Світ

Гнів людський: Як народи мстилися за геноцид

Після подій у Бучі про помсту російським воєнним злочинцям та у принципі всім винним у вбивствах українців заговорили як посадовці — Зеленський, Залужний, Резніков, — так і звичайні громадяни. Поки зарано робити висновки, якою буде ця відплата, але історія знає приклади, коли покарання винних у злочинах проти нації не закінчувалося лише судом. Згадуємо про спецоперації ізраїльської розвідки, яка полювала на нацистів та палестинських терористів, а також про помсту вірмен за геноцид свого народу.

Операція «Немезіс»: помста вірмен

Соґомон Тейлірян вижив у спричиненому турками вірменському геноциді 1915 року, ховаючись у купі трупів. Тейлірян — діяч вірменського визвольного руху — бачив, як зґвалтували та вбили двох його сестер і як турецькі ятагани зарубали його матір та брата. Він єдиний зі своєї родини вцілів під час різні в місті Ерзінджан. У мемуарах Тейлірян (як і сотні інших вірмен у своїх свідченнях) пригадує: турки примусово депортували вірмен Східної Анатолії, проводили марші смерті до сирійської пустелі Дейр-ез-Зор, били людей батогом та прибивали до їхніх стоп кінські підкови. Як і нацисти, турки селили вірмен у робочі табори і проводили над ними медичні експерименти.

Через шість років після геноциду, в результаті якого, за оцінками істориків, постраждало від 800 тисяч до 2 мільйонів вірмен, Тейлірян буде очікувати на Талаата-пашу, колишнього міністра внутрішніх справ Османської імперії та одного з архітекторів різанини вірмен, у берлінському районі Шарлоттенбург. Соґомон кілька разів вистрілить із револьвера на очах у десятків свідків — щойно він знищив ціль № 1 у чорному списку операції «Немезіс».

Соґомон кілька разів вистрілить із револьвера на очах у десятків свідків — щойно він знищив ціль № 1 у чорному списку операції «Немезіс».

територія на сході Туреччини, яка раніше належала Вірменії

примусовий марш полонених на великі відстані, метою якого є винищення в’язнів

Мехмед Талаат-паша — османський державний діяч, міністр внутрішніх справ Османської імперії та один з головних організаторів масової депортації і геноциду вірмен. Саме його вбив Соґомон Тейлірян.

Спочатку до переліку «Немезіс» увійшли близько 600 турецьких та азербайджанських політиків, які організували геноцид 1915 року й різанину вірмен у Баку 1919-го. Потім кількість цілей звузили до 41 чиновника. Після падіння Османської імперії її головна політична сила, партія младотурків, втекла до дружніх Німеччини та Італії. Тож вірмени з радикальної партії «Дашнакцутюн», які пережили геноцид, розгорнули агентурну мережу в Європі й Америці. Місцезнаходження турецької верхівки головні організатори операції «Немезіс» Григор Мержанов та Шаан Наталі виявили за допомогою посла Вірменії у США Армена Гаро.

«Немезіс» планували 9 місяців. До академічних кіл Берліна, Тифліса й Рима відправляли вірмен європейської зовнішності, які дізнавалися у студентів, де можна знайти протурецькі інтелектуальні клуби. Там вони виходили на ближнє коло колишніх турецьких чиновників, вивчали їхній розклад, звичний маршрут і кількість охорони. Таким чином з 1919 до 1922 року учасники операції «Немезіс» усунули 9 організаторів геноциду, включаючи міністра військово-морських сил Джемаля-пашу (також відповідального за масові страти ліванців та сирійців) і великого візира імперії Османа Халіма-пашу.

Після вбивства Талаата-паші німецька влада схопила Соґомона Тейліряна. Суд над ним став сенсацією: чоловіка виправдали. Суддя та медексперти посилалися на стан афекту, в якому підсудний убив міністра, й на те, що новий турецький уряд заочно засудив Талаата-пашу до смерті. Також вони нагадали про історичну відповідальність турків перед народом Вірменії.

Після вбивства Талаата-паші німецька влада схопила Соґомона Тейліряна. Суд над ним став сенсацією: чоловіка виправдали.

вбивства вірменського населення турецькими та азербайджанськими військовими

дашнаками називають загони воїнів, що боролися з турецькими та курдськими окупантами

Суд над Соґомоном Теліряном на початку червня 1921-го у Берліні.

Ще одного агента операції «Немезіс» Мисака Торлакяна, який убив міністра внутрішніх справ Азербайджану, виправдали на британському військовому трибуналі.

Першою країною, яка визнала геноцид вірмен ще під час Першої світової війни, стала Велика Британія. У травні 1915 року це зробили Франція та Російська імперія. У другій половині ХХ століття приєдналися Європейський союз, Гаазький трибунал, а у 2019-му й Америка.

Туреччина та Азербайджан досі заперечують свою причетність. Їхня відмова спонукала вірменських бойовиків продовжити роботу агентів операції «Немезіс». У 1970—1980-х у Європі та США сталися вбивства турецьких послів й аташе — відповідальність за ці події взяли на себе організації лівих радикалів-марксистів ASALA і JCAG, яких пов’язують із правими націоналістами-дашнаками.

Вірменська секретна армія визволення Вірменії

бійці за справедливість щодо геноциду вірмен

Автомобіль Ахмета Бенлера, застреленого в Гаазі. Убитий був сином посла Туреччини Оздеміра Бенлера. Відповідальність за напад взяла на себе вірменська терористична організація ASALA. 1979 рік. Фото: Koen Suyk / Anefo

Протягом 10 років обидві організації знищували турецьких дипломатів та аташе по всьому світу, але незабаром ASALA вдалася до терактів і мінування цивільної інфраструктури, через що лідерів радикального вірменського руху стали асоціювати з терористами. Якщо на початку ASALA знищувала лише турецьких політиків, які заперечували геноцид, то після цього вже захоплювала цивільні аеропорти з вимогою звільнити вірменських політичних в’язнів. За інформацією ЦРУ, вірменські бойовики отримували фінансування від палестинських терористів, а невдовзі перетворилися на звичайних найманців.

Якщо на початку ASALA знищувала лише турецьких політиків, то після вже захоплювала цивільні аеропорти.

ASALA припинила своє існування наприкінці 80-х після вбивства лідера організації Акопа Акопяна. На самому початку політичної та військової кар’єри його вважали радикальним лідером вірменського руху визволення, але після того, що сталося, вже й самі вірмени бачили в ASALA групу терористів.

Операція «Ґарібальді»: полювання на нацистів

Нюрнберзький трибунал засудив до страти вищих членів СС і гестапо, включаючи Вільгельма Кейтеля й Ернста Кальтенбруннера. Проте, за даними Ізраїлю, близько 6 тисяч чиновників Третього рейха втекли до Латинської Америки, Скандинавії та Центральної Європи — сотні з них брали безпосередню участь у розв’язанні «єврейського питання».

За даними Ізраїлю, близько 6 тисяч чиновників Третього рейха втекли до Латинської Америки, Скандинавії та Центральної Європи.

Рішення розпочати операцію з ліквідації нацистів приймали в 50-х і 80-х роках, але воно йшло з порядку денного залежно від того, хто обіймав посаду прем’єр-міністра Ізраїлю. Так, уряд Давида Бен-Гуріона 50—60-х доручив керівнику ізраїльської розвідки Моссад Іссеру Харелю впроваджувати агентів в Латинську Америку, щоб стежити за нацистами, які переховуються. Але вже його наступник Леві Ешколь вирішив відмовитися від дорогих операцій зі знищення воєнних злочинців на користь боротьби з палестинськими терористами — вони безпосередньо загрожували Ізраїлю наприкінці 60-х.

Підрозділ Моссаду, що прийняв завдання вистежити гестапівців та есесівців, називався «Амаль». У 1959 році він взявся за складання списку німецьких воєнних злочинців (усього їх було близько двадцяти), до якого увійшли особистий секретар фюрера Мартін Борман, «ліонський кат» Клаус Барб’є, комендант концтабору Треблінка Франц Штангль і ціль № 1— Адольф Айхман. Останній, як описували його соратники, не був затятим антисемітом, не мав особливої ​​ненависті до інших етносів, але як помітний кар’єрист намагався вислужитися перед адміністрацією Гітлера. Айхмана часто називають архітектором Голокосту, бо саме йому доручили розв’язати «єврейське питання». Він займався логістикою та депортацією євреїв до концтаборів, хоча сам, схоже, зовсім не цікавився нацистською ідеологією. Філософиня Ханна Арендт наводила приклад Айхмана як банальності зла — людини, що «лише виконує свою роботу», є маленькою шестірнею великого механізму, але, навіть не будучи садистом, сприяє знищенню цілої нації.

начальник штабу Верховного головнокомандування Збройних сил Німеччини

керівник Головного управління імперської безпеки та статс-секретар Імперського міністерства внутрішніх справ Німеччини, обергрупенфюрер СС і генерал поліції, генерал військ СС

Адольф Айхман у в’язниці.

У результаті з розстрільного списку Моссаду вдалося ліквідувати лише двох нацистів — Айхмана та латвійського ката Герберта Цукурса, причетного до вбивства 30 тисяч євреїв. Усуненню інших цілей перешкоджало багато факторів: деякі військові злочинці перебували на території США чи Франції, і їхнє викрадення або вбивство могло призвести до міжнародного скандалу; деякі були завербовані британською чи американською розвідкою, як, наприклад, Клаус Барб’є.

Операція «Фінал», або, як її прозвали газети, операція «Ґарібальді», полягала у викраденні Айхмана, що переховувався в Аргентині, з метою показового суду в Ізраїлі. За допомогою Ватикану та Червоного Хреста Айхман отримав фальшивий паспорт на ім’я Рікардо Клемента, після чого втік до Буенос-Айреса. Розшукати Айхмана допоміг сліпий адвокат Лотар Герман, що цікавився судовими процесами над нацистами. Донька Германа розповіла про знайомство із сином якогось чиновника, котрий вихвалявся батьківськими кар’єрними злетами на службі Третього рейха.

Далі вступив Моссад. Після посвідчення особи Айхмана агенти викрали його, ввели сироватку, яка блокує мовлення, і доставили до аеропорту. Айхману видали підроблений паспорт, а його мовчання та супровід агента під прикриттям пояснили тим, що чоловік перебуває у стані шоку після аварії, — це було підтверджено документом (Моссад зімітував автомобільне зіткнення до вильоту). Доправивши злочинця до Ізраїлю, агенти передали його суду. Адольф Айхман був повішений у ніч з 31 травня на 1 червня 1962 року.

Агенти викрали його, ввели сироватку, яка блокує мовлення, і доставили до аеропорту.

revenge_51
Суд над Адольфом Айхманом.
revenge_91
Суд над Адольфом Айхманом.
revenge_31
Суд над Адольфом Айхманом.

Операція «Гнів Божий»: відплата Голди Меїр

Насамперед бойовиків терористичної палестинської організації «Чорний вересень» пов’язують із терактом на мюнхенських Олімпійських іграх 1972 року. «Чорний вересень» складався з автоматників «Організації визволення Палестини» (ОВП) та «Руху за національне визволення Палестини» (ФАТХ), які програли війну з Йорданією та неодноразово стикалися у протистоянні з Ізраїлем. Не в змозі продовжувати повномасштабні воєнні дії, солдати створили конспіративний терористичний осередок для замахів на ізраїльських політиків та агентів Моссаду. Наприклад, у 1973-му палестинські терористи намагалися підбити літак прем’єр-міністерки Ізраїлю Голди Меїр у Римі.

5 вересня 1972 року під час проведення Олімпійських ігор палестинці взяли в полон, а потім убили 11 членів ізраїльської збірної. Імовірно, лідери «Чорного вересня» спланували цей теракт через те, що Міжнародний олімпійський комітет відмовив палестинській команді в участі. Палестинці не лише вбили ізраїльських спортсменів та німецьких поліцейських, але й жорстоко катували заручників (одного спортсмена кастрували).

Ізраїльський прапор приспущений в аеропорту Лод в очікуванні прибуття трун ізраїльських спортсменів, убитих на Олімпіаді в Мюнхені.

«Посилай хлопчиків» — за чутками, цю фразу, що стала майже крилатою, при військових вимовила Голда Меїр у відповідь на теракт у Мюнхені. Вона особисто схвалила спецоперацію помсти «Гнів Божий», виконання якої тривало два десятиліття. Урядом був створений «комітет X» на чолі з самою Меїр, міністром оборони та військовою елітою розвідувального управління Моссаду, які склали список організаторів теракту та поставили за мету знищити всю інфраструктуру «Чорного вересня» в Європі. Складність полягала в тому, щоб усунути терористів на території європейських країн не викликавши широкого резонансу й затримання ізраїльських агентів.

«Посилай хлопчиків» — за чутками, цю фразу, що стала майже крилатою, при військових вимовила Голда Меїр у відповідь на теракт у Мюнхені.

Першою ціллю «Гніву Божого» став палестинський письменник та перекладач Ваїль Зуайтер. Він представляв ОВП у Римі, мав дружні стосунки з відомим письменником Альберто Моравіа, писав есе, знав п’ять мов і багато років перекладав «Божественну комедію». За словами лідерів «Чорного вересня», Зуайтер не був причетний до операції в Мюнхені, але згідно з даними ізраїльської розвідки саме він займався постачанням зброї. Зуайтера вбили 12 пострілами на порозі його будинку. Після Моссад вдався до більш тонких тактик дистанційного знищення, але якщо агентам доводилося стріляти, вони переконувалися, що поцілили рівно 12 разів: 6 разів у серце, 6 разів у голову — так виглядав їхній «підпис».

Керівника французької філії «Вересня» усунули за допомогою захованої у телефоні бомби, представника філії на Кіпрі та шпигуна КДБ — підірвали у номері готелю. Потім Моссад знищив їхніх наступників, хоча, наприклад, нового лідера французького палестинського руху було складно виявити через те, що він ховався перевдягаючись у жіноче вбрання. Але найдовше ізраїльська розвідка полювала на Алі Хасана Саламе, відомого як Червоний Принц. Його намагалися вбити в Норвегії, Швейцарії та Іспанії — охорона терориста або прорахунки Моссаду зривали операцію. Детонація бомби наздогнала Саламе та його прибічників лише у 1979 році в Бейруті.

Голда Меїр.

Усього з 1972-го до 1988-го оперативники «Гніву Божого» знищили більше 30 членів «Чорного вересня», при цьому практично не втративши в особовому складі. Планування ліквідації кожної цілі проходило приблизно однаково. Польові агенти, яких називали катса, кілька місяців (або навіть років) стежили за бойовиками «Чорного вересня», складали розклад та занотовували звички об’єкта. Потім оперативники, яких називали кідон, розробляли план усунення та втілювали його.

Усього оперативники «Гніву Божого» знищили більше 30 членів «Чорного вересня», при цьому практично не втративши в особовому складі.

Паралельно з «Гнівом» Ізраїль провів операцію «Весна молодості» — масовану одночасну атаку п’яти цілей та штурм будівель із палестинцями у ліванських Бейруті й Сідоні у 1973 році. За приблизними підрахунками, Ізраїль ліквідував 100 палестинських оперативників, включаючи три ключові постаті «Чорного вересня», і втратив при цьому двох агентів Моссаду.


Усі зображення на основі фото з Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

425

29

227
100

Більше матеріалів