Мене лякає хлопець у моєму ліжку

Сексуальні стосунки завжди цікавили мистецтво. Від буденності сімейного життя до прихованих темних фантазій, від ніжності до божевілля — фотографи продовжують розглядати їх з різних боків. Поруч із канонічною «Баладою про сексуальну залежність» Нен Голдін з її швидкоплинними замальовками із 80-х незручно цілуються підлітки з проєкту Еда Темплтона 2011 року. Біля страшної документалістики про домашнє насильство Донни Феррато зухвало розташувалися чорно-білі знімки з сексом та наркотиками Гійома Делюза. У цьому ряді дослідників природи сексуальності знайшлося місце і для Керолайн Томпкінс із її двоїстим ставленням до теми.

— У дитинстві я захоплювалася різним, але лише фотографія ніколи мені не набридала. Чим більше я вивчала мистецтво фотографування, тим виразнішим і привабливішим воно ставало для мене. В юності я була музичною фанаткою і завжди хотіла бути ближче до сцени та гуртів. Фотоапарат став своєрідною перепусткою у світ музики. Зараз, подорослішавши, я продовжую думати про фотографію так само — як про перепустку в іншу реальність.

Останні п’ять років я робила багато знімків без жодної системи. Я просто фотографувала чоловіків, жінок, секс, страшні речі, гарні речі та все навколо цього. Але згодом, переглядаючи свої роботи, я побачила, як вони складаються у загальну картину. Так викристалізувався проєкт про ставлення жінок до задоволення й небезпеки.

Я фотографувала чоловіків, жінок, секс, страшні речі, гарні речі та все навколо цього. І, переглядаючи свої роботи, я побачила, як вони складаються у загальну картину.

Цей проєкт допоміг мені зрозуміти дві речі: чоловіки сексуальні й чоловіки небезпечні. Усі мої знімки потрапляють у ці дві категорії. Я навіть називаю їх про себе «райські» фотографії та «пекельні» фотографії. Дивно, що наше суспільство нормалізує ці два боки медалі. Наприклад, для нас уже давно стало нормою надіслати подрузі геолокацію, якщо ми йдемо на побачення з незнайомим хлопцем. По суті, ми підсвідомо припускаємо, що воно закінчиться сексом або смертю.

Мені здається, соціальні медіа дуже добре висвітлюють ту частину, яка пов’язана з насильством та смертю, тому хотілося додати чуттєвості для балансу і нагадати, що секс може приносити задоволення. Це переплетення страху та насолоди, постійна присутність ероса й танатоса, впливає на те, як жінки сприймають чоловіків. Іноді мені цікаво: чи були б чоловіки такими привабливими, якби не були небезпечними?

Я довго не могла придумати відповідну назву для проєкту. Спочатку я називала його Fantasy Bond (у перекладі з англійської — «Фантазійний зв’язок». — Прим. ред.). Але слово «фантазія» надто відверте, еротичне. А мені хотілося, щоб назва була такою ж неоднозначною та бінарною, як і сам проєкт. Тому я обрала Bedfellow (у перекладі з англійської — «Хлопець у ліжку». — Прим. ред.). Окремо слова «ліжко» і «хлопець» викликають досить теплі почуття, проте разом звучать трохи дивно й незручно. Що ще за хлопець у моєму ліжку? Таке словосполучення натякає, що мова піде про секс, але також — що все не буде мило й пухнасто.

Чи були б чоловіки такими привабливими, якби не були небезпечними?

Скільки я себе пам’ятаю, почуття незручності завжди було потужним стимулом у моїй роботі. Деякі люди використовують фотографію як медитацію. Для мене ж вона інструмент, який допомагає дослідити і вирішити мій дискомфорт. У школі я могла довго сидіти в кімнаті з хлопчиками, які грали в комп’ютерні ігри, й чекати, що хтось із них відвернеться від екрана і поцілує мене. Сидіти там у тиші було ніяково, але я не могла піти. У коледжі я почала робити знімки чоловіків, які свистіли мені услід. Зараз мене найбільше цікавить почуття страху, присутнє в суспільстві («Сподіваюся, цей хлопець не вб’є мене, поки я йду темним парком») і в особистому житті («Сподіваюся, мій хлопець не розсердиться на мене і не вб’є»). Я зустрічалася з багатьма хлопцями, які лякали мене і були жорстокі. Увесь цей час я робила фотографії, не знаючи, до чого це призведе. Тільки пізніше я зрозуміла, що намагалася розібратися у своїх почуттях і знайти вихід зі стосунків, які лякають.

У коледжі я почала робити знімки чоловіків, які свистіли мені услід.

У проєкті чимало портретів чоловіків. Деяких із них я знаю, деяких — ні. Мої з ними стосунки впливали на те, яким виходив знімок. Якщо я фотографувала своїх хлопців, то у зображеннях відчувалася атмосфера комфорту, вразливості, довіри. З незнайомцями у знімках були присутні напруженість і страх. Але кожне фото — лише образ, який символізує стосунки між чоловіками та жінками. Я не сприймаю ці роботи як портрети у класичному сенсі. Швидше це ідеї, що складаються у загальне ціле.

Те саме я думаю про свої автопортрети. Мені завжди трохи страшно просити інших жінок позувати оголеними: а що як вони пошкодують про це з часом? Що як їм буде неприємно бачити свої фотографії в інтернеті? Що стосується мене, не важливо, скільки людей побачить мене оголеною в мережі або в моїй книзі. Мої знімки — не справжня я. Це просто частина загального пазла.

Не важливо, скільки людей побачить мене оголеною в мережі або в моїй книзі. Мої знімки — не справжня я.

Мені не хотілося б, щоб глядачі сприймали проєкт як мій особистий досвід. Хоча я фотографувала себе і близьких мені людей, ці знімки розповідають про універсальний досвід, багато хто з нас пережив його. Я втомилася від клікбейтних заголовків. Я хочу нагадати, що сексуальні стосунки бувають набагато складнішими, ніж про них пишуть у соціальних мережах. Я не можу знайти слів для всього, що відчуваю, але цим і хороша фотографія, чи не так? Вона створює мову, для якої ще не вигадані слова.