Bird in Flight Prize ‘21

Членкиня журі Bird in Flight Prize ‘21 Нюша Таваколян: «Найпростіший спосіб заявити про себе — зіграти на стереотипах»

У журі фотоконкурсу Bird in Flight Prize ‘21 — автори, куратори, дослідники з різних країн. І серед них — членкиня міжнародного фотоагентства Magnum Нюша Таваколян з Ірану. Якоїсь миті вона зрозуміла, що її роботи тільки підсилюють стереотипи про батьківщину, а не борються з ними. Але як говорити про проблему, не використовуючи штампи? Про це Нюша розмірковувала у своїй колонці для Bird in Flight.
Нюша Таваколян
Нюша Таваколян

Фотографка з Ірану, членкиня агентства Magnum, членкиня журі Bird in Flight Prize ‘21. Нюша досліджує соціум своєї батьківщини, а також людські конфлікти близького і далекого зарубіжжя. Її роботи є в колекціях Музею Вікторії та Альберта, Британського музею й Галереї Саклера.

— Нещодавно до мене звернулася одна дослідниця, яка хотіла взяти у мене інтерв’ю, і попросила мою коротку біографію. Коли редактор надіслав мені остаточний текст для фактчекінгу, я побачила, що формулювання змінилося, до моєї біографії додалися нові визначення. Вони — приклад тих термінів, яких я свідомо намагаюся уникати. Зараз поясню чому.

Надіслати проєкт на конкурс Bird in Flight Prize ‘21 можна до 10 жовтня, за посиланням.

Ось що я їй відправила:

«[…] Її діяльність варіюється від репортажів про політичні події до зйомок делікатних портретів, а також серій на соціально значущі теми: проблеми молоді середнього класу, курдських жінок-партизан або впливу санкцій на життя людей».

Тепер давайте подивимося на переписаний текст, який мені надіслали:

«[…] Вона фокусується на конфліктах у багатьох формах; іноді концентрується на жінках, наприклад висвітлюючи їхні утиски в Ірані…»

Порівнявши ці тексти, можна побачити, як спростився початковий. Це можна зрозуміти: написання статей вимагає ясного і прямого розуміння предмета. Але таке переписування підживлює почуття есенціалізму та стереотипи.

Коли проста фраза «утиски жінок в Ірані» замінює більш довге речення, яке описує діапазон моєї роботи, її сприйняття сильно змінюється. Термін «утиски» безповоротно маркує мене як фотографку з середовища, яка вирішила лише цю проблему і висвітлювати.

Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ Нюша Таваколян
Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ Нюша Таваколян
Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ Нюша Таваколян
Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ Нюша Таваколян
Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ Нюша Таваколян
Із серії Нюші Таваколян «Діти-єзиди, які воюють у ІДІЛ»

Я не так бачу і не так визначаю себе. Так, я з Ірану. Так, я досліджую питання утисків жінок в Ірані. Наприклад, мій проєкт LISTEN 2010 року висвітлює життя артисток, яким заборонено співати на публіці. Але це — не вся моя робота, а тільки один із багатьох проєктів.

Жінка з Близького Сходу привертає до себе небажану увагу — давайте не будемо називати це жалістю.

Це стосується не тільки мене. Мій випадок — приклад, який ілюструє упередження, з якими стикаються багато колег. Таке необґрунтоване навішування ярликів, виражене в термінах на зразок «утиски» або «пригноблення», означає, ніби жінки-фотографи певних національностей повинні висвітлювати тільки пригноблення жінок. Подібні ярлики знімають з роботи всі шари, руйнують індивідуальність фотографа або художника і сильно змінюють сприйняття глядачів.

Мене турбує не мова або вибір слів як такі. Мене турбує, як вони спотворюють роботу фотографа і теми, з якими він працює. Проблема в тому, що жінка з Близького Сходу привертає до себе небажану увагу — давайте не будемо називати це жалістю, — що сильніша за будь-які інші емоції. Я постійно намагаюся охопити більше тієї ідентичності, яку політики, журналісти і вчені наполегливо намагаються нав’язати певним регіонам, а особливо місцевим жінкам.

Навішувати ярлики в сучасному світі, де технології спрощують спілкування між людьми, не повинно бути так легко. А тим більше не повинно бути так складно протистояти цьому процесу. Якщо ви не оскаржите ярлики, то заплутаєтеся в павутинні стереотипів, яких досить важко позбутися. Коли я погано володіла англійською, мені було важко спілкуватися із зовнішнім світом. Тому, з одного боку, людям було набагато легше вкладати слова мені в рот, а з іншого — мені було важко пояснювати свої побоювання, щоб уникнути подібних непорозумінь. Але з часом я навчилася чітко висловлювати делікатні моменти в моїй роботі.

Нюша Таваколян Порожні сторінки іранської фотографії
Нюша Таваколян Порожні сторінки іранської фотографії
Нюша Таваколян Порожні сторінки іранської фотографії
Із серії Нюші Таваколян «Порожні сторінки іранської фотографії»

Незважаючи на благі наміри, активісти з західного світу, які підтримують жінок, не враховують того, як складно підходити до таких питань за межами Заходу. Гаряча тема для обговорення у США може бути дуже делікатною в суспільстві з іншою культурою. Художнику з незахідних країн постійно доводиться балансувати між упередженнями людей ззовні й тим, як співвітчизники розглядають його роботу.

Мої уявлення про власну країну залишалися поверхневими.

В Ірані, щоб уникнути зневаги по відношенню до жінок, потрібно акуратно добирати слова. Можна спробувати дуже прямо висловити свою складну думку, немов фонтан, що вибухнув угору потоком води і в результаті повертається до початкової точки. Але з часом усвідомлюєш: виживати і рухатися вперед допомагає розуміння обставин і вміння бути як спокійна вода — текти повільно і плавно, але впевнено.

Для багатьох фотографів найпростіший спосіб заявити про себе — зіграти на стереотипах. Я не виняток, у перші роки кар’єри моя робота в західних ЗМІ повинна була оголити протиріччя в іранському суспільстві. Але якоїсь миті я усвідомила, що повторюю одне й те саме протягом багатьох років. Повторюючи, я не бачила змін усередині себе, мої уявлення про власну країну залишалися поверхневими. Я почала запитувати себе: а чого я домоглася? Чи змінила я чиюсь думку або тільки зіграла на стереотипах про Іран?

Я зрозуміла, що єдиний спосіб зробити свою роботу більш багатошаровою — це знімати те, що близьке моєму серцю, і показувати Іран спочатку його власному народу, а потім, можливо, й іншим глядачам. Ті, хто тут живе, не поведуться на жодне кліше про себе.

Звідки б ви не були, з Близького Сходу, з Африки або Латинської Америки, коли придумуєте проєкт, уявіть, як на нього будуть дивитися його герої. Замисліться: ви кидаєте виклик або тільки погіршуєте стереотипи?

Дослідниця, яка переписала мою біографію, не знала про ці складнощі. Але я не звинувачую її, оскільки вважаю за свій обов’язок продовжувати пояснювати і навчати, а не розводитися у соціальних мережах. Це те, що може допомогти підростаючому поколінню не навішувати ярлики, як їхні колеги в західних країнах.

Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян Янголи Оджалана
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Нюша Таваколян «Янголи Оджалана»
Із серії Нюші Таваколян «Янголи Оджалана»


Фото Нюші Таваколян: Араш Ашорінія

Нове та Найкраще

593

549

582
884

Більше матеріалів