Бетмен проти «Беркута»: Дитячі портрети з дев’яностих
Фотограф, художник. Родом із Мелітополя, живе і працює в Києві. Публікувався в Kajet Journal, Coeval Magazine, Zeit.
— Коли я бував у друзів у гостях, то в кімнатах, де вони виросли, помічав подібні знімки. Зазвичай їх зберігали батьки «на пам’ять». Мене зацікавили ці образи, тому я вирішив їх зібрати і написав «запит» у фейсбук — за місяць отримав 40 сканів.
У цій збірці романтичні образи ковбоїв, принцес і мушкетерів сусідять із персонажами «нової епохи» — спецназівцями з Counter-Strike, гонщиками з Formula 1 або бійцями «Беркута». Мене забавляє, що в подібних знімках читається прагнення високого. Гадаю, справа не тільки в низькому рівні життя того часу, але і в тому, які у батьків цих дітей були уявлення про успіх. Цікаво спостерігати, як боєць «Беркута» переодягається в імперський костюм з георгіївськими стрічками одразу перед тим, як потрапити в Матрицю.
Таке співіснування різних реальностей у рамках одного фотографічного феномена дев’яностих стало можливим з двох причин. По-перше, після розвалу СРСР у культурне поле України екстрено імпортували продукти раніше лише нелегально доступної західної культури. Використовуючи перші версії фотошопу, кальки персонажів фільмів і серіалів продавали як «актуальні» та «сучасні». По-друге, в Радянському Союзі була своя традиція фотосесій дітей у костюмах, і вона намагалася встояти на новому вільному ринку.
Використовуючи перші версії фотошопу, кальки персонажів фільмів і серіалів продавали як «актуальні» та «сучасні».
У той період ринок монополізувала фірма «Розмай», яка їздила по школах у фургоні з ноутбуками. Вона швидко домовлялася, іноді завдяки відкатам директорам і завідувачам, швидко знімала і швидко продавала надруковані фотографії. Саме на знімках цієї компанії імператриця вперше зіткнулася з Бетменом.
Подібні експерименти в молодшій школі і дитсадках проводять досі, але не настільки активно, як у дев’яностих і нульових. Діти вже вміють самі себе фотошопити так, як їм заманеться. А в костюми тим більше мало хто хоче переодягатися.
У Ролана Барта є пасаж — «фотографія постулює приголомшливу істину про те, що „зняте було там“: це було реальністю, яка колись існувала. Хоча тепер до неї не можна більше доторкнутися». Створюючи цей архів, я хотів поміркувати, що таке історія сьогодні і коли вернакулярна фотографія перестала бути мистецтвом. Проєкт, в основі якого архівні знімки, стає важливим, коли показує ті наративи візуальної історії, що з якихось причин раніше ігнорувалися.
Світ розмовляє з нами через «саморобні» зображення максимально чесно. Тремтячі руки, затиснуті тіла і задні плани проявляються тут несвідомо — люди не мислять себе частиною історії фотографії в цей момент. Часто мотивацію так знімати описує вираз «на пам’ять», і завжди цікаво спостерігати, хто і що хоче запам’ятати. Через деякий час такі зображення дають нам уявлення про історію не менш важливе, ніж роздуми митців.
Через деякий час такі зображення дають нам уявлення про історію не менш важливе, ніж роздуми митців.
