Музыка

Різдвяний стандарт: Історія головних святкових хітів

Найпопулярнішими різдвяними піснями досі залишаються композиції, написані в основному років вісімдесят тому. Мільйонні наклади, незліченна кількість каверів, мюзикли, в яких ці хіти звучали, і невичерпна народна любов зробили їх канонічними і вже практично безсмертними. При цьому в історії їх написання, як правило, більше трагедій і гостросюжетних поворотів, ніж радості та снігу в самих композиціях. На прохання Bird in Flight Андрій Смирнов розповідає про різдвяні пісні White Christmas, Let It Snow!, Have Yourself a Merry Little Christmas і Winter Wonderland.

White Christmas

Ісраель Балін народився в Тюмені 1880 року, а 1893-го разом з родиною емігрував до США. Там він спочатку продавав газети, а пізніше влаштувався пісенним плагером, тобто буквально виконував пісні на вулиці. У той час більше грошей приносив продаж нот, ніж самих записів, тому музичні видавництва наймали вуличних співаків, щоб ті подібним чином рекламували ноти.

Незабаром Балін знайшов роботу «офіціанта, який співає», самостійно освоїв піаніно і почав писати пісні. При публікації першої ж в одному з таких нотних видавництв складальник помилково надрукував «Берлін», а не «Балін». Той вирішив заразом змінити й ім’я на більш звучне — так світ отримав одного з найуспішніших авторів за всю історію: Ірвінга Берліна. Під цим ім’ям він написав понад 1,3 тисячі пісень, мінімум 25 із них посідали перші рядки хіт-парадів і продовжують звучати у виконанні нових поколінь артистів.

Ірвінг Берлін написав понад 1,3 тисячі пісень, мінімум 25 із них посідали перші рядки хіт-парадів і продовжують звучати у виконанні нових поколінь артистів.

8 січня 1940 року Берлін з’явився у своєму офісі та сказав секретарці: «Візьми ручку і запиши цю пісню. Я щойно написав свою найкращу пісню. Чорт забирай, я просто написав найкращу пісню, яку коли-небудь писали!»

The sun is shining, the grass is green
The orange and palm trees sway
There’s never been such a day
In Beverly Hills, L. A.
But it’s December the 24th
And I am longing to be up north…
I’m dreaming of a white Christmas…

(Сонце світить, трава зелена,
Апельсинові дерева і пальми гойдаються.
Ніколи не було такого дня
У Беверлі-Хіллз, Лос-Анджелес.
Але це 24 грудня,
І я дуже хочу опинитися на півночі…
Я мрію про біле Різдво…)

Спочатку Ірвінг написав цю пісню як іронічну — йшлося про святкування Різдва в умовах теплого клімату. Її він готував для Paramount: кіностудія задумала зняти історію про актора мюзиклів, який на пенсії відкрив готель, де ночувати дозволялося тільки на свята. Ірвінг висунув умову, що писати буде лише для Бінга Кросбі в головній ролі.

7 грудня 1941 року стався напад на Перл-Харбор. А через тиждень Бінг Кросбі вперше виконав White Christmas у радіошоу Kraft Music Hall на CBS. Пісня одразу стала хітом в американській армії, адже вона нагадувала бійцям про сім’ю, залишену вдома. У травні 1942 року White Christmas нарешті записали для мюзиклу Holiday Inn уже за участю розширеного оркестру і бек-вокалістів. Крім того, перший куплет про Різдво в теплому кліматі прибрали. Якщо пісня стала популярна серед військових, було вже не до жартів.

Спочатку місце головного хіта Holiday Inn пророкували іншій пісні (усі, крім Берліна) — Be Careful, It’s My Heart з епізоду про День святого Валентина. Але вже до жовтня White Christmas вирвалася вперед. Сталося і небувале: композиція білого виконавця три тижні посідала перший рядок головного «чорного» чарту — Гарлемського хіт-параду. У березні 1943 року White Christmas отримала «Оскар» як найкраща пісня з кінофільму.

У результаті платівку так часто перевипускали, що вихідний екземпляр став повністю непридатним, і в березні 1947 року Кросбі наново записав пісню. Виконання, яке ми чуємо зараз, — це саме той варіант. На відміну від оригіналу тут уже є партії флейти і челести.

Платівку з White Christmas так часто перевипускали, що вихідний екземпляр став повністю непридатним, і в березні 1947 року Кросбі наново записав пісню.

Племінник Кросбі згадував, що одного разу запитав свого дядька про найбільш хвилюючий і сумний момент у його житті. Бінг відповів, що це був концерт на півночі Франції у грудні 1944 року перед американськими військами. Він виконував White Christmas, і її слухали більш ніж 100 тисяч людей. Багато з них через кілька днів загинули під час битви в Арденнах.

Популярність пісні спонукала Кросбі до створення однойменного мюзиклу з піснями Берліна. White Christmas вийшов 1954-го і став найкасовішим фільмом року, а сингл з уже новим записом композиції знову повернувся до чартів.

клавішний інструмент, схожий на піаніно, але його звучання нагадує дзвіночки

Саме White Christmas започаткувала традицію класичних американських святкових пісень, а фільм Holiday Inn — традицію різдвяних картин. За оцінками Книги рекордів Гіннеса, сингл Кросбі був випущений у кількості не менше 50 мільйонів примірників, а якщо рахувати і версії інших виконавців, то набереться близько 100 мільйонів. Хоча багато критиків вважають, що реальна цифра ближче до 150 мільйонів.

Саме White Christmas започаткувала традицію класичних американських святкових пісень, а фільм Holiday Inn — традицію різдвяних картин.

Композиція є в списку «100 найважливіших американських музичних творів XX століття», а Бібліотека Конгресу внесла її до Національного реєстру історично значущих звукозаписів. І це рідкісний приклад, коли одній пісні присвячена окрема книга — White Christmas: The Story of an American Song авторства Джоді Розен (224 сторінки за 25 доларів у твердій палітурці).

І коли ми слухаємо цю пісню, нам і в голову не приходить, що створила її людина, яка не святкувала Різдво у принципі. 25 грудня 1928 року в Ірвінга Берліна помер син, тому Різдво завжди було для нього днем ​​пам’яті.

Let It Snow!

Це також одна з найвідоміших різдвяних композицій, хоча в ній жодного разу не згадуються ялинка, Санта, сніговики, оленята з червоним носом й інші атрибути свята: просто пісня про домашню вечірку зимовим вечором і про сніг за вікном. «Let It Snow!» прийнято вважати мало не гімном хюґе — тим цікавіше, що створювалася вона спекотним літом.

У одній з найвідоміших різдвяних композицій жодного разу не згадуються ялинка, Санта, сніговики, оленята з червоним носом та інші атрибути свята.

Два бродвейських автори — поет Семмі Кан (23 номінації на «Оскар» і 4 статуетки за найкращу пісню) і композитор Джул Стайн (один «Оскар» і одна премія «Тоні»), в той час ще маловідомі, — проводили найспекотніший день 1945 року в Голлівуді. Кан згадував: «Я сказав Джулу: „Чому б нам не піти на пляж і не охолонути?“ Він відповів: „Чому б нам не залишитися тут і не написати зимову пісню?“ Я підійшов до машинки і надрукував: „О, погода на вулиці жахлива, але вогонь такий чудовий, і, оскільки нам нікуди йти, хай іде сніг, хай іде сніг, хай іде сніг“».

У повній назві так тричі і повторюється — «Let It Snow! Let It Snow! Let It Snow!». На питання, чому тричі, Кан відповідав: «Чому не два або чотири рази? Тому що три — це лірика». До речі, в 50-ті він уже вважався одним із найбільш високооплачуваних авторів. Писали навіть, що іноді студії платили йому $1 тисячу за кожне слово.

Пізніше дует склав і пісню-антипод про ностальгію за теплою погодою. У The Things We Did Last Summer щасливі літні спогади допомагають герою пережити зиму. Мабуть, найкраще пісню виконали The Beach Boys.

Що ж стосується «Let It Snow!», то суперхітом вона стала у виконанні Френка Сінатри, але класикою — після запису Діна Мартіна. Цікаво, що працював над піснею він 6 серпня 1959 року на студії Capitol Records у Голлівуді, де тоді стояла пекельна спека. Так що той легкий придих Мартіна, який асоціюється з розслабленням людини біля каміна, де потріскують дрова, оманливий.

Звичайно, крім Мартіна пісню виконувало безліч артистів. Наприклад, Вон Монро, чия платівка одразу ж очолила чарт Billboard Best Sellers, а також Вуді Герман і Конні Босвелл.

Дивно, але до чартів Billboard канонічне виконання Діна Мартіна потрапило лише у 2018 році, а у 2019-му для цього запису зробили офіційне відео. Причому в цьому анімованому ролику є вже всі атрибути Різдва: ялинка, Санта, сніговик та інші банальності.

Have Yourself a Merry Little Christmas

У 1944 році студія MGM випустила фільм «Зустрінемося в Сент-Луїсі», де популярна актриса Джуді Гарленд уперше постала в образі не «сусідського дівчиська», а дорослої леді. Стрічка вийшла в розпал страйку музикантів, який найбільші звукозаписні компанії — Columbia і RCA Victor — врегулювали лише до кінця 1944-го. Компанія ж Decca, на якій і випускала свої саундтреки MGM, зробила це на рік раніше. Можливо, саме цим і пояснюється небувалий зліт пісні в чарті Billboard: свіжих записів через страйк виходило дуже мало.

Серед саундтреків «Зустрінемося в Сент-Луїсі» було три твори штатних авторів MGM Г’ю Мартіна і Ральфа Блейна: The Trolley Song, The Boy Next Door і різдвяний хіт Have Yourself a Merry Little Christmas.

Мартін згадував, що під час створення Have Yourself a Merry Little Christmas у нього в голові крутився різдвяний гімн, почутий у церкві. Але перший результат йому не сподобався, і він викинув чернетки із записами. Однак Блейн, якому Мартін наспівав мелодію як невдалий варіант, прийшов від неї у захват і зажадав знайти викинуті записи. Зім’яті ноти дістали зі сміттєвого кошика і доопрацювали.

Після пісня не сподобалася вже команді фільму. Композиція повинна була звучати в епізоді, де молодша сестра героїні Гарленд сумує з приводу майбутнього переїзду сім’ї з Сент-Луїса до Нью-Йорка. Продюсер картини Артур Фрід заявив: «Так, це сумна сцена, але ми хочемо оптимістичну пісню, яка не зробить її ще більш сумною. Героїня повинна посміхатися крізь сльози». Гарленд підтримала його: «Якщо я заспіваю це, маленька Маргарет заплаче і всі подумають, що я монстр». Після довгих суперечок рядки It may be your last / Next year we may all be living in the past перетворилися на Let your heart be light / Next year all our troubles will be out of sight («Це [Різдво] може бути останнім, / Наступного року ми будемо жити минулим» — «Нехай у серці буде світліше, / Наступного року ми забудемо всі наші негаразди»).

Саме в такій версії Have Yourself a Merry Little Christmas і була виконана Гарленд і стала найпопулярнішою різдвяною піснею серед американських солдатів на фронтах Другої світової.

У 1948 році Френк Сінатра випустив свою версію, а в 1957-му він вирішив включити її до альбому A Jolly Christmas і звернувся до Мартіна: «Мій альбом називається „Веселе Різдво“. Як ви гадаєте, ви могли б розважити мене цим рядком?» Мався на увазі Until then we’ll have to muddle through somehow («А поки нам доведеться боротися з обставинами»). І Мартін знову переписав текст: тепер це звучало як Hang a shining star upon the highest bough («Повісьте сяючу зірку на найвищу гілку»). Він також поміняв майбутній час на теперішній, щоб співалося вже не про надії, а про щастя в моменті.

У 2001 році Мартін, який часто грав на фортепіано під час служб у церкві, написав ще один новий текст. Пісня називалася Have Yourself a Blessed Little Christmas.

Крім нескінченних переробок з композицією пов’язана ще одна, вже малоприємна історія. У своїй автобіографії, що вийшла у 2010 році, Мартін став стверджувати, що всі пісні до фільму він створив самостійно, а оголошене співавторство з Блейна пояснюється лише його недосвідченістю у справах.

Також Мартін зізнавався, що найбільш дивною версією його пісні був запис від «якогось гурту Twisted Sister». А головне зізнання, мабуть, стосувалося самого свята: «Я дуже засмучений Різдвом. Я просто ненавиджу Санта-Клауса, дзвіночки, оленів, упаковані подарунки і святкову штовханину. Я ненавиджу все це. Просто тому, що я любив це в дитинстві, 90 років тому, і тоді це було іншим».

«Я ненавиджу Санта-Клауса, дзвіночки, оленів, упаковані подарунки і святкову штовханину. Просто тому, що я любив це в дитинстві, 90 років тому, і тоді це було іншим».

глем-метал-гурт із Нью-Йорка

Г’ю Мартін прожив 96 років

Winter Wonderland

Річард Сміт любив гуляти зимовим Центральним парком рідного Хоунсдейла, але зиму 1933—1934 року він провів у туберкульозній лікарні в 30 милях від рідного міста. Там Сміт і писав свої вірші, спостерігаючи за засніженим парком установи і сумуючи за домівкою. Фелікс Бернар створив музику на ці рядки, і в результаті вийшла одна з найпопулярніших різдвяних пісень.

Готову композицію записали на платівку і мало не забули про неї, але рідний брат Річарда, Берні Сміт, жив по сусідству з музикантом Джої Нешем з оркестру Hotel Ritz-Carlton Orchestra. Берні розповів йому про пісню і передав хриплий запис Фелікса. Незабаром оркестр Неша виступав у прямому ефірі радіо Victor, де і виконав Winter Wonderland. Записати її під час ефіру не вийшло, але Неш уже настільки захворів цією піснею, що умовив колег залишитися і зробити запис.

У ті часи ще не було ніякого зведення матеріалу, композицію потрібно було виконати «один раз і бездоганно». І все вийшло. У цій найпершій версії ми чуємо ранній свінг, в якому все ще більше регтайму, ніж самого свінгу. Хоча на самій платівці написано «фокстрот».

У ті часи ще не було ніякого зведення матеріалу, композицію потрібно було виконати «один раз і бездоганно».

Цю радіопередачу слухав і Гай Ломбардо — він та його оркестр працювали з лейблом Decca. Музикант настільки перейнявся, що вже наступного дня зробив свій запис. У версії Ломбардо немає відгомонів регтайму, а є лише класичний ранній свінг.

Тед Вімс, нещодавній керівник оркестру Decca, який перейшов до Columbia, теж почув запис Неша і випустив свою версію. Цього разу це був дуже швидкий свінг.

З цих записів і почалася переможна хода пісні світом, і незабаром Winter Wonderland стала різдвяним стандартом. Спочатку в тексті розповідалося про зимові веселощі та про молоду пару, яка зліпила сніговика і уявляє, що це священник, який скріпить їх союз. Але в 1947 році була опублікована нова, перероблена версія, в якій сніговик перетворився на веселого клоуна. Цей варіант був більш дитячим і став навіть популярнішим, поки в 1958-му Джонні Меттіс не об’єднав два тексти в один. Ось його ми і чуємо досі. У багатьох країнах текст збагачувався місцевим фольклором: наприклад, у Швеції замість сніговика згадується tomtar — гном, що живе в будинках і сараях садиб і опікується житлом господарів.

Річард Сміт ще побачив успіх своєї пісні, але не застав переробок: 1935 року він помер від туберкульозу.


На обкладинці: кадр із мюзиклу White Christmas. Everett Collection.

232

88

13
114

Більше матеріалів