Архітектура Каховської ГЕС

Каховська ГЕС імені П. С. Непорожнього є останнім, шостим ступенем Дніпровського каскаду ГЕС. Вона виробляла найбільшу кількість електроенергії, хоча мала найменшу потужність. І забезпечувала електроенергією та питною водою весь південний схід України, від неї залежало водопостачання Криму, а її дамба поєднувала правий та лівий береги Дніпра.

Будувати Каховську гідроелектростанцію почали 20 вересня 1950 року. Спорудження доручили колективу управління «Дніпробуд», яке в 1927—1932 роках зводило Дніпровську ГЕС, а після війни її відновлювало.

Працювати на будівництві Каховської ГЕС довелося на 30% більше, ніж навіть при спорудженні тієї ж наймасштабнішої в Україні Дніпровської ГЕС: роботу ускладнювали м’які ґрунти.

Місце для станції обрали за 10 кілометрів від Каховки, на колишньому правому крилі Каховського плацдарму — укріпленого району на лівому березі Дніпра у 1918—1920 роках. Завдяки ГЕС у 1950-му з’явилося місто Нова Каховка замість села Ключового, заснованого ще 1890 року. У Новій Каховці оселилися люди, які обслуговували станцію.

Першу з шести турбін встановили в серпні 1954-го, через рік 18 жовтня її запустили. На повну потужність ГЕС запрацювала 19 жовтня 1956 року.

У будівництві станції та прилеглої Нової Каховки брали участь 400 підприємств із 300 міст Радянського Союзу. З Москви і Ленінграда надсилали грейдери, земснаряди, дорожні машини, генератори. Уральські робітники виготовили спеціальні екскаватори, саратовці та ярославці — електролебідки, залізничні крани. З Білорусії на будівельні майданчики прибували автомашини, з Казахстану і Вірменії — транспортери, з Узбекистану — компресори, із Латвії — засоби зв’язку. Київ, Харків, Запоріжжя, Одеса забезпечили кабель, шифер, спецтранспорт.

Для конструкції станції використали метод великоблочного бетонування. Його розробив головний інженер будівництва Петро Непорожній, на честь якого і назвали ГЕС. Лише в 1954 році за цим методом уклали 700 тисяч кубометрів бетону, що перевершило тодішні світові рекорди в галузі.

За архітектуру електростанції відповідав академік архітектури Георгій Орлов — учень архітектора-авангардиста Віктора Весніна. Він же брав участь у зведенні конструктивістських споруд Запоріжжя, після каховської станції будував Каунаську ГЕС у Литві на річці Неман і Братську ГЕС на Ангарі у Росії.

Увесь комплекс гідровузла — це монументальна архітектура, що відсилає до Ренесансу, елементи якого використовували у той час паралельно з класицизмом. Ренесанс видає тричастинна композиція машинної зали з аркадами у нижній ділянці, а також фасади, декоровані рустуванням — щільнорозташованим каменем із грубо обтесаною лицьовою поверхнею. За словами одного з архітекторів комплексу Юрія Гумбурга, круглі вентиляційні вікна машинної зали навіяні храмом у Херсоні. І справді, такі вікна можна побачити на Греко-Софійській церкві.

Композицію шлюзу складали вхідні ворота у вигляді тріумфальної арки, яку вінчають аркади. Вона нагадує архітектуру Стародавнього Риму та його акведуків. А на виході шлюзу ворота оформили двома чотиригранними баштами. Це теж відсилає до Ренесансу завдяки композиції й рустувальному облицюванню. Як арка, так і башти виконані з цегли. Сама споруда електростанції та шлюзу — з залізобетону.

Подібну концентрацію класичних елементів можна побачити лише на Каховській ГЕС, оскільки її встигли завершити у час панування монументального стилю. Тільки на Дніпрогесі є старий трьохкамерний шлюз початку 30-х років із вежами у стилі постконструктивізму. Інші станції, наприклад Середньодніпровську та Канівську, завершили пізніше, тому вони взагалі подібних елементів не мають.

Цей гідровузол проєктували у період так званої сталінської архітектури, а насправді архітектури монументальної, яка вже у 50-х роках потроху поступалася місцем більш функціональному модернізму. І спрощеність конструктивних елементів це яскраво ілюструє. Лаконічність у використанні класичних форм поєднується з абсолютно функціональними елементами самого гідровузла із бетону та залізобетону, тобто сучасними конструкціями. Тож в архітектурі Каховської ГЕС є дуалізм: з одного боку класика, а з іншого — сучасні інженерні споруди.

Від лютого 2022-го станція знаходилася під окупацією росіян. Вони замінували будівлю ще навесні торік, а у листопаді під час відступу підірвали міст на ГЕС, і тоді сама гребля отримала сильні пошкодження. 6 червня російські війська її знищили.

Фото на обкладинці: Харківський державний архів