Кіно

Старі пісні про головне: Як «Шербурзькі парасольки» стали великими

У четвер, 26 серпня, у прокат знову виходить класика нової хвилі — фільм «Шербурзькі парасольки». Спів замість діалогів, життєрадісність і коментар про пролетаріат: Олексій Росовецький розповідає, чого чекати від стрічки, якщо ви її досі не бачили, і чим вона заслужила чергову реставрацію та найвищу нагороду в Каннах.

Історія кохання в маленькому провінційному місті кінця 50-х. Він автомеханік, живе в будинку тітоньки; вона допомагає мамі в магазині парасольок, який іде на дно; особливих перспектив у закоханих немає і не передбачається. Коли Гі вирушає на війну і перестає писати, Женев’єва — зовсім юна й вагітна — виходить заміж за заможного шанувальника. Але все закінчується добре: героїня перебирається до Парижа, герой щасливо одружується і відкриває автозаправку.

У переказі сюжет фільму виглядає як мелодрама середньої руки. Режисер Жак Демі згодом так і не зміг наблизитися до успіху цієї стрічки, а виконавця головної чоловічої ролі Ніно Кастельнуово сьогодні пам’ятають у кращому випадку фахівці. Навіть Катрін Деньов, для якої «Шербурзькі парасольки» виявилися першим великим успіхом, отримала можливість знятися, по суті, випадково.

Але низка випадковостей не підвела: фільм став визнаним шедевром нової хвилі, який удостоївся «Золотої пальмової гілки» на Каннському кінофестивалі 1964 року і п’яти номінацій на «Оскар».

Українські кіноглядачі побачать відреставровану версію. Попереднього разу відновлена ​​копія картини вийшла на екрани у 1992-му і справила не менший фурор, ніж у рік прем’єри.

Утім, я забув найголовніше — всі в цьому фільмі співають. Від перших кадрів, де ми бачимо парочку, яка цілується на літній пристані, і до фінальних титрів, де наші герої знову бачаться напередодні Різдва. Їхня остання коротка зустріч — хепі-енд із присмаком гіркоти: Гі та Женев’єва молоді, цілком щасливі та сповнені сил, але щось дуже важливе у їхньому житті закінчилося і більше не повториться.

Пошук нової мови

Жак Демі належав до нової хвилі — так у пресі називали покоління молодих режисерів, яке буквально увірвалося в кіновиробництво. До них молоді в нього було не пробитися: у 50-х постановники, яким тридцять, могли дебютувати не частіше разу на рік.

У закоснілий французький кінематограф нова хвиля вихлюпнулася з прокуреного зальчику паризької сінематеки, де майбутні режисери в пошуках нових можливостей для кіномови до нестями дивилися американські фільми. Франсуа Трюффо, наприклад, черпав натхнення в нуарі, а Жак Демі — в мюзиклах.

У той час власної традиції кіномюзиклу у Франції ще не існувало. Так, для роботи над мюзиклом «Дівчата з Рошфора» Жаку Демі довелося запрошувати американських хореографів. При цьому заокеанські профі не приховували свого невдоволення підготовкою французьких акторів, хоча це були зірки першої величини.

У свою чергу, якщо виробництво мюзиклів було поставлено на потік ще з моменту появи звуку в кіно, ідея фільму-опери навіть не витала в повітрі. І тут Жака Демі, що називається, осінило. Якщо вірити біографам, сталося це не в синематеці, а перед телевізором, де якраз показували запис якоїсь оперної вистави.

Ідея фільму-опери ще навіть не витала в повітрі.

На відміну від мюзиклу в музичному фільмі, побудованому за принципом опери, акторам не доведеться танцювати — це не передбачено жанром. Їм навіть співати не обов’язково, за них це зроблять професіонали. Таким чином, новаторська форма була знайдена, і вона виявилася геніальною.

(Цікаво, що наступного року після прем’єри «Шербурзьких парасольок» у прокат вийде «Безтямний П’єро» Жана-Люка Годара, де герої легко і природно переходять з діалогів на пісні.)

Жінки, які співають

Закохані головні герої, які співають у кадрі, були неймовірно зворушливим видовищем: недарма кінокритики назвали фільм «віршем у музиці та кольорі».

Коли Женев’єва та Гі у найбільш романтичних сценах переходять з білого вірша, яким написаний сценарій, на римовані рядки, це звучить дуже красиво. Особливо у ключовій сцені, де героїня Деньов, проводжаючи коханого на війну, проникливо співає: «Я буду чекати на тебе», чутливим душам непросто втриматися від сліз.

Але пісні закоханих пар, такі звичні в мюзиклах, не справляли на перших глядачів «Шербурзьких парасольок» настільки підбадьорливого враження, як співи листонош, барменів, покупців (власне, «Шербурзькими парасольками» називається магазин, де допомагає матері Женев’єва), співоче обговорення автомеханіків у майстерні щодо того, хто залишиться працювати понаднормово. На екрані панувало сповнене радості та кохання свято життя.

Шербурзькі парасольки
Джерело: Capital Pictures

Можливо, сучасному глядачеві окремі сцени можуть здатися смішними. Незважаючи на весь драматизм ситуації, важко втриматися від посмішки, спостерігаючи за тітонькою головного героя, яка співає зі свого смертного ложа. З іншого боку, «Шербурзькі парасольки» показують навколишній світ настільки прекрасним, що в ньому співають навіть важкохворі.

При цьому Демі прикрасив сценарій розсипом самоіронічних жартів, що створюють певну дистанцію, знижують пафос. Так, один з автомеханіків співає про те, що ненавидить оперу: «В опері всі співають, а це так дістає!» А в іншій сцені мати Женев’єви нагадує їй, що від кохання помирають тільки в кіно.

Утім, композитор фільму Мішель Легран, судячи зі спогадів, також не був обділений самоіронією. Під час роботи над саундтреком він давав режисерові послухати нові теми по телефону і в особливо ліричних випадках попереджав: «Ця мелодія розрахована як мінімум на три носовички!»

Звичайно ж, фільм не склався б з іншим композитором. Саундтрек Мішеля Леграна миттєво став класикою, а пісня «Я буду чекати на тебе» — міжнародним хітом, який переспівали багатьма мовами. У тому числі російською: стрічку закупили для прокату у СРСР ще в 1965 році, коли «Шербурзькі парасольки» гриміли по всьому світу, і для радянських модниць 60-х вона стала стилеутворювальною — всі, хто міг собі це дозволити, копіювали зачіски і сукні героїнь, а заголовна пісня була справді народною.

«Ця мелодія розрахована як мінімум на три носовички!»

Поп-арт і війна в Алжирі

Так само фільм не став би шедевром без головного жіночого образу. Переможниця Євробачення-1962 Ізабель Обре, яку спочатку бачили в ролі Женев’єви, сильно постраждала у ДТП, і постановник залишився без провідної актриси. Дружина Демі, Аньєс Варда (яка сама була вельми цікавою кінорежисеркою-новаторкою), вмовила чоловіка взяти на роль Катрін Деньов — і придумала освітлити актрисі волосся, що в подальшому стало частиною її іміджу.

23-річна Деньов, яка наділена ангельською зовнішністю й тонким інтелектом, не тільки примудрилася закохати у свою Женев’єву і глядачів, і глядачок, але ще виявилася дуже переконливою у розвитку образу — від захопленої провінційної дівчинки до холодної «столичної штучки». Навряд чи у фіналі хтось поспівчував простакуватому герою Ніно Кастельнуово: не по Савці свитка.

Кінематографія теж не підвела. Знята прямо на вулицях Шербура (тільки у сцені прогулянки в пасажі зі статуями ми бачимо Нант, рідне місто Жака Демі), стрічка поєднує «репортажну» манеру, властиву новій хвилі, з яскравою палітрою кольорів, навіяною модним поп-артом. Наприклад, заради створення унікального колориту в кадрі, який підкреслює життєрадісну атмосферу молодості й кохання, художники фільму фарбували стіни будинків в яскраві кольори. Також зверніть увагу, як змінюються вбрання Женев’єви від однієї сцени до іншої, підкреслюючи дію картини і розвиток характеру героїні.

Художники фільму фарбували стіни будинків Шербура в яскраві кольори.

Зрештою, в цій мелодрамі «вирвиоко»-забарвлень і солодких пісень несподівано відкривається соціально-політичний коментар авторів. Як зазначив батько режисера Раймон Демі (теж автомеханік), «Шербурзькі парасольки» стали «першим мюзиклом про пролетаріат».

І якщо не першим фільмом, в якому згадувалася війна за незалежність Алжиру від Франції — вже був знятий «Маленький солдат» Жана-Люка Годара, який три роки промаринувала «на полиці» цензура, — то напевно першою французькою стрічкою, де герой повертається з Алжиру з осколком гранати в тілі та неприкаяністю в душі. Пізніше це назвуть посттравматичним стресовим розладом.

Шербурзькі парасольки
Джерело: Everett Collection / East News


Фото на обкладинці: Capital Pictures / East News

517

85

46
454

Більше матеріалів