Проєкт

Моя нещасна мама

Фотографка Діана Карклінь п’ять років знімала жінок, які пошкодували про материнство. Зізнаватись у цьому вголос непросто, але героїні проєкту «Скасувати материнство» поділилися своїми історіями. А Діану серія, навпаки, підштовхнула до того, щоб народити дитину.

Чи можна любити своїх дітей, але шкодувати про материнство? Чи відповідають наші уявлення про нього реальності? Щоб знайти відповіді на ці питання, фотографка Діана Карклінь поговорила з жінками, для яких материнство не стало радістю, як це прийнято, а, навпаки, зруйнувало життя. Так з’явився проєкт «Скасувати материнство» (Undo Motherhood) — 7 фотоісторій із різних країн світу про жінок, які люблять своїх дітей, але шкодують про рішення стати матір’ю. Усі тексти — це прямі свідчення героїнь, без коментарів авторки.

Книга Undo Motherhood Діани Карклінь вийшла у видавництві Schilt Publishing у жовтні 2021 року. Придбати її можна за €60 (1 915 гривень) на сайті видавництва. Доставка в Україну безкоштовна.

Діана Карклінь

Фотографка, живе в Іспанії. Навчалася у The Active School of Photography в Мексиці, фотошколі Photoplay у Росії, EFTI в Іспанії.

— Я розпочала проєкт про материнство у 2016 році: це була моя магістерська робота у Міжнародному центрі сучасної фотографії EFTI в Мадриді. А закінчила наприкінці 2020-го, коли надрукувала макет книги.

За ці п’ять років я попрацювала з дев’ятьма мамами з різних країн, але до книги потрапили лише сім історій. Хтось сам запропонував допомогу, коли дізнався про задум, когось вдалося знайти у соціальних мережах чи на анонімних форумах. Усі ці жінки дуже потребували розмови. Я просто повинна була уважно слухати і максимально правдиво переводити їхні історії у зображення й тексти, не засуджуючи. Ви не повірите, скільки матерів сьогодні шкодують про народження дітей.

Ви не повірите, скільки матерів сьогодні шкодують про народження дітей.

Героїні проєкту не бояться наслідків розголосу. Записати історії означало надати сенс стражданням цих жінок. Хочу підкреслити, що вони не шкодують, що у них зараз є діти. Вони шкодують лише про роботу, на яку підписалися; роботу, яка обіцяла щастя та задоволення, але позбавила їх власного життя. Багато в чому це пов’язано із застарілими уявленнями про жінку, матір і виховання дітей у цілому. За іронією долі, героїні — чудові матері й люблять своїх дітей. Але все ж, якби вони могли повернутися назад у часі, вони не стали б народжувати в тих же умовах.

«Я завагітніла через два роки після того, як вийшла заміж. Це найгірше з того, що могло зі мною статися. Тоді я була у процесі розлучення з чоловіком. Він намагався вдарити мене, і я не хотіла перевіряти, чи він захоче зробити це знову»
«Я познайомилася з ним, коли мені було 17 років. Я опинилася в токсичних стосунках і зазнавала психологічного насильства, шантажу й тиску. Наприклад, він змушував мене пити пігулки замість того, щоб використовувати презерватив. Легко судити зі сторони, але коли ти кохаєш когось, ти береш відповідальність за все на себе»
«Я ненавиджу своє життя, яке не обирала. Де та вчителька з релігієзнавства, яка виступала за збереження життя? Вона подбає про мою дитину? Колишній сказав, що „нам“ доведеться розгрібати наслідки, то чому ж тоді він не платить аліменти і влада нічого не може зробити? Чому я повинна жити з почуттям провини перед матір’ю, яка дбає про дитину, поки я вчуся? Усе це дуже тяжко. Небажана вагітність не триває дев’ять місяців, вона триває все життя»

Найбільше мене вразила розповідь жінки з Близького Сходу. Її чоловік не проводить час із дитиною. У їхньому консервативному суспільстві очікують, що саме матір виховуватиме дітей, а не батько. Моя героїня не усвідомлювала цього, коли погоджувалася народжувати. Її чоловік злиться, коли вона просить його присвячувати більше часу родині. Він вважає, що достатньо просто приносити гроші. Жінка втратила себе, роботу, коло спілкування, щастя, а чоловік насолоджується тією самою свободою, що й раніше.

Ця конкретна історія послужила мені уроком: якщо одного разу я вирішу стати матір’ю, то розділю батьківські обов’язки порівну. Сьогодні я мати дворічного хлопчика. Саме завдяки Undo Motherhood я все-таки наважилася на народження дитини. Тривалий час на мене тиснула родина, а це робило будь-яке обдумане рішення неможливим. Якби я сказала «так», це означало б капітуляцію перед тиском. Якби я сказала «ні», це було б лише реакцією у відповідь на тиск, але не вибором. Такий стан речей доводив мене до сказу.

Коли я зрозуміла, що не діти зруйнували життя моїм героїням, а консервативна гнітюча ідеологія материнства, для мене все змінилося. Я зрозуміла, що можна і треба по-іншому. Замість відмовитися від материнства взагалі я зважилася на цей нелегкий шлях із партнером. Ми з першого дня порівну розділили обов’язки батьків, що добре позначилося на нашій родині, особливо на дитині. Цим я завдячую своєму проєкту.

«Я рахую роки, доки молодшому не виповниться вісімнадцять і він не піде з дому, щоб жити своїм життям. Я напевно знаю, що зроблю з кожною кімнатою у своєму будинку. Я не спала спокійно 13 років — тож це не для того, щоб влаштовувати вечірки, я просто хочу мати можливість спати вісім годин. Прокидатися вранці та йти на роботу добре відпочилою. Прийти додому і зайнятися якимись простими речами, наприклад подивитися телевізор. Зараз ми дивимося лише мультфільми»
«Я напевно знала, що відчувала після народження третьої дитини. У 28 років мій чоловік винятково порозумнішав, і його ставлення стало таким: „Відтепер я робитиму все, що хочу, тому що все своє життя страждав від низької самооцінки“. Раптом у мене вдома з’явилася людина, яку я не впізнавала. Я залишилася сама з трьома дітьми, бо музичний гурт, робота та інші інтереси чоловіка стояли на першому місці. Саме тоді „А що якби і я...“ спало мені на думку»
«Немає нічого сильнішого за любов дитини до матері; це справжнє, безневинне почуття. Материнське ставлення змінюється в залежності від ситуації, але там завжди є любов. Мої діти в моєму серці, я люблю їх, і все, що роблю, — для них. Проте, якби я могла почати жити наново, я б їх не завела. Це так нестерпно, що я не могла й уявити. Я хочу повернути собі спокій, свій простір, своє життя»
«Я виросла в ультрарелігійній спільноті з купою фанатиків навколо. Мені постійно казали, що моя роль у житті — це бути матір’ю і дружиною, як моя власна мама. У знайомих було по п’ять-шість дітей, і це сприймалося як норма, тому можна сказати, що мені судилося стати мамою»
«Я не хотіла проходити військову службу, але в Ізраїлі вона є обов’язковою. То як же врятуватися від армії? Вийти заміж! Він американський єврей і був дуже добрим до мене. Я ніколи не замислювалася про те, чи хочу бути матір’ю, це само собою малося на увазі. Я одразу завагітніла. Коли народилася перша дитина, я вже знала, що шкодую про це. Не могла оформити це у слова, але знала, що це була помилка»
«Усі соромили мене за те, що я не принесла в жертву своє особисте щастя, щоб моя донька росла в домі з матір’ю та батьком. Через це я почуваюся егоїсткою. Ця проблема пов’язана з невіглаством суспільства і тим фактом, що родину ставлять понад усе. Матерів, які хочуть бути насамперед жінкою, які не хочуть жертвувати своїм щастям, демонізують»

Який висновок я зробила, коли віддала книгу до друку? Про материнство можна шкодувати, як і про будь-яке інше важливе рішення. Жінкам потрібно знати всю правду про цю роль, перш ніж вони зроблять те, що змінить їхнє життя.

Чим більше я заглиблювалася у тему, тим зрозумілішим ставало, що материнство завжди використовували як інструмент контролю жінок. Занадто багато хто вірить у красиві образи, не розуміючи, що реальне материнство — складний досвід, зовсім не схожий на те, що малюють у медіа.

Про материнство можна шкодувати, як і про будь-яке інше важливе рішення.

Можливо, у західних країнах жінок примушують до народження дітей вже не настільки затято, але в іншому світі тиск усе ще сильний. У такому середовищі стає складно відрізнити власне бажання від чужих очікувань. Образ матері як головної берегині родини застарів і тепер завдає величезної шкоди жінкам, чоловікам та їхнім дітям, які часто мають формальні стосунки з батьком.

Звичайно, є жінки, які вирішили присвятити своє життя дітям — і в цьому немає нічого поганого, — але їх небагато. Більшість із нас сьогодні хоче мати гідну роботу, осмислене життя та родину. Є приказка про «село», яке потрібне для виховання дитини. Але добре б підключати до цього бодай другого з батьків. І я маю на увазі не «тата вихідного дня», який просто «допомагає», а розподіл усього емоційного, матеріального та фізичного щоденного навантаження.

Усе вже змінюється у правильному напрямку, але повільно. Чоловіки не виходять на вулиці, щоб заявити про своє право на декретну відпустку. Гадаю, сімейна політика, закони, наша культура загалом мають сприяти цим змінам.

«Навіть сьогодні в Луїзіані сильна католицька спільнота. Є нав’язане релігією жінконенависництво. Моя мати не закінчила школу. Вона вийшла заміж за місяць до того, як їй виповнилося сімнадцять, і до 21 року вона мала трьох дітей. Ані роботи, ані освіти, ані кар’єри. Жахливо нудьгуючи, вона вчилася плести макраме, шити, вишивати, робити солодощі. Це зовсім не те, чим хотіла б займатися я. Для мене кар’єра, освіта та свобода були важливішими. Я бачила, що діти зробили з жінками у моїй родині, і я не хотіла вплутуватися в це»
«Цього не було доти, доки мені не передали її крихітне тіло. Її великі блакитні очі — мої очі — вичікувально дивилися на мене. І я зрозуміла, що це була величезна помилка. Наче я зробила те, чого хотів мій біологічний годинник, і раптом зрозуміла, що моє тіло не брало мене до уваги»
«Я дуже люблю свою доньку, і ми маємо прекрасні стосунки. Хтось запитав, що вона думає про мене, і вона сказала, що я її найкращий друг. Я була дуже здивована, бо вона має класних друзів, але обрала мене. Ще до того, як я сказала їй, що шкодую про материнство, вона це знала. Але вона гадає, що я добре впоралася. Вона виросла знаючи, що кохана та бажана. Є велика різниця між тим, щоб ненавидіти бути матір’ю і злитися на свою дитину і щоб у вас була мати, яка обожнює вас, хоч і ненавидить свою роботу»
«Щоб нас було більше, ніж арабів, треба народжувати більше єврейських дітей. Тож обов’язком кожної жінки було народити для нації. Був обов’язок виправити те, що сталося у Німеччині. Якщо ти не стала матір’ю, ти зрадила батьківщину, через тебе не вдалося побудувати країну для євреїв. І так було донедавна. В Ізраїлі жінка, яка не хоче мати дітей, є загрозою для суспільства»
«Материнство саме по собі породжує масу протиріч, і одне з них таке: я люблю свою доньку як людину, але шкодую про те, що стала матір’ю. Я знаю, що це важко збагнути. Я ненавиджу ці уявлення про безкорисливу і самовіддану матір, ненавиджу тиск суспільства. Колись ти була людиною, а тепер, коли ти стала матір’ю, увесь світ вважає, що може висловлювати тобі свою думку»

Нове та Найкраще

353

343

47
211

Більше матеріалів