Які часи, такі й малюнки: Портфоліо карикатуриста Янека Кози

Навмисно негарні, примітивні й навіть потворні малюнки — не нове явище. Як стверджує колумніст New York Times, так зване потворне мистецтво з’являється у потворні часи. У якості приклада він наводить роботи художника Отто Дікса, які той створював у 1930-х на тлі наближення Другої світової, карикатури Філіпа Гастона у 1960-х, намальовані під впливом расових заворушень в Америці, та шалені кольори Альберта Оелена, знайдені ним у 1980-х під час холодної війни.

Можна дискутувати щодо правдивості цієї теорії, проте наразі в соціальних мережах дійсно шириться тренд на «негарні» малюнки. Серед представників цієї течії — Янек Коза, польський художник та карикатурист. У своїх роботах він зачіпає важливі теми: зміни клімату, права меншин, а віднедавна — війну в Україні.

— Мене надихають звичайні люди, ситуації на вулицях, в магазинах, автобусах. Я намагаюся читати та дивитися якнайбільше, аби знати, що відбувається у світі. Я проводжу 95% свого часу сидячи за столом, гортаючи новини, читаючи статті й копирсаючись у своїй голові. Мені здається, що потрібно чимало емпатії та знань, щоб влучно прокоментувати наші реалії.

Свій стиль можу описати трьома словами: негарний, неохайний і недбалий. Направду, я не приділяю багато уваги стилю. Але для мене важливо, щоб малюнок ніс у собі якесь значення, щоб він був не просто фоном для жарту. Я переконаний, що мої зображення звучать голосніше, ніж написаний на них текст.

Свій стиль можу описати трьома словами: негарний, неохайний і недбалий.

Працюючи в газеті, я кожного ранку передивляюся новини. Саме так дізнався про вторгнення Росії в Україну — з ранкових новин. Спочатку я думав, що ця агресія буде спрямована виключно на східні землі — Луганщину та Донеччину. Здавалося, що вторгнення буде схожим на захоплення Криму у 2014 році. Проте це виявилося повномасштабним нападом на всю країну. Мене надзвичайно вразила жорстокість російських військових.

Моя робота як ілюстратора та карикатуриста — коментування найголовніших подій у політиці й суспільстві. Наразі немає нічого важливішого за війну в Україні. Адже вона, крім усього іншого, ще й загрожує і Польщі, і всій Європі.

Спочатку мені було важко щось намалювати, важко жартувати про війну. У перші тижні я майже не брався до роботи. У той час польські медіа й соціальні мережі були переповнені інформацією про допомогу біженцям та солдатам, які воюють за Україну. Ці повідомлення були вкрай важливими, і я не хотів відволікати людей від них. Потім з’явився внутрішній запит на якесь пожвавлення, відродження, і я почав малювати.

Малюнки та меми допомагають зняти стрес і привертають увагу до подій в Україні. Вони можуть мобілізувати людей і заохотити їх долучатися до антивоєнних протестів. Вони демонструють підтримку, а крім цього — зображують ворога як жорстоке та жалюгідне створіння. Вважаю, що зараз це також важливо. Утім, я намагаюся уникати пропаганди чи спрощення реальності.

Малюнки та меми допомагають зняти стрес і привертають увагу до подій в Україні. Вони можуть мобілізувати людей і заохотити їх долучатися до антивоєнних протестів.

Одного дня я натрапив на допис, в якому йшлося про те, як українські військові обшукали речі росіян з підірваного танка і знайшли там купу краденого. Поміж іншого вони натрапили на іграшкову машинку. Тоді я уявив собі ситуацію, як російський солдат даруватиме цю іграшку своїй дитині. Як вона почуватиметься, коли одного дня дізнається, звідки взялася іграшка? Як можна поєднувати в собі любов до власної дитини зі звірством стосовно чужих дітей?

Що далі люди живуть від України, то менше вони знають про цю війну. І тому я продовжую малювати, звертаючись до користувачів звідусіль і розповідаючи їм про те, що відбувається. Люди не повинні сприймати війну в Україні як «ще один збройний конфлікт десь там у світі».

Проте я не обманюю себе. Я не вважаю, що творчість може змінити світ і суспільство. Вона лише допомагає обмінюватися думками, знаходити тих, хто мислить як ти. Крім того, малюнки сприяють тому, аби відшукати шлях до обговорення важливих та складних тем.

Я не вважаю, що творчість може змінити світ і суспільство.

Я б хотів сказати українцям: годі вже дякувати полякам! Наша допомога — абсолютно природна та логічна реакція. На Україну здійснено напад, мирне населення потерпає від жахливої жорстокості. Наша допомога — це наш обов’язок.

Я дуже щасливий, що поляки згуртувалися заради України. Направду, я трохи здивований масштабами суспільної підтримки, особливо пригадуючи, що раніше поляки не так уже й охоче допомагали біженцям. Я не вірю у нації, для мене неважливо, хто з якої країни. Ми, люди, маємо підтримувати одне одного.