Натхнення

Світ «Чорного дзеркала», космічна хірургія та пазли з близнюків у портфоліо Алми Газер

Фотографка Алма Газер переносить свою тривогу щодо майбутнього людини у площину експериментального мистецтва — в її проєктах незнайомці виглядають як інопланетяни, що знялися «на паспорт», а однояйцеві близнюки ризикують розсипатися на тисячі клітин-фрагментів.

Системи розпізнавання облич (Facial recognition technology, FRT) уже активно застосовують у різних країнах. Наприклад, у Китаї подібні програми використовують для ідентифікації особистості учасників протестних акцій, у Великій Британії — для визначення віку покупців при продажу алкоголю, а у Швеції одна школа за допомогою такої технології перевіряє відвідуваність на уроках. І поки прихильники FRT продовжують говорити про безпеку суспільства і вкладати кошти в удосконалення систем «читання» облич, самі громадяни все частіше задаються питанням: а чи не стало наше життя занадто сильно нагадувати чергову серію «Чорного дзеркала» або сиквел «1984» Орвелла?

Алма Газер

Народилася в Німеччині. Має ступінь бакалавра фотомистецтв (Nottingham Trent University). Учасниця виставок у Німеччині, Канаді, Ірландії, Великій Британії, Нідерландах, Франції. Володарка фотонагород, у числі яких Magenta Foundation’s Bright Spark Award і PDN Photo Annual, її роботи увійшли до шорт-листа OpenWalls Arles та заслужили почесну згадку IPA Awards. Працювала з The New Yorker, Der Spiegel, Wired US. Живе і працює в Лондоні.

— Бачачи обличчя людини, ми можемо багато чого про неї дізнатися. Але якщо обличчя деформувати, змішавши риси і перезібравши їх заново, потрібно набагато більше зусиль, щоб зрозуміти, хто перед нами і в якій ситуації його або її сфотографували. Гадаю, в жанрі портрета мене завжди приваблювало саме це. Мені було цікаво піти у фотографії трохи далі — не намагатися підлаштовуватися під норму, а кидати виклик глядачам. У описах серій я часто використовую слова «таємничий» та «інтригуючий». Хочеться, щоб люди придивилися і замислилися: «Ого, а як ця робота взагалі була зроблена?»

У наш час ми нерідко вдаємося до цифрових маніпуляцій, але при цьому багато фотографій починають здаватися практично ідентичними — де ж тут інтрига? У своїх проєктах я фокусуюся саме на шарах, через які потрібно пробиратися, мої портрети далекі від прямого, звичного зображення людини. Мозок має ніби переформатувати, заново зібрати якісь елементи, щоб зрозуміти, що до чого.

Хочеться, щоб люди придивилися і замислилися: «Ого, а як ця робота взагалі була зроблена?»

Підготовка до будь-якого проєкту займає багато часу, зазвичай я довго вивчаю тему, перш ніж почати працювати над нею. Пам’ятаю, як одного разу натрапила на статтю про молодих людей із залежністю від пластичної хірургії, і разом із відомим серіалом «Чорне дзеркало» вона стала моїм основним джерелом натхнення для серії «Космічна хірургія». Я почала розмірковувати про альтернативний світ, де зміна обличчя стане способом уникнути стеження і призведе до народження свого роду нової особистості, на яку людина може перетворитися за бажанням. Побачивши, які у мене вийшли портрети, я відчула, що створила нове покоління людей! У якості додаткових шарів у цьому проєкті я використовую орігамі — так я намагаюся розширити поняття традиційного портрета.

Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Роботи з серії «Космічна хірургія»

Проте я не вважаю, що мій інтерес до трансформацій і спотворень неодмінно викликаний необхідністю або є якимсь криком відчаю. Наприклад, для серії «Космічна хірургія» я одного разу зробила звичайний портрет, і він виявився досить сильним сам по собі, без будь-яких орігамі або змін обличчя моделі. Це зображення отримало четверте місце в конкурсі Taylor Wessing Portrait Prize, який проходить у Національній портретній галереї. Однак зараз я роблю саме інші, «непрямі» знімки.

На етапі народження і тестування ідеї я завжди тренуюся на собі. Але, варто зазначити, автопортрети — це складно і взагалі не моє. Серед плюсів те, що я можу повністю контролювати процес і експериментувати стільки, скільки вважатиму за потрібне, поки не отримаю саме таке зображення, яке задумала. Інших людей я люблю фотографувати більше — в цьому випадку від мене вимагається більш точна комунікація.

З темою селфі я працюю в серії «Мені постійно доводиться повторюватися» — проєкт я зробила за завданням лондонської Галереї Саатчі та компанії Huawei. Вони запропонували фотографам придумати щось симпатичне, пов’язане з автопортретами, і використати телефон цієї компанії. Мені ж було цікавіше створити тактильні роботи з декількома шарами. Результатом стали мої роздуми про ідеальне селфі й те, як ми нескінченну кількість разів перезнімаємо себе, поки нарешті не вирішуємо, що задоволені результатом. У цьому проєкті я фотографувала модель, тут же друкувала роботу і перезнімала кадр — із принтом у ньому.

Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Роботи з серії «Мені постійно доводиться повторюватися»

Однояйцеві близнюки — ще одна тема, яка завжди викликала мою цікавість. Хіба не дивно: дві практично ідентичні (у тому числі в генетичному плані) людини, які вміють закінчувати реченння одна одної? Однак, незважаючи на цю схожість, кожен із близнюків унікальний.

У проєкті «Протягом 15 хвилин» я фотографувала пари близнюків і робила з цих знімків пазли, що складаються з тисячі шматочків. Кожен другий фрагмент фотографій одного та іншого близнюка я міняла місцями — поки в кінцевому підсумку не виходило зображення, де лише половина елементів належала оригінальному знімку. При «перезбиранні» пар передбачити, де опиняться очі, роти або губи, було неможливо, і портрети стали невпізнанними, моторошнуватими. Близнюки більше не здаватися однаковими, і на перший план вийшла якраз їхня унікальність. До речі, назва серії є відсиланням до середнього проміжку часу, протягом якого на світ зазвичай з’являється другий із близнят.

При «перезбиранні» пар передбачити, де опиняться очі, роти або губи, було неможливо, і портрети стали невпізнанними, моторошнуватими.

Я часто виходжу за межі традиційної фотографії та використовую змішані медіа — мені здається, в майбутньому це зближення буде ще більш очевидним, а саме поняття фотографії стане більш широким і відкритим для інтерпретацій. Наприклад, зараз мені цікаво займатися перетворенням домашніх відео часів дитинства на килим або вишивку — це своєрідний рух від аналогового відео до фотографії й текстилю.

Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Алма Газер
Роботи з серії «Протягом 15 хвилин»

521

85

48
468

Більше матеріалів