два дні, спостерігаючи, як живуть і працюють Геннадій та Наталя.

Ігор Іщук

Ігор Іщук — фотограф, народився в Одесі. Досліджує тему соціальної нерівності, паралельного суспільства та наслідків урбанізації міських околиць. Зараз висвітлює війну в Україні.

Ось що сам Геннадій розповів Bird in Flight про те, як змінилося його життя.

— Перші півтора місяця повномасштабного вторгнення ми виходили з підвалу, тільки щоб нагодувати худобу. Під час окупації Снігурівки росіяни нас вигнали з будинку — у них був наказ зайняти позиції. Вони казали, що не заходитимуть навіть у двір. Але коли я ненадовго приїхав додому, то побачив, що вони сидять у мене на ліжку та їдять моє сало. Під час окупації вони винесли з хати практично все: 50 нутрій, качок, кіз, меблі, поїли всі припаси.

Якось я чотири години пробув у них у полоні. Мене допитували, а потім вигнали, коли почав розповідати, що думаю — і весь світ думає — про окупантів. Вони були дуже підозріливі до всього. Одного разу стріляли по мені — не поцілили. Іншого разу вирішили, що я корегувальник, і теж ледь не розстріляли.

Після деокупації ми думали, що тепер зможемо жити спокійно. Але 8 червня, через два дні після підриву, будинок почало затоплювати: ввечері вода підійшла до воріт, на ранок — вже була по груди. Наступного дня дім затопило до даху. Ми встигли відігнати худобу на гору — це 18 кіз та 12 бичків — і позичили у військових намет, узяли їжі на десять днів. Із собою у нас були також сонячні панелі, які залишив сусід, коли виїжджав зі Снігурівки, — щоб не дісталися росіянам, і маленька газова плита. Вирили яму, яка слугувала нам холодильником, та накрили її брезентом. Із меблів був стіл та стільці. Чотири доби з дружиною взагалі не бачили людей: ми на пагорбі, а за ним мінні поля, тож до нас було не підібратися. Тварини — єдина причина, через яку ми залишилися.

Чотири доби з дружиною взагалі не бачили людей.

Двадцять другого червня ми вперше прийшли додому. Будинок сирий, стіни та стеля місцями обвалилися, пічка зруйнована, підлога теж, двері течією просто знесло. Меблі зіпсовані водою. Зараз ми живемо у прибудові біля оселі. Саме ж приміщення буде непридатним декілька місяців. Але ми збираємося відбудовувати дім і переїжджати не плануємо. Намет залишили на пагорбі – нехай слугує нам «пунктом незламності» про всяк випадок.

Нове та Найкраще

652

581

607
929

Більше матеріалів