Архітектура

Як у повоєнному Києві відбудували все швидко й дешево. Окрім Хрещатика

Київ не був ущент зруйнований після Другої світової, але від багатьох споруд лишилися тільки стіни чи фундамент. Семен Широчин розповідає, як саме відбудовували столицю та які уроки ми можемо винести для наступної післявоєнної реконструкції.

До Другої світової Київ був містом, що активно зростало. Генплан 1935 року передбачав зведення нових житлових районів на Сирці, Шулявці, у Відрадному, Солом’янці, Голосієві, а також масштабну забудову лівого берега. Крім того, у столиці збиралися реконструювати й розширити магістралі, створити районні площі. Цей план мав розв’язати проблему неоднорідної щільності населення — у центрі вона була надто високою, через що будинки мали погане освітлення та систему вентиляції.

До війни встигли реалізувати лише частину ідей: проклали нові магістралі, збудували Деміївський шляхопровід, майже закінчили міст Патона, почали зводити Соцмісто на лівому березі. Уже після Другої світової продовжили розпочате — будували проспекти Лобановського та Відрадний, бульвари Лесі Українки, Дружби народів й Чоколівський, інші заплановані райони. І звісно, ​​активно відновлювали зруйновані квартали.

Хрещатик у жовтні 1941 року. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

Під час війни Київ не штурмували й вуличні бої тут не точилися, але місто зазнало пошкоджень. Перед відступом німці зруйнували та спалили забудову лівого берега і деякі об’єкти на правому. Окрім того, частина будинків постраждала від бомб. Згідно зі звітом 1944 року, місто втратило 39,2% житлового фонду. Тільки в центрі Києва 324 будівлі були пошкоджені або зруйновані, у багатьох із них залишалися лише тримальні стіни — коробка. Точної статистики щодо відновлення немає, але близько половини будинків у центрі вдалося реконструювати.

І стіни допомагають

Головним архітектором Києва у 1944—1950 роках був Олександр Власов, і під його керівництвом відбудували більшість пошкоджених споруд. У 1946-му він заявив, що «кожна коробка, яка може бути відновлена, повинна бути відновлена». Складно сказати, чи міг він сам ухвалити таке рішення, тому що підпорядковувався міській владі, яка, у свою чергу, підкорялася владі центральній. Проте результат свідчить, що цього підходу Власов і дотримувався.

У першу чергу ставили за мету одержати необхідну площу, бо людям треба було десь жити, а відновити все точно, як до війни, не намагалися. Відбудовували насамперед не ті споруди, що мали архітектурну цінність, а ті, що були просто придатні. При цьому майже будь-яку коробку дійсно вдавалося відновити, якщо вціліли тримальні стіни. Навіть після вибухів та пожеж, зі зруйнованими перекриттями, перегородками та пошкодженим фундаментом, об’єкти реконструювали.

Навіть після вибухів та пожеж, зі зруйнованими перекриттями, перегородками та пошкодженим фундаментом, об’єкти реконструювали.

Здебільшого відновлювали будинки у центральних кварталах Києва. Але є приклади і в Георгіївському провулку, на вулицях Володимирській та Великій Васильківській, а також у Соцмісті, Новій Дарниці й Солом’янці.

Коробки вздовж вулиць Городецького та Заньковецької майже повністю реконструювали. Подекуди на них додали дати повоєнного відновлення: на будинку на Городецького, 15, вказали 1948 рік (поряд знаходиться помилкова дата 1886 року, хоча об’єкт зведений у стилі модерну і належить до першої декади ХХ століття). Оскільки фасади будівель збереглися, практично нічого не видає того факту, що колись вони були руїнами. При цьому інтер’єри відновлених об’єктів часто змінювали навмисно, аби покращити планування. Так, квартири у багатьох колишніх прибуткових будинках за радянських часів стали комунальними, що завдавало цілої низки побутових незручностей їхнім мешканцям. Архітектори ще у другій половині 1930-х пропонували замість них зводити одно-двокімнатне житло для окремих родин. Тому у повоєнні роки комуналки перетворювали на менші квартири з окремими санвузлами. Для розподілу великих квартир пробивали нові двері на сходову клітку, іноді створювали додаткові коридори. Пожежні виходи переробляли на незалежні під’їзди. Така реконструкція покращувала побут городян.

Будинок на вулиці Городецького, 15, на листівці (орієнтовно 1933—1936 роки). Фото: Pastvu / HartmannUA / Oldcards
Деталь фасаду будівлі на вулиці Городецького, 15. Фото: Wikimedia Commons

Відновлювали навіть не лише цілі коробки, а й споруди зі зруйнованими секціями. Наприклад, центральна частина будинку на Авіаконструктора Антонова, 2/32, корпус 7, зазнала пошкоджень восени 1943 року. Об’єкт відбудували, і межу між довоєнними частинами і повоєнною зараз добре видно по цегляній кладці, що відрізняється. А 3-й корпус узагалі повністю відтворили на довоєнному фундаменті та в довоєнних габаритах.

Але не все реконструйовували у повному обсязі. Так, на Лютеранській, 11б, зберігся будинок, частина якого була повністю зруйнована під час війни, і її не відновлювали. Дверні отвори, що вели до вже не існуючих квартир, просто заклали або перетворили на вікна. Фасад споруди в результаті вийшов асиметричним, але все ж таки його не знесли.

Відбудова пошкоджених об’єктів дозволила не лише зменшити витрати на відновлення житлового фонду, а й зберегти велику кількість зразків архітектури ХІХ — початку ХХ століття.

Ламати не будувати

Хрещатик був винятком із правил: тут не стали відновлювати усі коробки. Їх було багато — між вулицею Інститутською та Європейською площею, на Городецького, будівля думи, частина будинків біля Бессарабського ринку. Подекуди залишалися самі стіни, а десь споруда лише постраждала від пожежі. У Будинку оборони, що знаходився на Європейській площі, вціліли навіть вхідні двері.

Загалом, ступінь пошкодження багатьох об’єктів на Хрещатику не відрізнявся від тих, які відновили на інших вулицях, але ці все ж таки розібрали. І тут варто звернути увагу на другу частину цитати Власова: «Кожна коробка, яка може бути відновлена, має бути відновлена, якщо це не суперечить містобудівним планам». А Генплан 1935 року передбачав збільшення пропускної спроможності вулиць. Тобто спричинені війною руйнування розглядали не лише як проблему, але і як можливість, і насамперед як можливість розширення Хрещатика за рахунок постраждалих будівель.

Пожежа на розі Прорізної та Хрещатика. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Руїни Малого пасажу на Хрещатику. Фото: Fortepan / Konok Tamas
ЦУМ у 1942 році. Фото: Fortepan / Kiss Endre

Крім того, Києву, як новій столиці УРСР, був потрібен новий вигляд головної вулиці — більш урочистий, із розмахом. Тому багато навіть придатних для відновлення споруд знесли. Тоді вціліла будівля на Хрещатику, 5, єдина по довоєнній червоній лінії непарного боку вулиці, але у 2004-му і її зруйнували. Не стали відновлювати також будівлю міської думи й дім на Лютеранській, 8, що виходив фасадом на Хрещатик.

Унаслідок цього Київ втратив багато цінних об’єктів, але це була свідома жертва. Довоєнний Хрещатик являв собою лише одну з численних вулиць столиці з характерною на той час різнорідною забудовою. Післявоєнний став архітектурно продуманою головною вулицею з цілісним і впізнаваним архітектурним ансамблем.

Київ втратив багато цінних об’єктів, але це була свідома жертва.

Хрещатик на початку ХХ сторіччя. Фото: Pastvu / Holkidor
Хрещатик у 1959 році. Фото: Fortepan
Будівля на Хрещатику, 5, у 2000 році. Фото: Pastvu / Poklik

Аварійне селище

Після Другої світової доводилося будувати чимало та швидко. Але радянська архітектура тоді ще не боролася з надмірностями (у 1955 році таку боротьбу розпочав Хрущов), а отже, будувати треба було ще й красиво, багато, виразно.

Щоб прискорити процес, архітектори розробили кілька десятків типових малоповерхових проєктів, авторство яких часто помилково приписують полоненим німцям. Тих справді могли використовувати як робочу силу на відновленні об’єктів, але самі проєкти створювали радянські й у тому числі київські архітектори.

Будинки зводили саме малоповерхові, оскільки їх можна було споруджувати без використання спецтехніки. Для краси їм подекуди додавали карнизи чи декор вхідних груп. Залишалося придумати, як це масове та красиве будівництво зробити дешевим за умов нестачі матеріалів.

Цегла в повоєнні роки була у дефіциті, тому замість неї часто використовували шлакобетон — матеріал, який отримють змішуванням цементу зі шлаком або іншими відходами промислового виробництва (наприклад, золою). Шлакобетон винайшли ще на початку ХХ століття, але активно застосовувати стали саме після Другої світової. За характеристиками він був схожий на цеглу, але коштував дешевше, та й сировини для виготовлення вистачало.

Зі шлакобетону масово будували індустріальні селища, у Києві він усе ж таки зустрічається рідко — в основному на Новій Дарниці та в мікрорайоні Аварійне селище на Чернігівській. Останній складається з чотирьох кварталів, де є як будинки за типовими проєктами, так і ті, що зведені лише тут. Одна з особливостей місцевої архітектури — символи сонця і загалом багатий декор вхідних груп.

3_german_architecture_Kyiv
Будинок в Аварійному селищі на вулиці Мініна, 14а. Фото: З архіву Семена Широчина
Аварийный_посёлок_(Киев)
Один із будинків в Аварійному селищі. Фото: Wikimedia Commons

Ці будинки довго не вважали культурною спадщиною; крім того, шлакобетон згодом став руйнуватися, що псувало вигляд усього кварталу. Ще з 80-х його хотіли знести, щоб натомість з’явилися висотки. У 2000-х багато споруд у цьому мікрорайоні все-таки набули статусу пам’ятки архітектури, але з 2003 року в Аварійному селищі періодично щось зносять. А вцілілі об’єкти, особливо зі шлакобетону, знаходяться в аварійному стані.

Тож типове малоповерхове будівництво — гарна ідея для повоєнного відновлення міст: це економно, можна обійтися без техніки, а в результаті виходять комфортні квартали із пропорційним людині середовищем. Але дуже важливо подбати про якість та довговічність матеріалів.

У цілому досвід відновлення Києва різноманітний і дає кілька уроків. Він показує, що майже всі пошкоджені будинки можна відновити, якщо ставити перед собою таку мету. Водночас воєнні руйнування дозволяють розв’язати проблеми перебудови кварталів, які не розв’яжеш у звичайних умовах, і створити нові, вже цілісні архітектурні ансамблі.


Фото на обкладинці: Хрещатик у 1941 році. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

Нове та Найкраще

3 549

335

103
8 806

Більше матеріалів