
Бути простою радянською людиною
Останнім часом Михайло Палінчак став більше цікавитися вернакулярною фотографією і занурився в роботу з архівами. Цей потрапив до нього випадково: знайомий фотограф із Дніпра зателефонував розповісти, що друзі хочуть позбутися великого архіву якогось любителя. Через тиждень усі коробки були вже в Києві. Зібрання виявилося значним, але педантично систематизованим за місцями зйомки і роками, з 60-х по 80-ті. У конвертах були слайди, кольорові та чорно-білі негативи, середній і вузький формат — не було лише підписів автора.

Український вуличний і документальний фотограф, фотожурналіст, фотограф Петра Порошенка, ініціатор спільноти «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».
— Фотограф, про якого я поки майже нічого не знаю — ні імені, ні віку, ні того, як він виглядав, — жив звичайним життям у місті Дубна Московської області. Мені невідомо, де і ким він працював, але завдяки його хобі я можу перенестися на десятки років тому і подивитися на світ його очима. Він ділиться зі мною особистими моментами свого життя, образами сім’ї та друзів, а також простими радощами радянської людини. Я бачу, як він бере участь у першотравневих демонстраціях, суботниках та різних міських святах, гостює в родичів у Полтаві та заїжджає до Львова, в якості туриста відвідує Київ і Ленінград, а влітку, звичайно ж, вирушає відпочивати до моря — до Ялти або Геленджика.
Він тягнеться до вічного і прекрасного — неба, моря, лісу і квітів, але часто також знаходить красу в буденності. Саме ці моменти становлять для мене величезну документальну цінність. Відкрив конверт — і я в Ялті 1962 року, інший конверт — ось я вже у Львові в 1974-му. З кожним новим конвертом я все ближче знайомлюся з моїм героєм і його життям. Я вже впізнаю на знімках його дружину, яка гуляє з їхньою донькою Галею або миє вікна в новій квартирі на краю міста (її вони, мабуть, отримали від держави). А в 1975 році мій герой придбав собі нову дзеркальну камеру Practica, і я радію цій обновці разом із ним: знімки стали набагато технічні.
Для мене цей фотоархів немов капсула часу, завдяки якій я можу не просто побачити життя у СРСР, а й поглянути на нього очима конкретної людини. Раніше у мене були лише розповіді батьків, однак сам я мало що застав. Крім того, ця знахідка і робота з архівом допомагають мені як фотографу усвідомити цінність моїх сьогоднішніх знімків. Я замислююся про те, що глядачеві буде цікаво дізнатися про наш час через 50 років, що важливе, а що другорядне. Так я краще розумію, що і як хочу задокументувати і показати прийдешнім поколінням.
Цей фотоархів немов капсула часу, завдяки якій я можу не просто побачити життя у СРСР, а й поглянути на нього очима конкретної людини.

Іркутськ

1951 рік

Полтава, 1952 рік

Владимир, 1958 рік

1961 рік

1962 рік

1962 рік

Ялта, 1962 рік

1963 рік

Львів, 1963 рік

Львів, 1963 рік

Полтава, 1964 рік

Дубна, зима 1964 року

Дубна, 1964 рік

Сухумі, 1965 рік

Сухумі, 1965 рік

Львів, 1968 рік

Дубна, 1971 рік

Дубна, зима 1974 року

Львів, 1974 рік

Геленджик, 1976 рік

Геленджик, 1976 рік

Геленджик, 1976 рік

Московське море, 1981 рік

1982 рік

Березень 1982 року

1 травня 1983 року

Дубна, 1984 рік

Дубна, 1984 рік
