Кіно

Зіграти в кальмара: Як південнокорейський серіал критикує капіталізм

Наприкінці вересня на Netflix вийшов південнокорейський серіал «Гра в кальмара» про людей, змушених через фінансові труднощі брати участь в іграх на виживання. Усього за тиждень шоу стало найпопулярнішим продуктом платформи в 90 країнах. І тут немає чому дивуватися. Продюсерам вдалося створити серіал на стику декількох жанрів: пригодницького бойовика, трилера й фантастики. Але «Гра в кальмара» набагато більше, ніж набір сюжетних поворотів і напруга. Даниил Леховіцер розповідає чому.

Є така нехитра гра — «Потяг». Людина кидає гральні кості, а після завантажує в чорні вагончики пішаки, які виконують роль пасажирів. Завдання гравця — зробити так, щоб якомога більше пасажирів потрапили на потяг і, відповідно, дісталися місця призначення. Модератор гри зачитує учаснику інструкції з карток. Той повинен дотримуватися простих правил, однак інструкції натякають, що їх можна і порушити, наприклад сховавши кілька фігурок. Але хто захоче зменшити кількість пасажирів у потязі та програти? Коли всі фішки утрамбовані, модератор простягає гравцеві останню картку. На ній зазначені пункти призначення потяга: Аушвіц, Собібор, Хелмно, Треблінка.

Настолка «Потяг», як і «Новий світ», Síochán Leat та ігри Бренди Бретвайт, здається наївною, проте її справжня, травматична суть проявляється тільки у фіналі. За схожим принципом влаштований серіал «Гра в кальмара»: кілька сотень людей повинні брати участь у дитячих іграх, але ніхто з них не знає, що станеться в разі програшу. Утім, давайте почнемо з сюжету.

гра у кальмара нетфлікс

Сон Кі Хун не працює, тому змушений жити з матір’ю, випрошуючи у старенької гроші на кишенькові витрати. Через пристрасть до азартних ігор він заборгував чималу суму місцевій шантрапі, яка тепер погрожує позбавити його ока. В особистому житті теж не слава богу: колишня дружина хоче відвезти до США доньку Сон Кі Хуна — єдину людину, якою він по-справжньому дорожить.

Після невдалої святкової вечері на честь дня народження доньки, якій герой навіть не зміг купити подарунок, він зустрічає в метро чоловіка в дорогому костюмі. Виявляється, що той у курсі проблем Сон Кі Хуна. Незнайомець пропонує йому заробити, взявши участь у великій грі, й отримує згоду.

Потім Сон Кі Хуна присипляють, після чого разом з іншими учасниками переправляють поромом на безлюдний острів. Хун опиняється на базі, що нагадує табір для військовополонених. Тут на кожному розі — озброєні люди і камери спостереження. Новоприбулим присвоюють порядковий номер, з кожним підписують контракт. Згідно з ним, учасники повинні зіграти в шість дитячих ігор. На переможця чекає грошовий приз, який росте в міру того, як зі змагання вибувають ті, хто програв.

Перша гра — «Зелене світло, червоне світло». У ній за дві хвилини потрібно дійти до фінішної межі, але можна рухатися, лише коли заводій, величезна лялька-робот, каже «зелене світло». На фразі «червоне світло» учасники повинні завмерти на місці. Здавалося б, звичайна дитяча гра, однак є нюанс: той, хто поворухнувся, отримує кулю в лоб.

На перший погляд, «Зелене світло, червоне світло» — звичайна дитяча гра, однак є нюанс: той, хто програє, отримає кулю в лоб.

Решта ігор побудовані за тим же принципом, коли ті, хто виграв, проходять далі, тих, хто програв, — вбивають. Згідно з умовами контракту, який підписали учасники, відмовитися від гри вони не можуть. На порушників чекає смерть.

гра у кальмара нетфлікс

Ласкаво просимо до корпорації AmazonSquid

Побіжне знайомство з табором, до якого потрапляє Сон Кі Хун, нагадує екскурсію заводом Amazon або Nike. Як і різнороби цих корпорацій, основну частину свого дня герої серіалу живуть за суворим розпорядком під пильною увагою камер спостереження. У них навіть є супервайзери — озброєні люди в рожевих комбінезонах і масках.

Табір, до якого потрапляє герой, нагадує завод Amazon або Nike: там теж живуть за графіком під пильним поглядом камер спостереження.

Схожість на цьому не закінчується. Уже два роки Amazon активно впроваджує процеси гейміфікації в корпоративну культуру. Виконуючи так звану низькокваліфіковану роботу, співробітники одночасно беруть участь в іграх, а тому вантаження коробок перетворюється на тетріс, пакування і відправлення посилок — на симулятор приготування замовлення в авральному темпі на кшталт «Кулінарної лихоманки». Чим швидше будуть працювати люди, тим більше вони отримають віртуальних бонусів. Часто звучить думка про те, що впровадження ігрової механіки в робочі процеси — це здорово. Ні, таке нововведення швидше принижує персонал. Адже кількість бонусів рідко впливає на рівень заробітку працівників корпорації.

«Гра в кальмара» з її сюжетом, який наполягає на нерозривності вигаданого й економічного, показує зв’язок капіталізму з геймінгом. Адже в серіалі весь змагально-робочий процес підпорядкований ігровій механіці.

гра у кальмара нетфлікс

Усі рівні

Утім, крім критики корпорацій творці «Гри в кальмара» порушують й іншу важливу для капіталістичного світу тему.

У п’ятому епізоді фронтмен — людина в чорному балахоні, у чиєму підпорядкуванні знаходяться солдати, що охороняють гравців, — вимовляє, ймовірно, ключову для розуміння ігор фразу: «Рівність. Усі рівні, поки грають у гру». Він абсолютно правий. Ігри завжди пропонували людству те, що не могла дати жодна економічно-політична система, — меритократію. Поширене геймерське правило звучить як easy to learn, hard to master. Воно має на увазі, що як тільки користувач ознайомився з правилами, його успіх у грі залежить лише від власної старанності. Гравець № 1 у Counter-Strike найкращий, тому що обійшов інших, а не тому, що у нього є зв’язки. У цьому й полягає принцип меритократії: усі рівні, але перемагає дійсно найкращий.

За великим рахунком, «Гра в кальмара», як і «Палаючий» Лі Чхан Дона, «Паразити» Пон Чжун Хо, — це кіно, що критикує класове розшарування в Південній Кореї. Згаданий фронтмен продовжує: «У гру пропонують зіграти тим, хто відчув на собі нерівність». У Кореї таких багато, що логічно, оскільки країна посідає п’яте місце в рейтингу держав із високим рівнем відносної бідності. До слова, шоураннер «Гри» Хван Дон Хек дописував сценарій серіалу від руки, тому що був змушений продати ноутбук.


Усі фото: Siren Pictures / Album

нестача ресурсів для ведення способу життя, який вважається нормальним в конкретно взятій країні

42

142

31
110

Більше матеріалів