Музика

Найсумніша музика на світі: Якщо описувати пам’ять у мелодіях, ось як звучить її втрата

Торік шестигодинний альбом Everywhere at the End of Time Лейланда Кірбі проник до TikTok — у численних роликах зумери слухали цю до болю сумну музику і намагалися не померти від туги. Користувачі говорили, що композиції допомогли їм багато що усвідомити про себе і про життя. Твори Кірбі все ж краще не слухати жартома або на спір, тому що з їхньою допомогою він втілював у музиці процеси втрати пам’яті при хворобі Альцгеймера. Тобто це дійсно дуже сумна музика, але разом із тим і безперечно красива. Авторка телеграм-каналу про психічне здоров’я «его з лего» Олександра Пономаренко розповідає, як Кірбі вдалося пояснити таку складну тему у звуках.

Якщо уявляти людську пам’ять як музичне полотно, то вийде не проста лінійна композиція з однаковою динамікою, а скоріше цілий magnum opus, де минуле зливається з сьогоденням. І, як будь-який музичний твір, пам’ять може згаснути, залишивши тільки тишу, що тисне. Такий механізм одного з найбільш досліджуваних, але при цьому досі не розкритого феномена забуття — хвороби Альцгеймера. Британець Лейланд Джеймс Кірбі своєю музикою наочно показав, що відчувають люди з цим діагнозом.

Лейланд Джеймс Кірбі. Фото: Wikimedia Commons

Everywhere at the End of Time — останній альбом його дроун-проєкту The Caretaker («Доглядач»), де музикант досліджує прогресування деменції від її початку і до неминучого кінця. П’ятдесят композицій, які він написав між 2016 і 2019 роками, розділені на шість стадій подібно до самої хвороби, яка також розвивається поетапно.

Початок альбому — це цикл бальної музики, перемішаний із джазом і семплами поп-записів 30-х років. Перші композиції звучать голосно, динамічно, вони ностальгічні і відображають енергію живого розуму. Але з кожною стадією якість звуку поступово погіршується, як і пам’ять людини з деменцією. Пізніші етапи повторюють моменти і мотиви ранніх робіт Кірбі, але сприймаються зовсім інакше.

Перші композиції звучать голосно, динамічно, вони ностальгічні і відображають енергію живого розуму. Але якість звуку поступово погіршується, як і пам’ять людини з деменцією.

Уже з четвертої частини («переломного моменту», як називає це сам автор) композиції мутують у дроун-ембієнт-полотно, за яким неможливо розібрати будь-яку мелодію. Завершується 6,5-годинний альбом тишею — так вмирає і сам «Доглядач».

Музика, під яку танцюють примари

The Caretaker Кірбі почався з фільму «Сяйво» Стенлі Кубрика, точніше з саундтрека до останньої сцени. У ній ми бачимо чорно-білу фотографію бальної зали 20-х років з танцюючими людьми, а серед них — усміхненого Джека Торранса (зіграного Джеком Ніколсоном). На тлі звучить повільний фокстрот Midnight, the Stars and You у виконанні композитора і піаніста Рея Нобла і його оркестру.

жанр експериментальної музики; у ньому основою композиції виступає музичний тон, що безперервно тягнеться

невеликий оцифрований фрагмент пісні

Кірбі надихнувся цією сценою, та й самим фільмом, і використав семпли з саундтрека у своїй трилогії Haunted Ballroom (1999—2003) — найперших альбомах проєкту The Caretaker, назва якого, до речі, і відсилає до героя «Сяйва», адже Джек був доглядачем готелю. У наступних роботах Кірбі теж є ці семпли, змішані з іншою музикою 30—40-х років. Він обробляв їх за допомогою різних ефектів, і знайома мелодія то сповільнювалася і змінювала тональність, набуваючи ледь вловимого меланхолійного відтінку, то зовсім губилася за шумом і скреготом. Це додавало звучанню містичності та тривожного очікування кінця.

Усього під ім’ям The Caretaker Лейланд Джеймс Кірбі випустив 11 альбомів, і їхня концепція в основному базувалася на складних розладах пам’яті — амнезії та деменції. Уперше теми хвороби Альцгеймера він торкнувся у своєму альбомі An Empty Bliss Beyond This World 2011 року. Напередодні його випуску музикант оголосив, що вирішив змістити акцент уваги на мозок і його функції, спогади і захворювання. Тож збірка хоч і продовжила музичну історію з бальними танцями і примарами, але вже конкретніше зосередилася на вивченні хвороби Альцгеймера.

До цього Кірбі підштовхнуло наукове дослідження, де говорилося, що пацієнтам із таким діагнозом легше згадувати інформацію, якщо вона супроводжується знайомою музикою. Адже справа в тому, що музика завжди присутня в нашому житті — починаючи з перших колискових і саундтреків до мультиків, які ми пам’ятаємо навіть у дорослому віці, і закінчуючи неусвідомленим насвистуванням почутої в рекламі пісні. При хворобі Альцгеймера людина забуває не лише свої повсякденні звички, побутові обов’язки, маршрути рідних місць, а й обличчя близьких, дні тижня і навіть власне ім’я. Уся інформація починає гарячково перетасовуватися в найхимерніших формах — музика ж допомагає реконструювати спогади. Принаймні, на перших стадіях хвороби це ще можливо.

Дослідник пам’яті

На хвилі успіху An Empty Bliss Beyond This World Кірбі продовжив працювати над темою пам’яті. При цьому автор не просто робив «ностальгічну музику для хворих Альцгеймером» — він показував, як такі люди чують знайомі пісні з кожною стадією розвитку захворювання.

Автор не просто робив «ностальгічну музику для хворих Альцгеймером» — він показував, як такі люди чують знайомі пісні.

Так, у першій частині альбому Everywhere at the End of Time, а отже і на першій стадії хвороби, чітко чути звук потріскування вінілової платівки, до болю знайомий усім любителям джазу 30-х років. У цій музиці — те цінне, що є у старшого покоління: спогади. «Тут ми відчуваємо перші ознаки втрати пам’яті. Ця стадія схожа на гарний денний сон. Славна старість і спогади. Останні чудові дні», — йдеться в описі до альбому. Але з кожною новою стадією мелодія «стирається», знеособлюється, стає згустком пульсуючого шуму, переходячи від танцювальної легкості до гнітючого хаосу. Поступово в голові затихає навіть музика.

«У першому альбомі є одна особлива пісня, яку я використовував у вступному треку. Вона дуже оптимістична, красива і тепла. Для другого альбому мені вдалося знайти іншу версію тієї ж пісні, але чомусь хлопці, які її грали, звучать… тихо. Пісня з поганим настроєм — немов музиканти ще не пили кави», — розповідав Кірбі The Quietus. Друга стадія альбому — вже усвідомлення, що щось йде не так, і відмова прийняти це. Оскільки людині з погіршенням пам’яті потрібно більше зусиль, щоб щось згадати, то і музика ніби втрачає в якості та стає складнішою для сприйняття.

Третя стадія Everywhere at the End of Time (і хвороби) — це останні зв’язні спогади до того, як збентеження остаточно проявиться. А тому музичний потік місцями стає більш заплутаним і нерівним, а самі спогади або мелодії — неспокійними, ніби поламаними.

Смерть «Доглядача»

Наступні стадії альбому Лейланд Кірбі назвав «постусвідомленістю». Тут уже музику витісняє тривога, розбірлива мелодія юності перетворюється на какофонію, а у плавних бальних рухах з’являється все більше незграбності. «На стадії постусвідомленості зрозумілість і можливість викликати окремі спогади змінюються розгубленістю і жахом. Це початок кінця, де всі спогади стають більш плинними через сплутаність, повторення і розриви» — так автор описував четвертий ступінь.

Створюючи четверту і п’яту стадії альбому, Кірбі стверджував, що у нього накопичилося більше 400 годин музики. Він «скомпілював її в залежності від настрою» і використав цифрові технології. «Два треки на день [виходило створити] — це в середньому. Іноді це десять треків за день, а іноді — жодного. Для мене важливо визначити, які звуки добре поєднуються один з одним. Найчастіше я роблю один трек, але з десятьма різними його версіями, шукаю оптимальний варіант. […] Я не підходжу до цієї роботи легковажно. Це художня інтерпретація дуже сумної та болісної хвороби, про яку багато хто з нас знає не з чуток через родичів або друзів», — зазначав музикант у коментарі The Believer.

Сам Кірбі також безпосередньо зіткнувся з проблемою, про яку говорив: його дідусь в останні роки життя страждав на деменцію після серії інсультів. «Я прочитав багато статей, а також багато книг про цю хворобу, і мене вражає, наскільки вона руйнівна і як вона може діяти по-різному. Звичайно, я спробував підійти до ідеї використання цього творчо, з великою повагою до самого захворювання і до тих, хто від нього страждає, а також до тих, хто піклується про близьких», — розповідав Лейланд Electronic Beats.

У середині п’ятої стадії альбому звучить композиція «Ретрогенез синапсів». Це теорія, що описує деменцію як повернення до свідомості дитини. І до речі, це найбільш «клінічна» назва з усіх треків (порівняйте, наприклад, із «Осіннім рівноденням» або «Коханням усього мого життя»). З цієї композиції альбом, а разом із ним і весь проєкт починає поступово вмирати. Музика вже не схожа на ту, що звучала раніше, а гудіння стає основним змістом Everywhere at the End of Time. Незворотність і хаос лякають.

Звичайно, такий результат був очікуваним, адже Лейланд Кірбі «діагностував» у проєкту The Caretaker хворобу Альцгеймера ще на першій стадії. У своєму інтерв’ю для Pitchfork музикант від самого початку дав зрозуміти, що у персонажа «Доглядача» деменція, а отже, смерть — лише справа часу.

Музикант від самого початку дав зрозуміти, що у персонажа «Доглядача» деменція, а отже, смерть — лише справа часу.

Смерть при хворобі Альцгеймера настає в результаті апатії та відсутності критичного сприйняття себе і свого тіла. Складнощі з розумінням і виконанням простих рухів, втрата дрібної моторики призводять до того, що людина з такою хворобою не може самостійно подбати про себе. А порушення мовного центру (коли пацієнт не розуміє значення слів і не може розповісти, якщо у нього щось болить) здатні спричинити розвиток хронічних захворювань. Людина з деменцією може отримати серйозний перелом через падіння, померти від зневоднення або недоїдання.

Опис до шостої частини альбому говорить, що «стадія постусвідомленості 6 не має опису». Тут атональні колажі змінюються щільним гудінням. «Стадія 6» — та, яка виснажує найбільше, але при цьому їй уже неможливо опиратися. Відчуття слабкості й апатія в цих композиціях застеляють усе інше. Останній трек — і далі лише година тиші, немов тривала хвилина мовчання. Це момент, коли монолітна дроун-конструкція нарешті ламається під власною вагою і поступається невагомості.

Увага до альбому і популярність у TikTok

З кожною випущеною частиною альбому The Caretaker розширював свою невелику віддану фан-базу. Але особливу увагу проєкт привернув у 2020 році завдяки TikTok. У серпні користувач Echoinc опублікував фрагмент Everywhere at the End of Time і закликав підписників, які «бажають почути щось сумне», послухати повну 6,5-годинну версію. На сьогоднішній день понад 4,2 тисячі людей використали у TikTok-роликах один і той самий аудіофрагмент. А від коментарів до відео на ютубі радари емпатії зашкалюють.

«Ця музика змусила мене сумувати, але разом із тим я усвідомлюю, наскільки ціную своє життя», — пишуть слухачі про альбом. «Я ще дитина, у мене не так багато обов’язків. Але подумати про те, що одного разу все, що я коли-небудь робив, може просто зникнути через мою пам’ять… Це так жахливо». Багато хто підтверджує, що альбом «Доглядач» допоміг йому зрозуміти хворобу літніх родичів.

@ech0inc

id definitely recommend this collection! available on yt i believe #foryou #thecaretaker #everywhereattheendoftime #ambient

♬ everywhere at the end of time - sam j

Музика Лейланда Кірбі стала популярною серед підлітків завдяки поєднанню двох факторів — тривоги і містики. Хвороба Альцгеймера, при всій величезній науковій базі досліджень, ще не до кінця вивчена. Лікарі можуть тільки назвати предиктори (брак фізичної активності, куріння і зловживання алкоголем, хронічне недосипання, слабкі розумові навантаження), але точно спрогнозувати ризик і тим більше якось зупинити розвиток захворювання неможливо.

Музика стала популярною серед підлітків завдяки поєднанню двох факторів — тривоги і містики.

Ліків від хвороби Альцгеймера немає, і при цьому встановлено, що вона посідає третє місце серед причин смертності після серцево-судинних захворювань і раку. Усі ці дані викликають тривогу, не кажучи вже, що багато людей були свідками того, як їхня близька людина поступово втрачала розум.

З кожним наступним релізом «стадій» Everywhere at the End of Time отримував усе більше уваги з боку музичних медіа. Критики ставили альбому позитивні оцінки і навіть додавали його до списків найкращих збірок. На платформі Bandcamp він став найбільш продаваним релізом у жанрі дарк-ембієнт. Кількість прослуховувань альбому на ютубі станом на квітень 2021 року перевалила за 11 мільйонів.

Але така слава і згадка Everywhere at the End of Time у TikTok викликали не тільки позитивну реакцію. Деякі користувачі припустили, що прослуховування альбому в якості челенджу на витривалість може образити пацієнтів з деменцією та їхніх родичів. З цим не погодився Брайан Брауні, президент Dementia Care Education (організації для родичів, яка допомагає налагодити правильний догляд людини з хворобою Альцгеймера). Він схвалив роботу Лейланда Кірбі і сказав, що його творчість «пробуджує емпатію, яка так потрібна».

фактори, які можуть сприяти розвитку захворювання

Сам музикант, дізнавшись про популярність свого альбому в TikTok, зауважив: «Я гадаю, що все, що може підвищити обізнаність, відкрити дискусію і викликати співчуття до людей із хворобою Альцгеймера і деменції, — це добре. Особливо серед молоді». Утім, Кірбі не заперечував, що у його роботи можуть бути й інші прочитання, наприклад політичне.

Так, в одному з описів альбому автор порівнював свій проєкт із Брекзитом: «Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти їхній паралельний розвиток від ностальгії та історичної амнезії до прогресуючого слабоумства і повного знищення почуттів». Як би там не було, але це музика, яка крає серце, і від неї, можливо, дуже сумно й навіть трохи боляче, але ж так часто і буває, коли усвідомлюєш щось важливе.


Фото на обкладинці: Warner Brothers / courtesy Everett Collection

1 129

18

401
49

Більше матеріалів