«Інформаційний фронт»: Початок війни очима українських фотографів

Автори розглядають проєкт як інструмент протидії дезінформації і пропаганді. До випуску увійшли роботи 24 фотографів, які висвітлюють війну в Україні. Серед них — Михайло Палінчак, Олександр Чекменьов, Оксана Парафенюк, Мстислав Чернов, Євген Малолєтка, Аліна Смутко, Яна Сідаш та інші. Газета також містить статтю українського поета, письменника й активіста Сергія Жадана. Видання можна придбати у британській книгарні Village Books. Прибуток від продажів передадуть українському благодійному фонду «Мистецькі надра», який підтримує українську культуру, і зокрема фотографів, у партнерстві з фестивалем Odesa Photo Days.

— З перших днів повномасштабної війни фестиваль Odesa Photo Days підтримував українських фотографів. У першу чергу тих, хто знімав на передовій чи у містах з активними бойовими діями. Ми збирали матеріали від близько 30 авторів із різних міст України, надавали їхні світлини для публікації у західні медіа — від артжурналів до великих суспільно-політичних видань європейських країн. Тож на момент створення газети ми вже мали великий архів знімків з війни і налагоджені контакти з авторами. Завдяки цьому нам вдалося швидко зібрати матеріали для The Information Front.

Нам був важливий голос саме Сергія Жадана і як письменника, і як громадянина України з активною позицією, який увесь цей час перебуває в Харкові, бачить на власні очі, що відбувається, волонтерить, допомагаючи військовим та цивільним. Його текст — це інший медіум, інший спосіб говорити про війну, ніж фотографія, але це ті самі емоції.

— Усі ми троє маємо досить велику мережу фотографів, де є як досвідчені, так і молоді автори. Не всі з них фотожурналісти, деякі просто опинилися в ситуації, коли вони зрозуміли: «Це мій дім. Тому я збираюся задокументувати це». У нас є Харків, Донбас, Чернігів, звичайно також Київ, Львів, Одеса. Кілька фотографів працювали в Бучі та Ірпені, бо це дуже важливі історії.

Ми хотіли зібрати 100 авторів у першому випуску, але наш бюджет був обмежений. Зазвичай іноземні кореспонденти в Україні цінуються більше, ніж місцеві, і це дратує. Ми прагнули, щоб усі отримали гонорари.

Зазвичай іноземні кореспонденти в Україні цінуються більше, ніж місцеві, і це дратує.

— Ми знали, що війна скоро зникне з поля зору, це вже починалося. Тож ми думали про те, як зберегти її видимість за допомогою фотографії. Формат газети придумав Кріс. Бо газета — це про швидку реакцію та життєдайність. Це те, що розповсюджується. Крім того, ми думали про людей, які б хотіли зробити внесок, але не могли, приміром, за 100-150 євро купити знімок. А тут вони теж отримують щось натомість за досить невелику суму.

Якийсь час мені майже щодня надходили електронні листи від редакторів із запитанням, чи можу я порадити українських фотографів. Звісно, я міг, але що можна було зробити, аби забезпечити видимість для них? Відтак усі автори у нашому виданні саме локальні. Важливо також, що серед них є і досить нові імена, не всі такі відомі, як, наприклад, Малолєтка або Чекменьов. Саме тому ми ведемо інстаграм та зробили сайт, де поповнюватимемо список авторів, — щоб міжнародні редактори могли знаходити там фотографів.

Наша аудиторія в основному західна, але ми б хотіли, щоб це видання купували і в Україні. Нам пощастило, що перший том профінансували нідерландські організації Free Press Unlimited — через ініціативи Media Lifeline Ukraine та Reporters Respond — і Pictoright. До речі, я рекомендую всім українським медійникам співпрацювати з Media Lifeline Ukraine, вони роблять дуже багато. Завдяки фінансуванню ми й змогли заплатити фотографам.

Восени в нідерландській галереї Noorderlicht відбудеться велика виставка «Україна: шлях до свободи». Також у нас є кілька ідей і для наступних випусків The Information Front. Ми хочемо зробити великий крок назад та поглянути на українську ідентичність через історію фотографії. Думаємо почати з 1960—1970-х років і з очевидних кандидатів — Бориса Михайлова й Харківської школи взагалі. А вже звідти рухатися до сьогоднішнього дня.

У наступних випусках ми хочемо зробити великий крок назад та поглянути на українську ідентичність через історію фотографії.

У 1970-х за радянських часів фотографія була формою опору, а також творення ідентичності. Тож ми сподіваємося, що другий випуск, який охоплює багато різних стилів фотографії, не буде лише фотожурналістським. Ідея в тому, аби сказати, що українці насправді є нацією. Це не якийсь дивний придаток, що виріс із Росії, — це самовизначена країна, яка існувала століттями.