Із долотом проти Кремля: Повстанська графіка Ніла Хасевича

Ніл Хасевич народився на Волині у селі Дюксин 25 листопада 1905 року. Його батьком був псаломщик Антон Хасевич. Двоє старших братів стали священниками, молодшого сина батько також відправив до духовної семінарії, де той вивчав іконопис.

У 14 років Ніл разом із матір’ю, Федотією Хасевич, поїхав вступати до рівненської гімназії, але на залізничному переїзді їх збив потяг. Феодотія загинула на місці, а Ніл втратив ліву ногу вище коліна. Французька компанія, яка володіла залізницею, виплатила компенсацію, щоб юнак міг замовити протез. Але Ніл мав інші плани. Він сам випиляв собі дерев’яний протез, а отриманими грошима оплатив навчання в Академії мистецтв у Варшаві. Там викладали відомі польські художники того часу: Казимир Стабровський, Фердинанд Рущиц і Кароль Тіхи.

Хасевич втратив ногу, сам випиляв собі протез, а отриману коменсацію виплатив за навчання у Варшаві.

Студенти одразу звертали увагу на бідність Ніла Хасевича та палицю, як у старого, з якою ходив юнак. Ось як пише про Ніла його знайомий Петро Мегик у своїх спогадах «Долотом проти Кремля»: «Молодий, років двадцяти, невеликого росту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев’яний, власної роботи, протез… Сумлінно вчиться й неймовірно матеріально бідує. З дому від батька нічого не одержує, бо там — не менша біда».

В академії Хасевич робив екслібриси, гравюри, ксилографії, а також створював шрифти. Він настільки захоплювався роботами українського графіка Георгія Нарбута, що слідом за ним повністю переписав гусячим пером Пересопницьке Євангеліє (це майже 500 сторінок).

Невдовзі в навчальному закладі почали відмічати його здібності: портрет гетьмана Мазепи, намальований 27-річним Хасевичем, отримав нагороду Варшавської академії. За кілька років він переміг на міжнародній виставці гравюр у Варшаві, а в 1939-му у США вийшов художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». З 1933 по 1939 рік автор мав 35 виставок по всьому світу. Його твори можна було побачити в Римі, Чикаго, Берліні, Лос-Анджелесі та Празі. Але від запропонованого підданства Польщі митець відмовився і повернувся на Волинь.

У рідному селі Хасевича вже знали як відомого художника. Саме там почалося його активне соціально-політичне життя: він став членом Волинського Українського Об’єднання, вступив до ОУН, а згодом і до УПА.

З початком Другої світової війни Хасевич перейшов у підпілля. Там, у криївках, він створював плакати, листівки й бофони — грошові квитанції з національними символами. Крім того, він ілюстрував повстанські журнали «Хрін» та «Український перець». Його карикатури були на гостросоціальні теми. Наприклад, на гравюрі «Передова колгоспна техніка» тракторист відпочиває, поки селяни виконують усю працю вручну. Або ці роботи закликали до боротьби та підіймали бойових дух українців, як на деревориті, де воїн УПА вбиває Сталіна. На одній з найвідоміших агіток червоний комісар із батогом та пістолетом сидить на спині в українського селянина — так зображене приниження українців під владою комуністів.

На одній з найвідоміших агіток червоний комісар сидить на спині в українського селянина.

Працюючи в небезпечних умовах з підпільною друкарською технікою і за постійної нестачі матеріалів, художник створив близько 250 графічних робіт. Розроблені Хасевичем бофони — паперові знаки на кшталт купюр, які повстанці давали мирним жителям за внески, — дозволяли жити в підпіллі. Також бофони відігравали пропагандистську роль: на них писали гасла й вірші.

У 1952 році у Філадельфії твори Хасевича були надруковані в альбомі «Графіка в бункерах УПА» і потрапили до рук делегатів ООН. Це спричинило широкий резонанс на Заході, бо до цього у світі про українську визвольну боротьбу знали небагато. На одній з робіт ініціали Хасевича були ледь помітні.

Розлючене керівництво Радянського Союзу наказало ліквідувати автора цих зображень. Задля пошуку художника чекісти створили опергрупу на чолі з капітаном КДБ Борисом Стекляром. У 1952 році той знайшов схованку Хасевича у селі Сухівці на Рівненщині завдяки записці з зашифрованими координатами. Стекляр вбив його та ще двох партизанів, кинувши у лаз гранату. Їхні тіла з дозволу капітана КДБ залишили надворі для залякування. Де похований Ніл Хасевич, невідомо досі.

Двоє братів художника загинули ще раніше: Анатолія закатували до смерті, а Федора відправили до Сибіру, ​​звідки він уже не повернувся. Їхній батько загинув, коли до села Дюксин увійшли німці та спалили його.

У 2017-му Генеральна прокуратура України почала розслідувати вбивство художника Ніла Хасевича Борисом Стекляром, але той своєї провини не визнав. Він помер через рік, так і не дочекавшись рішення суду.

Хоча Ніл Хасевич відомий передусім завдяки листівкам, його шрифти заслуговують на не меншу увагу. Європейські шрифти він майстерно поєднував зі старим кириличним письмом українських манускриптів і стародруків. Цього року українська дизайнерка Марчела Можина створила на основі його доробку шрифт Volja, яким зараз користується навіть пресслужба Генштабу ЗСУ.

Статтю було змінено 25.02.2023. Раніше в статті був портрет, помилково підписаний як портрет Ніла Хасевича.